Справа № 500/2044/20
20 серпня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Ярмуся Віктора Дмитровича звернувся до суду з позовом до Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови ВП №48297650 від 30.01.2017, виданої державним виконавцем Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Кузівим Н.О., про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 47737,78 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 30.07.2015 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Бережанського районного управління юстиції Лабою М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48297650 з виконання виконавчого листа №2-9134/2010, виданого 17.02.2011 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №05/08/238МБ від 16.05.2008 - 477377,88 грн.
В подальшому постановою державного виконавця Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Кузіва Н.О. ВП №48297650 від 30.01.2017 про стягнення виконавчого збору постановлено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 47737,78 грн.
Позивач стверджує, що повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП №48297650 мало місце за заявою стягувача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» від 12.01.2017 у зв'язку з повним погашенням ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №05/08/238МБ від 16.05.2008, тобто без фактичного проведення стягнення та вчинення державним виконавцем дії, спрямованих на примусове виконання.
При цьому, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18 та зазначає, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без фактичного виконання рішення суду.
З урахуванням викладеного, позивач вважає, що підстав для стягнення з нього виконавчого збору в сумі 47737,78 грн немає, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 11.08.2020 клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до адміністративного суду задоволено, причини пропуску позивачем такого строку визнано поважними та поновлено позивачу строк на звернення з позовом до адміністративного суду; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); призначено у справі судове засідання на 20.08.2020 о 09.30, зобов'язано відповідача у строк до 18.08.2020 подати відзив на позов.
11.08.2020 на офіційну електронну адресу Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі від 11.08.2020, позовну заяву та додані до неї матеріали (а.с.35-36). Одночасно копію ухвали про відкриття провадження у справі від 11.08.2020, позовну заяву та додані до неї матеріали направлено відповідачу поштовим зв'язком та вручено 13.08.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.37).
Станом на 20.08.2020 відповідач відзив на позов не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
20.08.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, позов підтримує та просить його задовольнити (а.с. 38).
Відповідач у судове засідання 20.08.2020 не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Повідомлень про причини неприбуття представника відповідача до суду не надходило, а також клопотань про відкладення розгляду справи.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень статті 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи у суді першої інстанції (частина третя статті 268 КАС України).
Відтак, зважаючи на відсутність поважності причин неприбуття відповідача до суду та на скорочені строки розгляду такої категорії справ, встановлені частиною четвертою статті 287 КАС України, а також з огляду на те, що до позовної заяви позивачем долучені копії матеріалів виконавчого провадження, достатні для розгляду справи по суті, зважаючи на предмет позову, судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
25.10.2010 рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №2-9134/2010, зокрема, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №05/08/238МБ від 16.05.2008 - 477377,88 грн (а.с.18-19).
30.07.2015 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Бережанського районного управління юстиції Лабою М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№48297650 з виконання виконавчого листа №2-9134/2010, виданого 17.02.2011 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №05/08/238МБ від 16.05.2008 - 477377,88 грн (а.с.12).
В подальшому, у зв'язку з надходженням на адресу Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області заяви стягувача про повернення виконавчого листа №2-9134/2010 від 17.02.2011 без виконання у зв'язку з повним погашенням заборгованості боржником та виконанням зобов'язань перед банком (а.с.15), постановою державного виконавця ВП №48297650 від 30.01.2017 повернуто виконавчий документ стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Встановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 30.01.2020 (а.с.13).
Крім цього, 30.01.2017 державним виконавцем Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Кузівим Н.О. винесено постанову ВП №48297650 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 47737,78 грн (а.с.10).
15.02.2017 державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №53410846 з примусового виконання постанови від 30.01.2017 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 47737,78 грн (а.с.11).
Не погоджуючись із постановою ВП №48297650 від 30.01.2017 про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року (далі - Закон № 606-ХІV) (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №48297650 від 30.07.2015 з виконання виконавчого листа № 2-9134/2010, виданого 17.02.2011 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська).
Відповідно до статті 1 Закон № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною другою статті 25 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Приписами частини першої статті 28 Закону № 606-ХІV визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю.
Разом з тим, як вбачається з Інформації про виконавче провадження ВП № 48297650 з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (а.с.24-26), державним виконавцем всупереч норм статті 28 Закону № 606-ХІV не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору.
02.06.2016 прийнято Закон України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», що набрав чинності 05.10.2016 (надалі - Закон України № 1404-VІІІ).
Відповідно до частини сьомої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Зазначеною нормою Закону №1404-VІІІ вказано на порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження». Відтак, з урахуванням пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження має вчинятися (прийматися) на підставі того нормативно-правового акта, під час дії якого вона була розпочата.
З огляду на це до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Законом №1404-VІІІ, який діяв на час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, тобто станом на 30.01.2017.
Статтею 1 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ (в редакції, що діяла станом на 30.01.2017) визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
В подальшому частина друга статті 27 Закону № 1404-VІІІ була змінена згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 (чинним з 28.08.2018) слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Разом з тим, станом на дату винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору 30.01.2017 норма статті 27 Закону № 1404-VІІІ визначала правила стягнення виконавчого збору, за якими виконавчий збір має вираховуватись із розрахунку 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Наслідки повернення виконавчого документа передбачені статтею 40 Закону №1404-VIII.
Так, частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, Законом №1404-VІІІ чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанови про стягнення виконавчого збору, якщо така не винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження).
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №580/1328/19, що відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 1 розділу I якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що узгоджується з нормами пункту 8 розділу III Інструкції (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору).
При цьому пункт 20 розділу ІІІ Інструкції (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору) встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у даному випадку підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Водночас при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
При розгляді даної справи судом також враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, відповідно до якого обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Тобто за своєю природою виконавчий збір є винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи привели до його фактичного виконання.
Однак, як встановлено судом, стягнення за пред'явленим до примусового виконання виконавчим листом №2-9134/2010, виданим 17.02.2011 Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська, в ході здійснення державним виконавцем виконавчого провадження ВП№48297650 фактично не відбулось, оскільки примусове виконання було припинено за заявою стягувача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про повернення виконавчих листів у зв'язку з повним погашенням позивачем заборгованості за кредитним договором №05/08/238МБ від 16.05.2008.
Державний виконавець не вчиняв дій, які б призвели до фактичного виконання судового рішення та не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суми, яку фактично стягнуто) у постанові ВП№48297650 від 30.01.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору винесено без реального виконання рішення суду та фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на його примусове виконання, відтак постанова ВП №48297650 від 30.01.2017 про стягнення з позивача виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваного рішення, не спростував обґрунтування позовних вимог позивачем.
Отож, суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем відповідно до квитанції №65772 від 03.08.2020 сума судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 271, 287 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Кузіва Н.О. від 30.01.2017 ВП №48297650 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 47737,78 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бережанського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: Бережанський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (47501, Тернопільська область, місто Бережани, вулиця Банкова, 6, код ЄДРПОУ 40349272).
Повний текст рішення складено та підписано 20.08.2020.
Суддя Чепенюк О.В.