Справа № 420/4258/20
19 серпня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В., за участю секретаря судового засідання Сініцина А.С., розглянувши у підготовчому засіданні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (65042. М. Одеса, вул. 7-ма Пересипська, 6) про зобов'язання вчинити певні дії, -
Ухвалою суду від 11.06.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (65042. М. Одеса, вул. 7-ма Пересипська, 6) про зобов'язання вчинити певні дії в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Ухвалою суду від 07.08.2020 року, суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
30.06.2020 року, разом з відзивом на позов, до суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування клопотання зазначено, що питання зобов'язання виплатити кошти витрачені у відрядженні є питаннями проходження публічної служби, та до них має застосовуватися строк звернення до суду який складає 1 місяць.
Представник відповідача зазначає, що позивачка подала відповідний авансовий звіт ще 29.09.2017 року. 14.02.2018 року подала скаргу до ГУ Держпраці в Одеській області, тобто як мінімум з цієї дати вважала, що її право було порушене. В свою чергу позивачка подала зазначений позов до суду тільки 20.05.2020 року, тобто більш ніж через 2 роки після того як дізналась про своє порушене право.
19.08.2020 року, у підготовчому засіданні, позивачка заперечувала проти задоволення вказаного клопотання, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим. В обґрунтування своєї позиції у відповіді на відзив навела обставини, які зазначені у позові про застосування строків позовної давності.
Представник відповідача підтримав зазначене клопотання та просив суд його задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши вказане клопотання, заслухавши думку сторін, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання виходячи з наступного.
Позовна заява містить вимогу про зобов'язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області повернути витрачені ОСОБА_1 у відрядженні з 25 по 27 вересня 2017 року кошти у розмірі 1511,81 грн.
Суд зазначає, що при відкритті провадження у справі, суд розглядав питання щодо поновлення строку звернення до суду та задовільнив клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частини 2,5 даної статті передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В ст.12 України «Про оплату праці» зазначено, що інші норми і гарантії в оплаті праці в тому числі і гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, тощо встановлюються Кодексом законів про працю України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Така ж сама норма затверджена п.4 ст.42 Закону України «Про державну службу» де зазначено, що державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв'язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Суд враховує висновки Верховного суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 805/4085/18-а про те, що не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження; добові, вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення, тому ч.2 ст. 233 КЗпП на такі правовідносини не розповсюджується.
Разом з тим, Конституційний суд України у рішеннях № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року та № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Водночас, за приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самомоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Разом з тим, необхідно враховати також і судову практику Європейського Суду з прав людини.
Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід вертати увагу на обставини справи.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Тобто, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, навіть у разі пропуску строку звернення до суду, без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.
Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, основною складовою права на справедливий суд є право доступу до судочинства, у розумінні забезпечення особі можливості звернення до суду для вирішення спору.
Судом встановлено із матеріалів, які містяться в справі, що Позивачка протягом двох с половиною років подавала скарги та звернення в усі інстанції, намагаючись в досудовому порядку вирішити зазначене питання та зобов'язати відповідача повернути їй кошти витрачені у відрядженні.
Крім того, Позивачка обґрунтовано сподівалась на повернення коштів витрачених у відрядженні під час розрахунку, здійсненого при звільненні 17 грудня 2019 року, однак кошти не повернуті, а заяви щодо надання можливості приведення у відповідність до інструкції авансовий звіт та щодо надання його копії залишено без відповіді, тому позивачка була вимушена звернутися з даним позовом до суду.
Також, суд враховує встановлення з 17.03.2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України карантину та застосування посилених протиепідемічних заходів, на період дії яких, встановлені КАСУ строки, в тому числі звернення до суду були продовжені до кінця дії карантину.
Отже, зазначені обставини дають підстави для висновку про наявність об'єктивних, незалежних від позивача обставин, які перешкоджали вчасному зверненню до суду для захисту своїх прав.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що Позивачем не пропущено строк звернення із даним позовом до суду, отже доводи відповідача наведені в клопотанні є необгрунтованими, тому суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання представника відповідача.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 294 КАС України, суд -
Клопотання представника відповідача Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про залишення позовної заяви без розгляду - залишити без задоволення.
Ухвала суду окремо від судового рішення по суті не оскаржується.
Повний текст ухвали виготовлено 20.08.2020 року.
Суддя Бутенко А.В.