17 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 140/1679/19
адміністративне провадження № К/9901/33392/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (судді - Затолочний В.С., Бруновська Н.В., Шавель Р.М.) у справі № 140/1679/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ДФС) про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 лютого 2019 року № Ф-3208-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Єдиний внесок).
В обґрунтування позову він вказав, що 13 травня 2019 року отримав спірну вимогу, якою його зобов'язано сплатити 18 276,72 грн боргу з Єдиного внеску. Спірна вимога, на його думку, є протиправною та такою, що винесена не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача. Також зазначив, що згідно з положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку Єдиний внесок. У період з 1 серпня 2014 року по 14 серпня 2017 року він (позивач) працював у комунальному підприємстві «Луцькводоканал», а з 16 серпня 2017 року до часу подачі позову працює у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Лище». Єдиний внесок за нього в період з 2014 року нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального. Вказав, що з 2000 року будь-яка підприємницька діяльність ним не здійснювалася. Зазначив, що у спірній вимозі не визначено ні підстави нарахування боргу (недоїмки), ні періоду, за який здійснено таке нарахування. Вважає, що такі дії свідчать про порушення відповідачем правил, що регулюють порядок нарахування Єдиного внеску та принципу юридичної визначеності, що додатково свідчить про протиправність спірної вимоги.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 2 липня 2019 року позов задоволено.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою і Єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник у розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок позивача додатково сплачувати Єдиний внесок як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 липня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати Єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичної особи - підприємця. Сплата Єдиного внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець. Отже, висновок суду першої інстанції, що у випадку сплати роботодавцем як страхувальником мінімального страхового внеску за позивача, у позивача відсутній обов'язок сплачувати Єдиний внесок як фізична особа-підприємець, на думку апеляційного суду, є помилковим.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, вказав на помилкове тлумачення судами норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до подвійного стягнення з нього Єдиного внеску як з фізичної особи - підприємця та найманого працівника, за якого Єдиний внесок сплачувався роботодавцем.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Головним управлінням ДФС у Волинській області подано відзив на касаційну скаргу, який підписано начальником Головного управління ДФС у Волинській області. Враховуючи, що Головне управління ДФС у Волинській області на час подання відзиву (14 лютого 2020 року) не мало адміністративної процесуальної дієздатності органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема, у сфері реалізації державної податкової політики, воно не має повноважень на подання процесуальних документів до суду у цій справі, оскільки таке повноваження встановлено для виконання завдань і функцій контролюючого органу у зазначеній сфері. З огляду на викладене відзив не підлягає судовій оцінці, як такий, що поданий особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 20 травня 1999 року по 17 травня 2019 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Одночасно, з 20 травня 1999 року по 17 травня 2019 року позивач перебував у трудових відносинах із комунальним підприємством «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради, колективним сільськогосподарським підприємством «Луцька рибоводно-меліоративна станція», науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю «Міліуса», приватним підприємством «Основа-Сіт», комунальним підприємством «Луцькводоканал», комунальним підприємством «Луцьке», сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лище».
15 лютого 2019 року ДФС сформовано вимогу № Ф-3208-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 18 276,72 грн відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Єдиний внесок позивачу як фізичній особі-підприємцю було нараховано за 2017 - 2018 роки (за 2017 рік сума боргу становила 8448,00 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн).
Не погоджуючись з зазначеною вимогою, позивач звернувсь до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що з питання, яке є предметом судового розгляду у даній справі, а саме: порядок сплати Єдиного внеску фізичною особою - підприємцем, яка є найманим працівником, та за яку роботодавець сплачує Єдиний внесок до Пенсійного фонду України, склалася стала практика Верховного Суду.
Так, Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору Єдиного внеску законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов'язана сплачувати Єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником Єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору Єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вважає за можливе відступати від вказаного правового висновку Верховного Суду та зазначає про помилковість висновку апеляційного суду щодо відсутності у цьому випадку подвійної сплати Єдиного внеску з огляду на те, що за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, Єдиний внесок сплачує роботодавець. Вказаний висновок суду не узгоджується із законодавчими нормами, якими визначено умови та порядок нарахування і сплати Єдиного внеску, зокрема, статтями 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких базою нарахування Єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати. Тобто роботодавець фактично виступає податковим агентом найманого працівника: нараховує, утримує та сплачує Єдиний внесок до Пенсійного фонду України за рахунок нарахованої найманому працівнику заробітної плати.
Колегія суддів доходить висновку, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, приписи статей 1, 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та, як наслідок, надано помилкову оцінку обставинам справи, у результаті чого скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно із статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи положення частини шостої статті 139 КАС України щодо зміни розподілу судових витрат судом касаційної інстанції у разі зміни ним судового рішення або ухвалення нового, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у сумі 1 536 грн 80 коп.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати, залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 липня 2019 року у цій справі.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у сумі 1 536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп.
4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. Б. Гусак
Судді М. М. Гімон
С. С. Пасічник