Справа № 420/775/20
20 серпня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дій щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення, стягнення індексації грошового забезпечення, визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (далі - Інститут ВМС НУ «ОМА»), в якому позивач, з урахуванням заяви від 03.04.2020р. (вх. № 14597/20), просить:
визнати протиправними дії Інституту ВМС НУ «ОМА» щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р.;
стягнути з Інституту ВМС НУ «ОМА» на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р. в сумі 67024,77 грн.;
визнати протиправною бездіяльність Інституту ВМС НУ «ОМА» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2015-2017 роки;
стягнути з Інституту ВМС НУ «ОМА» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2015-2017 роки в сумі 25643,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в Інституті ВМС НУ «ОМА» на посаді заступника начальника факультету з навчальної та наукової роботи-начальника навчального відділення Інституту ВМС НУ «ОМА» у період з 01.11.2014р. по 30.11.2016р. та на посаді заступника начальника Інституту ВМС НУ «ОМА» у період з 15.04.2017р. по 20.12.2017р. Однак, у період проходження позивачем військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 01.12.2015 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р. не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Індексація грошового забезпечення не була виплачена і при виключенні позивача зі списків особового складу Інституту ВМС НУ «ОМА». Крім того, при звільненні з військової служби позивач не отримав належну йому компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасникам бойових дій за 2015-2017 рр.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8013/20 від 21.02.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що у позивача не виникло право на індексацію та згідно роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/9/1/2 від 04.01.2016р., у зв'язку з внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., індексація грошового забезпечення військовослужбовців не нараховувалась до окремого роз'яснення. На теперішній час не передбачено механізму нарахування та виплати сум індексації за попередні періоди та у поточному році. Виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на такі цілі. Відповідач вважає, що індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення у розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка, що виключає можливість її включення до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Позивач не оскаржує звільнення та/або наказу про виключення зі списків особового складу Інституту ВМС НУ «ОМА». На думку відповідача, КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється. Крім того, відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Ухвалою суду від 10.02.2020 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання по справі на 10.03.2020р. об 11 год. 20 хв.
Ухвалою суду від 10.03.2020 р. клопотання позивача задоволено, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 02.02020 року.
Ухвалою суду від 02.04.2020 р. підготовче провадження у справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.04.2020 р.
Ухвалою суду від 28.04.2020 р. зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.
Ухвалою суду від 19.08.2020р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження у справі.
До судового засідання 19.08.2020р. всі учасники справи не з'явились, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином та завчасно.
За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-
Наказом т.в.о. начальника факультету Військово-Морських Сил Одеської національної морської академії №50 від 04.11.2014 р. (по стройовій частині частині) ОСОБА_1 з 04.11.2014р. зарахований до списків факультету Військово-Морських Сил Одеської національної морської академії, справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків (а.с. 27).
Наказом начальника Інституту ВМС НУ «ОМА» №17 від 25.01.2017 р. (по стройовій частині) ОСОБА_1 25.01.2017р. виключений зі списків особового складу факультету ВМС НУ «ОМА» (а.с. 28).
Наказом начальника Інституту ВМС НУ «ОМА» №78 від 18.04.2017 р. (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 15.04.2017р. зарахований до списків, справи та посаду прийняв, приступив до виконання службових обов'язків (а.с. 29).
Наказом начальника Інституту ВМС НУ «ОМА» №268 від 20.12.2017 р. (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 20.12.2017р. виключений зі списків Інституту ВМС НУ «ОМА» (а.с.30).
12.11.2019 р. позивачем подано заяву до Інституту ВМС НУ «ОМА» з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 р. по 30.11.2016р. та за період з 15.04.2017р. по 20.12.2017р.; нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2017р. по 20.12.2017р.; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на всю суму заборгованості станом на дату повного розрахунку та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.12.2017р. по дату повного розрахунку; компенсацію за невикористані дні відпустки учасникам бойових дій (посвідчення учасника бойових дій від 27.07.2005р.)(а.с. 12).
26.12.2019 р. (вих.№460/2783) Інститутом ВМС НУ «ОМА» за результатами розгляду вищезазначеної заяви позивача повідомлено про відсутність підстав для її задоволення. Зокрема, зазначено, що за період з 01.12.2015 р. по 31.12.2015 р. індексація грошового забезпечення виплачена, а за період з 01.01.2016 р. по 20.12.2017 р. право на нарахування та виплату індексації не виникло відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003р. Щодо компенсації за неотриману додаткову відпустку учасникам бойових дій зазначено, що її компенсація може бути виплачена на підставі відповідного рішення суду (а.с. 13).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
При цьому, ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно ст.1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями ст. 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За приписами ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (у редакції до 01.01.2016р. у розмірі 101 відсоток).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 6 Закону № 1282-ХІІ, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р. затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (у редакції від 15.12.2015р. в розмірі 101 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Посилання відповідача у відзиві на позов на відсутність фінансування для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом невиділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не звільняють його від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).
Постановою Кабінету Міністрів України № 141 від 28.02.2018 р. внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: «виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік».
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У зазначеному Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Зі змісту довідки про нарахування індексації доходів, виданої ОСОБА_1 від 27.01.2020р. (вх. № 460/162), у грудні 2015р. позивачу було нараховано індексацію грошового забезпечення. Проте за період з січня 2016р. по грудень 2017р. індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась позивачу (а.с. 20). Факт ненарахування індексації грошового забезпечення позивачу за період з січня 2016р. по грудень 2017р. підтверджується копіями довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 2016-2017рр. (а.с. 23-24).
З урахуванням викладеного, оскільки у грудні 2015р. позивачу було нараховано індексацію грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що дії Інституту ВМС НУ «ОМА» щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р. є протиправними.
При цьому, суд враховує, що ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 р. зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 12.12.2018 р. у справі № 825/874/17, від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013р. №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
У свою чергу, згідно з загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Таким чином, з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправність дій відповідача, з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р.
Разом з тим, позивач просить стягнути з Інституту ВМС НУ «ОМА» на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р. в сумі 67024,77 грн.
При цьому, суд враховує, що нарахування суми індексації за певний період належить до повноважень відповідача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, відсутні підстави для задоволення в цій частині позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно ч. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п.18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
За приписами п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 р., у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, що висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З урахуванням наведеного, оскільки при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, Інститутом ВМС НУ «ОМА» допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2015-2017 р.р.
Згідно п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до абз. 2 ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку. Разом з тим, нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. Враховуючи, що така компенсація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
Враховуючи встановлені судом обставини, вищенаведені приписи чинного законодавства, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку щодо зобов'язання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст.122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 р., грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Зазачена правова позиція узгоджується з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 р. у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8; код ЄДРПОУ 26614030) про визнання протиправними дій щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення, стягнення індексації грошового забезпечення, визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій,- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Інституту ВМС НУ «ОМА» щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період за період з 01.01.2016 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р.
Зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.01.2017 р. та з 15.04.2017 р. по 20.12.2017 р.
Визнати протиправною бездіяльність Інституту ВМС НУ «ОМА» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2015-2017 роки.
Зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.