Справа № 219/8140/19
Провадження № 2/219/408/2020
27.04.2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області
У складі судді Хомченко Л. І.
Секретар Останкевич Є.Ю.
За участю позивача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Бахмут позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по зарплаті, в тому числі компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позову зазначив, що працював з 19.03.1990 року на різних посадах на Донецькій залізниці у м.Дебальцеве та 17.07.2017 року був звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату. З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати. На даний час Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року за № 938, перейменовано у Акціонерне товариство «Українська залізниця». Проте після звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, а саме: відповідач не виплатив заборгованість по заробітній платі з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 38903,70 грн., що підтверджується довідкою. Зазначає, що відповідач відмовляється добровільно виплатити вищезазначені виплати.
Просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 38903,70 грн.
Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду від 05.08.2019 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду від 15.10.2019 року по дійсній цивільній справі замінено відповідача на правонаступника АТ « Українська залізниця».
Відповідного до відзиву відповідач позов не визнав, зазначивши, що Указом Президента України від 15 березня 2017 року було уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р., п.1 якого визначено, що тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського « Комплексу заходів» від 12.02.2015 року, а також, до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством , припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. По факту захоплення 17 березня 2017 року адміністративної будівлі структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», яка знаходиться за адресою: м.Донецьк, вул.. Артема,168, було відкрито кримінальне провадження. У зв,язку з відсутністю доступу до первинних документів, нарахування заробітної плати було припинено з 16 березня 2017 року, тому, на теперішній час відповідач не має можливості підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт, визначених трудовим договором, а також, здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат. Детальна інформація щодо проведених позивачу нарахувань та виплат наведена у листах керівника структурного підрозділу « Донецька дирекція залізничних перевезень» від 30.01.2020 року. Позивач надав довідку про заробітну плату від 16.03.2017 року, складену в порушення вимог чинного законодавства України невідомими особами, тому, позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період. У позові просить відмовити.
Позивач в судовому засідання підтримав вимоги з підстав, зазначених у позові, та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази з точки зору їх допустимості та належності, приходить до наступного висновку.
Основним ЗакономУкраїни -статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).
Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.
Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб'єктів цивільного провадження.
У загальному розумінні рівність перед законом означає обов'язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов'язків всіх суб'єктів провадження.
У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов'язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.
Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».
Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».
Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Отже відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.
Судом встановлено, що позивач працював у Структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та згідно Наказу від 10 липня 2017 № 8407 був звільнений з 17 липня 2017 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, з компенсацією за 52 дні відпустки та вихідною допомогою з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, що підтверджується копією наказу та копією трудової книжки.
Відповідно до копії наказу Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17.03.2017 року № 236/ДНД « Про встановлення простою» встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. На весб період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду, окладу.
Згідно довідки , виданої за підписом головного інженера та головного бухгалтера структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», сума до виплати ОСОБА_1 з березня по липень 2017 року складає 31028,24 грн., що узгоджується з розрахунковими листами заробітної плати за березень-липень 2017 року ОСОБА_1 ( табельний номер 3097), та випискою по картковому рахунку.
Відповідачем зазначене не спростовано.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 31028,24 грн.
Відповідно до ст..141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258,259,263,264,265,354 ЦПК України, суд,-
Керуючись ст. 260 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по зарплаті, в тому числі компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги задовольнити.
Стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 1.03.2017 року по 17.07.2017 року в тому числі компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги у розмірі 31028 гривень 24 коп.
Стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь держави за судовий збір 768,4 гривен .
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
У повному обсязі рішення виготовлене 27.04.2020 .
Суддя Л.І. Хомченко