справа №380/4855/20
20 серпня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Прокуратури Львівської області (місцезнаходження: 79005, м.Львів, пр.Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031), в якому просить суд стягнути з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 32545,38 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що наказом прокурора Львівської області від 30.04.2020 №625к позивача звільнено з посади заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.05.2020. Проте, на день звільнення Прокуратура Львівської області не виплатила позивачу вихідну допомогу при звільненні, передбачену ст. 44 Кодексу законів про працю України. Вказує, що законодавством, яке визначає правовий статус прокурора, передбачено окремі особливості реалізації зазначених правовідносин, водночас загальні положення законодавства про працю застосовуються до трудової діяльності прокурора тією мірою, якою вони не врегульовані спеціальними нормами. У зв'язку з цим, вважає, що йому (позивачу) при звільненні мала бути виплачена вихідна допомога в сумі 32545,38 грн. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою суду від 30.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, надати (надіслати) суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
На виконання ухвали суду відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 17.07.2020 за №05/2-594 вих-20. Обґрунтовуючи у відзиві правомірність своїх дій відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що кадровою комісією прийнято рішення від 02.04.2020 про неуспішне проходження позивачем атестації. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Звертає увагу на безпідставність застосування до працівників прокуратури ст. 44 Кодексу законів про працю України, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ст. 40 Кодексу законив про працю України доповнено ч.5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1, 2 і 3 ст. 49-2, ст. 74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Відтак, просить відмовити в задоволенні позову.
Судом установлено таке.
ОСОБА_1 з 23.02.1998 по 12.05.2020 працював на різних посадах у прокуратурі Львівської області.
Наказом Прокуратури Львівської області від 30.04.2020 №625к, керуючись ст.11, п.2 ч.2 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», п.п.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.05.2020.
У день звільнення відповідач провів з ОСОБА_1 розрахунок, зокрема нарахував та виплатив суми заробітної плати, премій, надбавок, виплат за вислугу років, а також компенсації за невикористані відпустки.
02.06.2020 позивач звернувся з письмовою заявою до прокуратури Львівської області щодо виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні.
Листом №11-591вих-20 від 05.06.2020 відповідачем відмовлено у виплаті позивачеві сум вихідної допомоги при звільнені з мотивів того, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги, ні Законом України «Про прокуратуру» (як законом спеціальної дії), ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена.
Позивач вважає, що Прокуратура Львівської області безпідставно не виплатила йому при звільнені вихідну допомогу, оскільки виплата такої передбачена загальними нормами трудового законодавства за відсутності спеціальних норм, які б таку виплату обмежували. Право на вихідну допомогу передбачене ст. 44 Кодексу законів про працю України.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».
Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону Україні «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з п.п. 2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі в прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено ч.5, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Згідно з ст. 1 Кодексу законів про працю Україні, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 та п.п.1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст.38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч.1 ст.41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 ст.40 Кодексу законів про працю України доповнено ч.5.
Відтак, відповідно до ч.5 ст.40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1, 2 і 3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Судом встановлено, що позивача звільнено з посади на підставі Закону України «Про прокуратуру», а саме відповідно на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Натомість Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 в Закон України «Про прокуратуру» та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
Закон України «Про прокуратуру» встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Внесені зміни в Кодекс законів про працю стосуються обмежень щодо застосування положень ч.2 ст. 40, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1, 2 і 3 ст. 49-2, ст.74, ч.3 ст.121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відтак, не встановлює обмеження, щодо застосування ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 823/276/16.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.
Згідно з довідкою Прокуратури Львівської області від 05.06.2020 №18-1112 у березні 2020року заробітна плата позивача становила 32545,30грн (за 21 відпрацьованих днів), за квітень 2020року 7748,90грн (за 5 відпрацьовних дні). Сума середньоденної заробітної плати складає 1549,78грн. Сума середньомісячної заробітної плати складає 20147,10грн.
Таким чином, оскільки Прокуратурою Львівської області не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 32545,30грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України не стягується з іншої сторони.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Прокуратури Львівської області (місцезнаходження: 79005, м.Львів, пр.Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням - задовольнити повністю.
Стягнути з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 32545(тридцять дві тисячі п'ятсот сорок п'ять)грн.38коп.
Судові витрати зі сторін не стягуються.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд із урахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.