справа №380/4379/20
18 серпня 2020 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сакалоша В.М.,
секретар судового засідання Гулкевич В.О.,
за участю: представника позивача Гординського М.В.,
представника відповідача Отроди Т.Ю.,
представника третьої особи Марко І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області (далі - РСЦ МВС України у Львівській області), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №317о/с від 24.04.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " з посади начальника Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в штаті Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, згідно з вимогами статті 49-2 Кодексу законів про працю України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07.06.2018 наказом Міністерства внутрішніх справ України №660 о/с він був призначений на посаду начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області. 24.04.2020 наказом Міністерства внутрішніх справ України №317о/с ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області з припиненням державної служби у зв'язку з ліквідацією державного органу. Вважає такий наказ протиправним, оскільки постанова КМУ від 12.02.2020 №79 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" спрямована не на ліквідацію Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, а на його реорганізацію, оскільки в ній не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, натомість ці завдання та функції покладено на Головний сервісний центр МВС у Львівській області. Таким чином, Головний сервісний центр МВС у Львівській області продовжує виконувати повноваження (завдання) Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області.
Відтак вважає, що в даному випадку відбулася ліквідація державного органу з подальшим правонаступництвом, а відтак зазначена ліквідація не звільняє державний орган від виконання обов'язку по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Під час звільнення позивачу не запропоновано жодної вакантної посади в Головному сервісному центрі МВС у Львівській області, не враховано стажу роботи, кваліфікації, продуктивності праці. Також зазначає, що з метою запобігання виникненню та поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" в Україні оголошено карантин. 25.03.2020 року КМУ прийняв Постанову № 256, яким рекомендував не звільняти керівникам підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину працівників з підстав, установлених п.п. 3, 4 і 5 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Незважаючи на встановлення карантину та рекомендації не звільняти працівників, в період дії встановленого карантину відповідач прийняв рішення про його звільнення. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою від 09.06.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що 07.06.2018 наказом Міністерства внутрішніх справ України №660 о/с позивача було призначено на посаду начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області як переможця відкритого конкурсу. Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" від 12.02.2020 №79 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема, регіональний сервісний центр МВС у Львівській області. На виконання вищезазначеної постанови, позивача 11.03.2020 попереджено про наступне припинення державної служби та звільнення з займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження. 24.04.2020 наказом Міністерства внутрішніх справ України №317 о/с позивача звільнено з посади начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області з припиненням державної служби у зв'язку з ліквідацією державного органу з виплатою компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Представник відповідача зазначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Статтею 83 Закону України "Про державну службу" визначено перелік підстав для припинення державної служби, зокрема, пунктом 4 частини 1 цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87 і цього Закону). Пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" встановлює таку підставу припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, як ліквідація державного органу. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Відповідно вказана частина статті не передбачає обов'язку відповідача щодо пропонування позивачу іншої роботи.
Представник відповідача також вказує, що працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку, тобто, в цьому випадку мова йде про те, що особу можна поновити, у разі доведення незаконного звільнення, тільки на посаді, яку вона обіймала та тільки у тому органі з якого її було звільнено. На думку представника відповідача, Закон України "Про державну службу" передбачає особливий порядок припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку з ліквідацією державного органу та виключає застосування до державних службовців положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2 та статті 184 КЗпП України. Також помилковим є доводи позивача про те, що Головний сервісний центр МВС у Львівській області продовжує виконувати повноваження (завдання) Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, оскільки жодних доказів створення нової юридичної особи, на яку покладено обов'язки виконання функцій установи, що ліквідовується позивач не надав; постановою КМУ від 12.02.2020 №79 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" не визначено правонаступника, юридичних осіб публічного права, що ліквідуються, в т. ч. Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області. Оскільки правонаступника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області не визначено, відтак доводи позивача є нічим не підтвердженими припущеннями, жодних вакантних посад, які можливо було запропонувати позивачу не було, тому вони останньому не пропонувалась. З огляду на викладене, представник відповідача вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Третя особа подала відзив на адміністративний позов, з якого вбачається про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий відповідачем на підставі та у спосіб, передбачений Законом України "Про державну службу" , що свідчить про його законність.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, просив відмовити в задоволенні таких.
Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, просив відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши думку представників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
07.06.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області.
У зв'язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, 11.03.2020 ОСОБА_1 попереджено про звільнення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 317 о/с від 24.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до п. 1-1 ч. 1, ч.4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", ст. 24 Закону України "Про відпустки" та постанови Кабінету КМУ від 12.02.2020 №79 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ".
Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 №889-VIII, (далі - Закон № 889-VIII) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
Статтею 87 Закону України №889-VIII, у редакції чинній до 25.09.2019, було визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 43, ст.250) внесені зміни до статті 87 Закону України №889-VIII:
у частині першій: у пункті 1 слова "ліквідація державного органу" замінено словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключено;
доповнено пунктом 1-1 такого змісту: "1-1) ліквідація державного органу".
В той же час, в редакції Закону України №889-VIII, чинній на момент звільнення позивача з державної служби (24.04.2020) положення "процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю" відсутнє.
Разом з тим, відповідно до частини другої та третьої статті 5 Закону України №889-VIII (у редакції, чинній на момент звільнення позивача), відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже, оскільки статтею 87 Закону України №889-VIII в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено виключно підстави для припинення державної служби, однак порядок і процедуру такого припинення не визначено, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, при розгляді спору про звільнення працівника у зв'язку з ліквідацією установи (державного органу) необхідно з'ясувати:
чи мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація установи;
чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника;
якими доказами підтверджуються зміни в організації виробництва і праці;
чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року №79 вирішено: 1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком (в тому числі Регіональний сервісний центр МВС у Львівській області); 2. Установити, що здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на Міністерство внутрішніх справ; територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідовуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 03.03.2020 №218 "Про утворення ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" утворено ліквідаційну комісію Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області (ЄДРПОУ 40112385).
Відповідно до положень частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов'язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.
Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України у постановах від 04.03.2014 №21-8а14, від 27.05.2014 №21-108а14, від 28.10.2014 №21-484а14, від 19.01.2016 №21-2225а15 та була підтримана Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року по справі № 816/979/17, від 20 червня 2018 року по справі №П/811/3349/15.
Таким чином, у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов'язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно статті 49-2 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом України, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.04.2020 №333 затверджено штат Головного сервісного центру МВС та вважати такими, що втратили чинність штати Головного сервісного центру МВС та регіональних сервісних центрів МВС, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 травня 2016 року №350 з наступними змінами та доповненнями.
Наказом Головного сервісного центру МВС №16 від 27.04.2020 затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській області (філія ГСЦ МВС).
З наведеного слідує, що функції, завдання та повноваження Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області покладені на Головний сервісний центр МВС у Львівській області, що, в свою чергу, свідчить про реорганізацію однієї державної установи в іншу шляхом ліквідації.
Зміст повноважень, завдань і функцій органів, що ліквідовуються, свідчить про те, що фактично відбулася реорганізація шляхом ліквідації територіального органу - Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області з одночасним створенням Головного сервісного центру МВС у Львівській області, як структурного підрозділу Головного сервісного центру МВС.
Функції та повноваження вказаних територіальних органів, які ліквідуються покладено на новоутворені територіальні органи як структурні підрозділи апарату Головного сервісного центру МВС.
Власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належно виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17 та підтримані Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17.
У зв'язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області та на виконання постанови КМУ від 12.02.2020 №79 "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", державним секретарем Міністерства внутрішніх справ України попереджено ОСОБА_1 про припинення державної служби та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження "10.04.2020".
З попередженням про наступне звільнення позивач був ознайомлений 11.03.2020, про що свідчить особистий підпис позивача у попередженні.
Поряд з цим, в порушення вказаних правових норм позивачу не запропоновано жодної наявної вакантної посади чи іншу роботу у новоствореному Головному сервісному центрі МВС.
Також, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі.
При цьому, суд зазначає, що наявна в матеріалах справи копія Роз'яснень Національного агентства з питань державної служби від 20.02.2020 №86 р/з носить суто інформаційний та роз'яснювальній характер, а тому такі не встановлюють жодних правових норм щодо регулювання трудових відносин, при вирішенні даного спору.
Дане свідчить, про протиправність оскаржуваного Наказу №317о/с від 24.04.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " з посади начальника Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 24 квітня 2020 року, суд дійшов висновку також про задоволення вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення його на посаді начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області з дня звільнення, а за відсутності такої посади - зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в штаті Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, згідно з вимогами статті 49-2 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення із Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.04.2020 по 18.08.2020 в порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Водночас, суд зазначає, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2,72-77, 139, 242-246, 255, 293,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №317о/с від 24.04.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " з посади начальника Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в штаті Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, згідно з вимогами статті 49-2 Кодексу законів про працю України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області з 27 квітня 2020 року.
Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (вул. Богомольця,10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00032684) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.04.2020 по 18.08.2020 року.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20 серпня 2020 року.
Суддя В.М. Сакалош