Справа № 420/4317/20
19 серпня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 117 533,33 грн. та пені у розмірі 1 198,84 грн., -
До Одеського окружного адміністративного суду 22 травня 2020 року надійшов адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому позивач просить стягнути з фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , р/р НОМЕР_2 , Банк Акціонерний банк «Південний», телефон: НОМЕР_3 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області / Банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач - УК у Білгород-Дністровському районі/50070000, МФО 899998, р/р НОМЕР_4 , код ЄДРПОУ 37894104, E-mail: Odessa_fszi@ukr.net, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 117 533, 33 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 198,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2019 рік, наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників у ФОП ОСОБА_1 склала 15 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце для осіб з інвалідністю, однак не створив жодного. При здійсненні розрахунку адміністративно-господарських санкцій фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2019 рік відділення Фонду керувалось Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженого Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року №42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за №117/13384. Згідно цієї форми статистичної звітності код рядка 01 - Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п.3.2 Інструкції зі статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 30.11.2005 року за №1442/11722, код рядка 02 чітко вказано: з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Позивач зазначає, що у відповідача протягом 2019 року не працювала жодна особа з інвалідністю, а у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю повинне було бути створене 1 робоче місце. Сума адміністративно-господарських санкцій за 1 нестворене робоче місце становить 117 533,33 грн. Відповідач у добровільному порядку не сплатив зазначену суму у встановлені законодавством строки, у зв'язку з чим Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів була нарахована пеня виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 1 198,84 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
17 червня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №23142/20), згідно якого ФОП ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що нею виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», адже протягом 2019 року ФОП ОСОБА_1 регулярно інформувала державну службу зайнятості про наявні вільні робочі місця й вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, що підтверджується звітами про наявність вакансій форми № 3-ПН та довідкою Білгород- Дністровського міськрайонного центру зайнятості 794/07-26/04 від 10.06.2020 року. Незважаючи на вжиті відповідачем заходи, особи з інвалідністю до ФОП ОСОБА_1 для працевлаштування державною службою зайнятості не направлялися і самостійно не зверталися, доказів протилежного позивачем не надано. Таким чином, оскільки відповідачем не порушено норм чинного законодавства, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій і пені є безпідставним.
19 червня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вхід. №23658/20) у якому позивач звертає на увагу на те, що лише подання форми № 3-ПН не може вважатися вжиттям усіх можливих дій, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю. З огляду на вказане, позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_1 не виконала норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2019 року та зобов'язана сплатити відповідні адміністративно-господарські санкції та пеню.
Станом на 19 серпня 2020 року будь-яких інших заяв по суті справи від позивача та відповідача не надходило.
Вирішуючи дану справу судом враховано, що особливості її розгляду визначені статтею 262 КАС України. Однак розгляд даної справи припав на період дії на території України карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із наступними змінами).
У зв'язку з цим пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX (далі - Закон України №540-IX від 30.03.2020), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено автоматичне продовження визначених статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу процесуальних строків, в тому числі і строків розгляду справи, подання інших заяв по суті справи, тощо на період дії карантину.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року №731-IX (далі - Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року) , пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, згідно якої встановлені цим Кодексом процесуальні строки поновляються судом лише за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом).
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 року також було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17.07.2020 року, відповідно продовжені Законом України №540-IX від 30.03.2020 процесуальні строки закінчилися 06.08.2020 року.
Оскільки жодних заяв від учасників справи щодо можливості продовження процесуальних строків по справі до визначеного терміну подано не було, тому наразі жодних перешкод для вирішення даної справи та ухвалення судового рішення не має.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XI (далі - Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з ч.9 ст.19 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми № 10-ПІ, в якому, зокрема, зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 14,5 (а.с.5). Суд зазначає, що у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце для осіб з інвалідністю.
Відповідно до вимог ч.10 ст.19 Закону №875-XI керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Крім цього, статтею 20 вказаного вище Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, при вирішенні питання про порушення роботодавцем вимог статті 19 Закону №875-XII слід враховувати чи роботодавцем створено робочі місця відповідно встановленого нормативу, чи проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, чи вжито усіх необхідних і реальних заходів для працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю та чи дотримано вимог чинного законодавства у правовідносинах із органами Центру зайнятості, в тому числі щодо подання звітної інформації.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин сьомої - дев'ятої статті 19 Закону №875-XII порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року №5067 (далі - Закон №5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067, наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).
Цим же Наказом затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Пунктами 5, 6 цього Порядку передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що обов'язок підприємства стосовно створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 16 червня 2020 року у справі №813/3047/18.
Окрім того, суд звертає увагу, що у постановах від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, 13.06.2018 у справі № 819/639/17, 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, 13.07.2020 у справі №804/4097/18 Верховним Судом сформовано правовий висновок про те, що закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Судом встановлено та підтверджується листом Білгород-Дністровського міськрайонного центру зайнятості від 10.06.2020 року №794/07-26/04 (а.с.43), що ФОП ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного центру зайнятості подавала «Інформацію про попит на робочу силу» (вакансії) за (ф.3-ПН) для осіб з інвалідністю від: 04.01.2019 року (а.с.42), 06.02.2019 року (а.с.41), 04.03.2019 року (а.с.40), 05.04.2019 року (а.с.39), 06.05.2019 року (а.с.38), 06.06.2019 року (а.с.36-37), 05.07.2019 року (а.с.34-35), 08.08.2019 року (а.с.32-33), 05.09.2019 року (а.с.30-31), 07.10.2019 року (а.с.28-29), 05.11.2019 року (а.с.26-27), 10.12.2019 року (а.с.24-25).
Суд звертає увагу, що юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону №875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ст.18, ч.2, 3 та 5 ст.19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 808/2646/15.
Суд наголошує, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 виконано обов'язок - створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, проінформовано про відповідні вакансії, і надано відповідний звіт Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, Суд приходить до висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази, проаналізувавши положення чинного законодавства України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 117 533,33 грн. та пені у розмірі 1 198,84 грн. з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 242-246, КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 117 533,33 грн. та пені у розмірі 1 198,84 грн. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Суддя С.О. Cтефанов
.