Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710
20 серпня 2020 р. справа № 520/4887/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні
дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС України у Харківській області), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС в Харківській області від 06.02.2020 №Ф-8908-56-У про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу у сумі 26 539,26 грн.;
- зобов'язати ГУ ДПС в Харківській області виключити інформацію щодо ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця, з бази даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на 08.04.2020 відомості про реєстрацію позивача як фізичної особи підприємця у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні. Вказує, що з 2001 року не здійснює підприємницьку діяльність та не подавав жодної податкової звідності. Упродовж 2001-2020 працював на підприємствах, як найманий працівник, з доходів яких власники нараховували та сплачували страхові внески. Стверджує, що контролюючий орган приймаючи вимогу зі сплати єдиного страхового внеску (далі по тексту - ЄСВ) не провів перевірку, що призвело до безпідставного нарахування ЄСВ та нарахування податкового боргу.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/4887/2020.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня закінчення дії карантину встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19».
Відповідачем 23.06.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким він просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю посилаючись на те, що позивач до теперішнього часу обліковується у податковому органі як фізична особа-підприємець. На думку відповідача, у позивача виник обов'язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі незалежно від отримання доходу. Зазначив, що обчислення ЄСВ здійснюється не тільки на підставі актів перевірки, а - й на підставі інших документів.
Позивач 07.07.2020 надав відповідь на відзив в якому вказав, що заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та просить задовольнити позов.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач з 11.04.2001 перебуває на обліку у Центральному управлінні ГУ ДПС у Харківській області як фізична особа - підприємець, що не заперечується сторонами у справі.
Відповідачем 06.02.2020 сформовано податкову вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-8908-56-У.
Відповідно до даних ІС «Податковий блок» грошове зобов'язання зі сплати ЄСВ нараховане позивачу за період за 2017 - VI квартал 2019 року у сумі 26 539,26 грн.
Оскаржувана податкова вимога направлена контролюючим органом направлена рекомендованим листом без опису вкладень засобами поштового зв'язку 22.11.2019 на адресу позивача, а саме - АДРЕСА_1 , з повідомленням про вручення, проте 24.12.2019 вказаний лист повернуто контролюючому органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 18.02.2020 відкрито виконавче провадження №61284753 та прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника відносно позивача.
Не погодившись із правомірністю оскаржуваної вимоги, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі по тексту - Закон України №2464-VI).
Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону України №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктом 4 частиною першою статті 4 Закону України №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Приписами статті 7 Закону України №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону України №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно частини четвертої статті 4 Закону України №2464-VІ у редакції Закону України №1774-VIII з 01.01.2017 ФОП - платники єдиного податку та ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-УІІІ (далі по тексту - Закон України №2148) до Закону України №2464-VІ, з 01.01.2018 у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом України №2464. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (пункт 2 частини першої статті 7 Закону України №2464-VІ у редакції Закону України №2148).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Доводи контролюючого органу фактично зводяться до того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2001 року.
При перевірці інформації відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «код 2394310730» не виявлено інформації про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем.
Таким чином, судом встановлено, що в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-VI (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон України №755-VI) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Приписи частини четвертої статті 9 Закону України №755-VI вмістить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу - підприємця, зокрема, пункт 7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; пункт16) місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.
Відповідно до частин першої та третьої статті 10 Закону України №755-VI якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи з системного аналізу зазначених правових норм суд приходить до висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Належних доказів того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець до суду не надано.
Судом спростовуються доводи контролюючого органу про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець в 2001 з огляду на те, що до 01.07.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740.
Відповідно до пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб'єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов'язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
Тобто, до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.
За таких обставин факт реєстрації позивача у 2001 році фізичною особою-підприємцем, на який посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, не є належним та допустимим доказом, який може підтверджувати наявність у фізичної особи такого статусу.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця з 2001 року, оскільки ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб'єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято на облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, відповідачем не надано.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01.07.2010 №2390-VI (далі по тексту Закон України №2390-VI) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктами 3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до пунктів 7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відсутність відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, спростовує доводи відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця і протилежного відповідачем не доведено.
Крім того, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та викладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд приходить до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена правова позиція відображена у рішенні Верховного Суду у справі від 04.12.2019 №440/2149/19.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2017-2019 роках перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Артес-М», яке відповідно сплачувало за нього усі необхідні податки та збори, у тому числі єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою ПФУ (форма ОК-5) від 08.04.2020.
З огляду на викладене, суд зазначає, що винесена контролюючим органом оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача виключити інформацію щодо ОСОБА_1 як ФОП з бази даних інформаційної системи органу доходів і зборів, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси.
Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
У спірному випадку правові наслідки для позивача створює саме вимога про сплату боргу (недоїмки) на суму 26539,26 грн. від 06.02.2020 №Ф-8908-56, про визнання протиправною та необхідність скасування якої суд дійшов висновку за результатами розгляду вказаної справи, при цьому, дані (інформація) з системи Бази даних АІС (АС) «Податковий блок» окремо не створюють для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушують права та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушують права та інтереси останнього.
Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо зобов'язання виключити інформацію щодо позивача як фізичної особи-підприємця з бази даних інформаційної системи органу доходів та зборів з урахуванням зазначеного, згідно вимог чинного законодавства є формою втручання у повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог адміністративного позову.
Щодо питання розподілу судових витрат Харківській окружний адміністративний суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
У свою чергу, відповідно до абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 102,00 грн.
Суд встановив, що звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 840,80 грн., тобто за одну позовну вимогу майнового характеру.
Зважаючи, що позовні вимоги позивача судом задоволенні частково та друга вимога немайнового характеру є похідною, наявні правові підстави для стягнення з ГУ ДПС в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь позивача у розмірі 840,80 грн.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій і другій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), фактично виконаних адвокатом, часу витраченого на виконання відповідних робіт, а також позивачем не надано доказів на підтвердження фактично здійснених витрат та до суду позивачем не надано заяви передбаченої частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначене, вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 43143704) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Харківській області від 06.02.2020 №Ф-8908-56-У про стягнення з ОСОБА_1 на суму 26 539,26 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять гривень 26 копійок).
У решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 840 грн. 80 копійок (вісімсот сорок гривен 40 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 20.08.2020.
Суддя О.В. Ніколаєва