ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.08.2020Справа № 910/8034/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Юрковської В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріс Логістік"
про стягнення штрафу у розмірі 13355,00 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Леонова Ю.О.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріс Логістік" (далі - відповідач) про стягнення штрафу у розмірі 13 355,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач при відправлені вантажу за залізничною накладною №47209846 невірно зазначив його масу, яка за результатами комісійного зважування виявилась більшою ніж зазначено у накладній, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути штраф у розмірі 13 355,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив; позивачу - строк для подачі відповіді на відзив.
06.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши про те, що саме позивачем у розглядуваній справі було зважено вантаж та записано відповідну вагу у книгу проведення зважування ГУ №36.
На підставі даних залізниці, Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріс Логістік" внесено в п.24 накладної відомості щодо маси вантажу, внаслідок чого на переконання відповідача, представлений позивачем до матеріалів справи комерційний акт не доводить факту неправильного визначення маси вантажу у залізничній накладній відповідачем у справі.
Крім того, у вказаному комерційному акті, всупереч п.28 правил видачі вантажів, відсутні відомості щодо видачі вантажоодержувачу надлишку вантажу у кількості 5750 кг, тобто жодних належних та допустимих доказів такого надлишку позивачем не надано.
Також, 06.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.08.2020.
27.07.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача у відзиві на позов заперечив та серед іншого зауважив, що послуга зважування на вагах залізниці надавалась не в момент прийому вагону до перевезення, а за годину до цього, тобто у період часу з проведення зважування вантажу до прийняття його до перевезення вантаж знаходився у користування відповідача, який міг без погодження із залізницею здійснити довантаження вагону.
04.08.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній проти тверджень позивача у відповіді на відзив, навів свої заперечення.
05.08.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.08.2020. Позивачу направлено повідомлення про судове засідання 17.08.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача у судове засідання 17.08.2020 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні 17.08.2020 проти задоволення позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 17.08.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва
Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2019 зі станції Павлоград І Придніпровської залізниці Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріс Логістік" здійснено відправлення вантажу - вугілля кам'яного насипом, зокрема, у вагоні №65942757 до станції призначення Дніпро-Головний Придніпровської залізниці, одержувач вантажу - Виробничий підрозділ Дніпровське пасажирське вагонне депо філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується накладною залізничною накладною №47208846 від 25.12.2019.
У вказаній вище накладній відповідачем визначено на вагонних вагах (150 т) масу вантажу у вагоні №65942757 - 61100 кг; розмір провізної плати 2671,00 грн.
На проміжній станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці на підставі акту загальної форми №2446 від 26.12.2019 було здійснено контрольне зважування вагону №65942757 та виявлено невідповідність маси вантажу порівняно з перевізним документом, про що складено комерційний акт №450003/594 від 29.12.2019 та №450003/594/6 від 29.12.2019.
У вказаних комерційних актах зазначено, що у вагоні №65942757, який був поданий на контрольне зважування по документам значиться: вантаж - вугілля кам'яне, вага, визначена відправником - нетто 61100 кг, тара 23800 кг, а при контрольному зважуванні вагону у статичному режимі, з повною зупинкою та розчепленням на справних вагонних електронно-тензометричних вагах станції Нижньодніпровськ-Вузол, заводський №032, що пройшли держповірку 28.12.2019 виявилося, що вага брутто вантажу - 90650 кг, тара - 23800 кг, нетто - 66850 кг, що більше ніж зазначено в накладній на 5750 кг, навантаження вагону рівномірне, нижче бортів на 30-40 см, марковано вапном, поглиблень немає, маркування не порушене, вагон прибув у технічно справному стані. При повторному зважуванні вагону вага підтвердилася. Переважування вагону проводили заст. ДС Клюєв А.С., АРВ Кузьміч Т.І. та прийомоздавальник Рогозіна А.Л., підписи яких наявні у розділі Д комерційних актів №450003/594 від 29.12.2019 та №450003/594/6 від 29.12.2019.
При цьому у розділі Є комерційного акту №450003/594/6 від 29.12.2019 міститься напис про те, що під час перевірки вантажу на станції призначення Нижньодніпровськ-Вузол, згідно наказу на переадресування №3016 від 28.12.2019 різниці проти цього акту не виявлено. Розділ Є комерційного акту №450003/594/6 від 29.12.2019 підписали заст. ДС Клюєв А.С., АРВ Кузьміч Т.І., прийомоздавальник Петренко Н.М. та одержувач вантажу.
В подальшому, 29.12.2019 на станції Нижньодніпровськ-Вузол позивачем було оформлено досилочну накладну на вагон №65942757 на станцію призначення Дніпро-Головний Придніпровської залізниці із відміткою про складання комерційного акту №450003/594 від 29.12.2019, а 02.01.2020 зазначений вагон було відправлено зі станції Дніпро-Головний Придніпровської залізниці на станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці за наказом №3016 від 28.12.2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, відповідачем у залізничній накладній №47209846 від 25.12.2019 було неправильно зазначено масу вантажу, який перевозився у вагоні №98004310, що є підставою для покладення на відповідача як відправника вантажу відповідальності у вигляді штрафу у розмірі п'ятикратної провізної плати, відповідно до ст.118 Статуту залізниць України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, остання, відповідно до ст.9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч.6 ст.306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 5 ст.307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 №138), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №863/5084, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, Правилами приймання вантажів до перевезення, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
У відповідності до ст.2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст.3 Статуту).
Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч.2 ст.307 Господарського кодексу України.
Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача (ст.6 Статуту залізниць України та п.1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 №138), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 за № 863/5084.
Заповнення відповідних граф накладної здійснюється відправником (п.2.1 Правил оформлення перевізних документів).
Пунктом 2.3 Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної "Правильність внесених відомостей підтверджую" вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.
Згідно із ст.23 Статуту залізниць України, відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
Згідно з ч.1 ст.24 Статуту вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.
Частиною 2 ст.24 Статуту передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Згідно з ст.37 Статуту залізниць України під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса. Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
У додатку 3 до Правил оформлення перевізних документів встановлено, що у графі "маса вантажу, визначена відправником" вказується маса у кілограмах брутто вантажу, загальна маса відправки (прописом). У графі "спосіб визначення маси" зазначається спосіб визначення маси вантажу (на вагах, за стандартом, за трафаретом, за обміром, за розрахунками, умовно), тип ваг (товарні, вагонні, елеваторні тощо), їх вантажопідйомність та ким було визначено масу вантажу (залізницею/відправником). У графі "ким завантажено вантаж у вагон (контейнер)" зазначається відправником або залізницею. У графі "правильність внесених відомостей підтверджую" представник відправника засвідчує правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. В електронній накладній накладається електронний цифровий підпис відправника.
Відповідно до п.5.5 розділу 5 Правил оформлення перевізних документів якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній відомостей про адресу одержувача, його код, назву вантажу, його кількість, то з відправника стягується штраф згідно з ст.122 Статуту. Факт неправильного зазначення відправником указаних відомостей засвідчується актом загальної форми та комерційним актом.
Частиною 1 ст.26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами.
У відповідності до ст.129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Згідно з ст.122 Статуту за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Штраф відповідно до ст.118 Статуту стягується у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.
Вищенаведені норми свідчать про те, що залізниця не зобов'язана перевіряти відповідність вказаних відправником вантажу даних, які зазначені у накладній, при прийнятті вантажу до перевезення. А вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.
З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2019 зі станції Павлоград І Придніпровської залізниці Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріс Логістік" здійснено відправлення вантажу - вугілля кам'яного насипом, зокрема, у вагоні №65942757 до станції призначення Дніпро-Головний Придніпровської залізниці, одержувач вантажу - Виробничий підрозділ Дніпровське пасажирське вагонне депо філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується накладною залізничною накладною №47208846 від 25.12.2019.
У залізничній накладній №47208846 від 25.12.2019 відповідачем зазначено масу вантажу, яка визначена на вагонних вагах (150 т), зокрема, у вагоні №65942757 - 61100 кг; розмір провізної плати 2671,00 грн.
Відповідно до витягу з книги зважування на вагонних вагах станції Павлоград І Придніпровської залізниці (ф.ГУ-36) за 25.19.2019, вагон №65942757 на станції Павлоград І Придніпровської залізниці зважувався працівниками залізниці двічі.
25.12.2019 о 12-00 працівником залізниці визначено вагу нетто вантажу у вагоні №65942757 - 61600 кг з приміткою - недостача-довантаження, а о 16-00 визначено нетто вантажу у вагоні №65942757 - 61100 кг з приміткою - визначення брутто.
Саме наведену вагу вантажу у вагоні №65942757 зазначено відповідачем у залізничній накладній №47208846 від 25.12.2019 (календарний штемпель станції відправлення 25.12.2019 без зазначення часу, накладну підписано ЕЦП директора відправника 25.12.2019 о 16-47).
Накопичувальна картка №25120311 від 25.12.2019 містить відомості про надання вантажовідправнику послуг подачі вагонів у визначений час та зважування на вагах залізниці, в т.ч. вантажу у вагоні №65942757 (з приміткою регулювання ваги), у зв'язку з чим відправником сплачено відповідні платежі згідно із збірником тарифів.
Таким чином працівниками станції Павлоград І Придніпровської залізниці здійснено зважування вантажу у вагоні №65942757 на вагах станції відправлення і це підтверджується відомостями, які містяться у накопичувальній картці №25120311 від 25.12.2019 щодо здійснення платежів за зважування на вагах залізниці та відповідною випискою з книги зважування ГУ №36.
В п.4.1 Інструкції про порядок застосування засобів вагозважувальної техніки на залізничному транспорті України, яка затверджена Наказом Міністерства Інфраструктури України від 31.07.2012 №442 визначено, що за результатами зважування оформляються перевізні документи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме на підставі даних про вагу вантажу у вагоні №65942757, які надані позивачем, відправником-відповідачем було внесено відповідні відомості у залізничну накладну №47208846 від 25.12.2019.
В подальшому, на проміжній станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці на підставі акту загальної форми №2446 від 26.12.2019 було здійснено контрольне зважування вагону №65942757 та виявлено невідповідність маси вантажу порівняно з перевізним документом, про що складено комерційний акт №450003/594 від 29.12.2019 та №450003/594/6 від 29.12.2019.
У вказаних комерційних актах зазначено, що у вагоні №65942757, який був поданий на контрольне зважування по документам значиться: вантаж - вугілля кам'яне, вага, визначена відправником - нетто 61100 кг, тара 23800 кг, а при контрольному зважуванні вагону у статичному режимі, з повною зупинкою та розчепленням на справних вагонних електронно-тензометричних вагах станції Нижньодніпровськ-Вузол, заводський №032, що пройшли держповірку 28.12.2019 (технічна документація на ваги наявна в матеріалах справи) виявилося, що вага брутто вантажу - 90650 кг, тара - 23800 кг, нетто - 66850 кг, що більше ніж зазначено в накладній на 5750 кг, навантаження вагону рівномірне, нижче бортів на 30-40 см, марковано вапном, поглиблень немає, маркування не порушене, вагон прибув у технічно справному стані. При повторному зважуванні вагону вага підтвердилася. Переважування вагону проводили заст. ДС Клюєв А.С., АРВ Кузьміч Т.І. та прийомоздавальник Рогозіна А.Л. , підписи яких наявні у розділі Д комерційних актів №450003/594 від 29.12.2019 та №450003/594/6 від 29.12.2019.
Пунктом 10 Правил складання актів (ст.129 Статуту залізниць), затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 №334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855 передбачено, що комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акту можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
Відповідно до п.12 Правил складання актів якщо при перевірці вантажу, який прибув з актом попутної станції, під час перевірки на станції призначення не буде виявлено різниці між даними акту, складеного на попутній станції, і фактичною наявністю та станом вантажу, багажу або вантажобагажу, то станція в розділі "Є" комерційного акту попутної станції вносить відмітку такого змісту: "Під час перевірки вантажу (багажу, вантажобагажу) різниці проти цього акту не виявлено". Така відмітка засвідчується штемпелем станції і підписами осіб, указаних у пункті 10 цих Правил. Цей акт видається одержувачу на його вимогу, а копія його залишається на станції. Новий акт у цьому разі не складається. При невідповідності відомостей, указаних в акті попутної станції, фактичним даним, що виявились під час перевірки вантажу, багажу або вантажобагажу, складається новий комерційний акт.
29.12.2019 на станції Нижньодніпровськ-Вузол позивачем було оформлено досилочну накладну №47264502 на вагон №65942757 на станцію призначення Дніпро-Головний Придніпровської залізниці із відміткою про складання комерційного акту №450003/594 від 29.12.2019, а 02.01.2020 зазначений вагон було відправлено зі станції Дніпро-Головний Придніпровської залізниці на станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці за наказом №3016 від 28.12.2019.
В той же час, у розділі Є комерційного акту №450003/594/6 від 29.12.2019 міститься напис про те, що під час перевірки вантажу на станції призначення Нижньодніпровськ-Вузол, згідно наказу на переадресування №3016 від 28.12.2019 різниці проти цього акту не виявлено. Розділ Є комерційного акту №450003/594/6 від 29.12.2019 підписали заст. ДС Клюєв А.С., АРВ Кузьміч Т.І., прийомоздавальник Петренко Н.М. та одержувач вантажу.
Зі змісту комерційних актів, долучених позивачем до матеріалів справи вбачається, що станцією відправлення вантажу у вагоні №65942757 є станція Павлоград І Придніпровської залізниці, а станцією призначення Дніпро-Головний Придніпровської залізниці, про що позивачем було складено досилочну накладну №47264502 від 29.12.2019, однак всупереч п.12 Правил складання актів у розділі Є комерційних актів №450003/594 від 29.12.2019 та №450003/594/6 від 29.12.2019 уповноваженими працівниками залізниці на станції призначення Дніпро-Головний Придніпровської залізниці відповідної відмітки не проставлено.
За висновками суду, представлені позивачем до матеріалів справи комерційні акти складені із недоліками, містять у собі суперечливі відомості, тобто за своїм змістом не відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правилам складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, внаслідок чого не можуть належним чином доводити факт неправильного визначення відповідачем маси вантажу у вагоні №65942757, відправленого за залізничною накладною №47208846 від 25.12.2019 та слугувати підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафу згідно ст.ст.118, 122 Статуту залізниць України.
Крім того всупереч положенням п.28 Правил видачі вантажу, в представлених позивачем до матеріалів справи комерційних актах відсутні відмітки про видачу одержувачу надлишку вантажу у кількості 5750 кг. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 13 355,00 грн штрафу за неправильно зазначену в накладній масу вантажу, внаслідок чого позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріс Логістік" не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відмовити повністю.
2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 20.08.2020.
Суддя М.Є.Літвінова