вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.08.2020м. ДніпроСправа № 904/1989/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Петренко І. В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників, справу
за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ"
до ОСОБА_1
про стягнення 8449,13грн., з яких 6862,79грн. основної заборгованості; 483,91грн. трьох процентів річних; 1102,43грн. інфляційних втрат (договір №1668 від 15.12.2014)
Представники: справу розглянуто без виклику представниківучасників справи
РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 8449,13грн., з яких 6862,79грн. основної заборгованості; 483,91грн. трьох процентів річних; 1102,43грн. інфляційних втрат (договір №1668 від 15.12.2014).
Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1989/20 визначено суддю Петренка Ігоря Васильовича, що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2020.
Ухвалою від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Сторін повідомлено, що процесуальні дії вчиняються протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, а саме по 21.05.2020.
Щодо строку для подачі відзиву.
Ухвалу від 21.04.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач отримав 20.07.2020, що, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 21.07.2020 з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Господарський суд звертає увагу, що Кабінет Міністрів України постановою від 27.12.2019 №1149 вніс зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку. Зокрема, уточнено, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручатимуться особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку має проінформувати адресата за наявним номером телефону та/або вкласти до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
В силу приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Відтак, днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження є 20.07.2020.
Відповідачу в ухвалі від 21.04.2020 роз'яснено право на надання відзиву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349 , а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)."
Проте, з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 №731-IX, яким внесено зміни, зокрема, до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення в такій редакції:
"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
При цьому, у пункті 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 №731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Господарський суд констатує, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 №731-IX набрав чинності 17.07.2020, а двадцятиденний строк сплив 06.08.2020.
Отже, строк для подачі відзиву по 06.08.2020.
Станом на 20.08.2020 відзив на позов не надано.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Отже, строк для розгляду справи по суті розпочато.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Беручи до уваги зміни до Господарського процесуального кодексу України через запровадження карантинних заходів, господарський суд визнав за справедливе вирішити спір в порядку спрощеного позовного провадження без переходу у загальне.
Отже, строк розгляду справи не є пропущеним.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
20.08.2020 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Короткий зміст позовної заяви та узагальнення її доводів.
Між сторонами укладено договір №1668 від 15.12.2014 на купівлю-продаж теплової енергії у гарячій воді (далі - договір).
Позивач стверджує, що договірні зобов'язання з поставки відповідачу теплової енергії у період з січня 2017 року по березень 2018 року виконав у повному обсязі, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт.
В період з січня 2017 року по березень 2018 року відповідач не виконав свої обов'язки з оплати теплової енергії у повному обсязі, у зв'язку із чим, станом на 17.03.2020, утворилася заборгованість у сумі 6862,79грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу:
- три проценти річних за загальний період прострочення з 21.02.2017 по 17.03.2020 на загальну суму 483,91грн.;
- інфляційні втрати за загальний період прострочення з березня 2017 року по січень 2020 року на загальну суму 1102,43грн.
Короткий зміст заперечень відповідача та узагальнення його доводів.
Відзив не надійшов.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Доказами, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, предметом доказування у господарській справі є лише ті факти, які мають матеріально-правове значення, тобто факти без з'ясування яких не можна правильно вирішити справу по суті.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі такі:
1. Обставини укладання договору.
2. Природа договору.
3. Факт поставки теплової енергії.
4. Строк оплати. Наявність часткової оплати. Існування заборгованості.
5. Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ.
1. Обставини укладання договору.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
Між Державним підприємством "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (далі - позивач, продавець, теплопостачальна ораганізація) та Фізичною особою-підприємцем МАКАРИЩАК ДМИТРОМ ОЛЕКСІЙОВИЧЕМ (далі - відповідач, споживач) укладено договір №1668 на купівлю-продаж теплової енергії від 15.12.2014 (далі - договір).
16.03.2017 Державне підприємство "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" перетворено у Публічне акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесені дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України, Публічне акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ".
В результаті проведення державної реєстрації змін до статуту Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", що пов'язані зі зміною типу товариства у відповідності до Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 №514-VI, змінено найменування товариства на Акціонерне товариство "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ", про що 14.05.2018 внесені дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Предметом договору визначено, що теплопостачальна організація-продавець бере на себе зобов'язання постачати споживачеві-покупцю теплову енергію в потрібних обсягах, а споживач-покупець зобов'язується сплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1 договору).
Ціну договору визначено розділом 6. Розрахунки за теплову енергію.
Строк. Даний договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 31.12.2015, з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України (пункт 10.1 договору). Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін (пункт 10.1 Договору).
За умовами пунктів 10.2, 10.3 Договору припинення дії договору не звільняє споживача-покупця від обов'язку повної сплати за спожиту теплову енергію. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Матеріали справи не містять письмових заяв сторін про припинення дії договору.
Відтак, сторонами погоджено істотні умови договору.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
2. Природа договору.
Згідно частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обов'язковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором енергопостачання.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору енергопостачання, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Факт поставки теплової енергії.
Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (стаття 663 Цивільного кодексу України).
В даній справі в якості товару виступає теплова енергія.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав відповідачу теплову енергію, що підтверджується:
1. Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №729 від 31.01.2017 на суму 1526,92грн.;
2. Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №3305 від 31.03.2017 на суму 677,42грн.;
3. Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №4271 від 30.11.2017 на суму 886,15грн.;
4. Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №611 від 31.01.2018 на суму 1329,29грн.;
5. Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1698 від 28.02.2018 на суму 1185,58грн.;
6. Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №2797 від 31.03.2018 на суму 1257,43грн.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором відпустити теплову енергію відповідає обов'язок споживача оплатити вартість теплової енергії.
Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.
Отже, факт поставки теплової енергії визнається підтвердженим.
4. Строк оплати. Наявність часткової оплати. Існування заборгованості.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться у грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 6.2 Договору).
У пункті 6.3 Договору узгоджено, що оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли від покупця, зараховуються як передплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 01.01.2017 по 31.03.2018 позивач поставив відповідачу теплову енергію, про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані відповідачем без зауважень.
Отже, строк оплати за спожиту відповідачем теплову енергію за вищевказаними актами здачі-прийняття робіт є таким, що настав.
Доказів оплати теплової енергії в сумі 6862,79грн. відповідач не надав.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідач не спростував.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 6862,79грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
5. Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку трьох процентів річних.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 21.02.2017 по 17.03.2020 на загальну суму 483,91грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимог не заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Позивач нарахував інфляційні втрати за загальний період прострочення з березня 2017 року по січень 2020 року на загальну суму 1102,43грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимог не заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо втрати відповідачем статусу фізичної особи-підприємця.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Предметом спору є стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію на підставі договору укладеного з відповідачем у статусі фізичної особи-підприємця, тобто виникли із господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі №910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі №904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
Господарський суд наголошує, що на момент укладення договору (15.12.2014) відповідач мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, а тому отримував теплову енергію на підставі вказаного договору як фізична особа - підприємець.
ПОЗИЦІЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, господарський суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2-5, 7-15, 18, 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 220, 232-233, 236-242, 247-248, 252, 253-254, 256-259, пунктом 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
ВИРІШИВ.
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00130850) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) про стягнення 8449,13грн., з яких 6862,79грн. основної заборгованості; 483,91грн. трьох процентів річних; 1102,43грн. інфляційних втрат (договір №1668 від 15.12.2014) задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00130850) 6862,79грн. (шість тисяч вісімсот шістдесят дві грн. 79 коп.) основної заборгованості; 483,91грн. (чотириста вісімдесят три грн. 91 коп.) трьох процентів річних; 1102,43грн. (одна тисяча сто дві грн. 43 коп.) інфляційних втрат; 2102,00грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1,2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України).
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дата підписання та складення повного судового рішення - 20.08.2020.
Суддя І.В. Петренко