Іменем України
20 серпня 2020 р. № 400/2132/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001
про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2016 р. № 37025-14, від 30.05.2017 р. № 31-13, від 27.04.2018 р. № 0384286-1302-1411, від 21.05.2019 р. № 0070422-5106-1411 і вимоги від 01.07.2019 р. № 61-10,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.05.2017 р. № 31-13, від 27.04.2018 р. № 0384286-1302-1411, від 21.05.2019 р. № 0070422-5106-1411 та податкової вимоги від 01.07.2019 р. № 61-10.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що відповідачем протиправно нараховано заборгованість зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У період з 2011 року і по теперішній час позивач як фізична особа індивідуально здійснює господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, тобто веде особисте селянське господарство. Відповідно до норм Податкового кодексу України, Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про сільськогосподарський перепис» споруди, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того фізична чи юридична особа є власником таких споруд. Отже, підстави для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні.
Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію виклав у відзиві, в якому зазначив, що позивач має у власності нежитлову будівлю (корівник) загальною площею 909,2 кв.м. Відповідно до норм Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Також Податковий кодекс України передбачає перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, зокрема, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Оскільки, за період 2015-2018 рр. у податкових органів відсутня інформація щодо зайняття сільськогосподарською діяльністю ОСОБА_1 та використання вказаного об'єкту за призначенням, то звільнення від сплати податку до нього не застосовується, тому податкові повідомлення - рішення винесено правомірно.
Суд розглянув справу 20.08.2020, відповідно до вимог ст.262 КАС України, без проведення судового засідання, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» та Рішення Ради суддів України від 17.03.2020 №19, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проживає на території с. Родники Баштанського району.
05.05.2011 ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу придбав у приватну власність нежитлову будівлю - корівник, що знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 909 кв.м.
08.11.2013 рішенням Христофорівської сільської ради №2 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 1,7426 га за адресою: АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства.
У зазначеному корівнику ОСОБА_1 вирощує та утримує овець.
Статусу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не отримував та проводив свою господарську діяльність як одноосібник відповідно до вимог Закону України «Про особисте селянське господарство».
30.05.2017 ГУ ДФС у Миколаївській області обраховано за вказаним нежитловим об'єктом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 12528,78 гривень за 2016 рік, та винесено відповідне податкове повідомлення-рішення № 31-13, яке направлено на адресу ОСОБА_1
27.04.2018 ГУ ДФС у Миколаївській області обраховано за вказаним нежитловим об'єктом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 29094,40 гривень за 2017 рік, та винесено відповідне податкове повідомлення-рішення № 0384286-1302-1411, яке направлено на адресу ОСОБА_1
21.05.2019 ГУ ДФС у Миколаївській області обраховано за вказаним нежитловим об'єктом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 33849,52 гривень за 2018 рік, та винесено відповідне податкове повідомлення-рішення №0070422-5106-1411, яке направлено на адресу ОСОБА_1
01.07.2019 ГУ ДФС у Миколаївській області направлено на адресу ОСОБА_1 податкову вимогу на загальну суму податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 50697,24 гривень.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішеннями Христофорівської сільської ради від 14.07.2015 №2, від 25.05.2017 №11 визначено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування.
Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
За твердженням позивача, ним одноособово здійснюється вирощування та розведення овець. Оскільки позивач, на його думку, є сільськогосподарським товаровиробником, а приміщення корівника, розташоване в с. Христофорівка, що належить йому на праві приватної власності, призначене для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, та відповідно до п. «ж» п. 266.2.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Правовий аналіз норми п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у постанові від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18, від 04.12.2018 у справі № 649/593/16-а, від 24.04.2020 у справі № 540/2204/19).
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Разом з цим, відповідно до ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про особисте селянське господарство» члени особистого селянського господарства мають право: реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам, надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства.
Таким чином, законодавство передбачає сільськогосподарське товарне виробництво не лише у формі підприємницької діяльності, шляхом створення юридичної особи або реєстрації фізичною особою-підприємцем, а і у формі особистого селянського господарства (одноосібники).
Визначення сільськогосподарського товаровиробника, яке міститься п. 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК, обмежено застереженнями, які міститься у цій нормі, що воно стосується цілей глави 1 розділу ХIV ПК, тобто спеціального режиму оподаткування - спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Оскільки зазначена норма є обмежувальною для платників податків, то у такому разі, відповідно до правил п.56.21 ст.56 ПК України, неможливо застосувати розширене тлумачення та розповсюдити її на інші випадки, окрім глави 1 розділу ХIV ПК України.
За таких обставин, інші форми сільськогосподарського товарного виробництва, які не охоплюються визначенням п.14.1.235, також мають право на пільгу, передбачену п. «ж» ст.266 ПК України.
На правильність такого підходу, зокрема вказує та обставина, що з 01.01.2019 діє інша редакція п. «ж» ст.266 ПК України, яка під сільгоспвиробниками розуміє юридичних та фізичних осіб, без прив'язки до статусу підприємця.
Тобто, законодавець як в теперішній, так і в минулій редакції не мав на увазі під сільськогосподарськими товаровиробниками лише суб'єктів, визначених у п.14.1.235 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд включає в себе Клас 1271 - Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства, який включає підкласи 1271.1 «Будівлі для тваринництва» (товарні та племінні ферми великої рогатої худоби, свиноферми та свинофабрики, вівцеферми, кролівничі та звірівницькі ферми, кінні заводи, собачі розплідники); 1271.2 «Будівлі для птахівництва (птахофабрики, та птахоферми, на підприємства по виробництву яєць та м'яса птиці, а також по вирощуванню гібридної птиці для товарних господарств і інкубаторно-птахівничі станції для виробництва добового молодняка птиці та інші); 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна» (зерносховища); 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні» (силоси); 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства» (підвали, винокурні, винні ємкості); 1271.6 «Будівлі тепличного господарства» (теплиці, сільськогосподарські, парники, оранжереї, заводи кормових антибіотиків); 1271.7 «Будівлі рибного господарства» (підприємства по переробці риби); 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва» (підприємства по переробці відходів тваринництва); 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші» підприємства виробничо-технічного обслуговування, які включають бази зберігання мінеральних добрив та пестицидів, сільськогосподарської техніки та запасних частин, підприємства по ремонту сільськогосподарських машин та транспорту, станції біологічного захисту рослин).
Тож із метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (підкласи 1271.1-1271.9).
Крім того, необхідно звернути увагу па практику Європейського Суду з прав людини, Так, зокрема, рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Позов задовольнити у повному обсязі.
Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1261,80 гривень.
Судом помилково визначено суму сплати судового збору позивачу в розмірі 1261,80 грн, з урахуванням сплати судового збору за оскарження податкової вимоги від 01.07.2019.
За таких обставин, сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 840,80 гривень підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Додатково суд роз'яснює, що п. 1 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення: від 30.05.2017 р. № 31-13, від 27.04.2018 р. № 0384286-1302-1411, від 21.05.2019 р. № 0070422-5106-1411 та податкову вимогу від 01.07.2019 р. № 61-10.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн вісімдесят коп) грн.
4. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко