18 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 280/2158/19
адміністративне провадження № К/9901/18611/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шишова О.О.,
суддів - Дашутіна І.В., Яковенка М.М.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року
у справі № 280/2158/18
за позовом ОСОБА_1
до Комунального дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу №244 "Біла Лілея" Запорізької міської ради Запорізької області, Територіального відділу освіти Шевченківського району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради
про визнання протиправними дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,-
установив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Комунального дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу №244 "Біла Лілея" Запорізької міської ради Запорізької області, Територіального відділу освіти Шевченківського району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, в якому просив:
- визнати протиправними дії виконуючої обов'язки завідувачки ДНЗ №244 - Геращенко Олени Анатоліївни , що полягали у постійних відмовах надати ОСОБА_1 повну і достовірну інформацію по її запитах:
1) від 06.06.2018 року (вхідн. №18 від 06.06.2018);
2) від 18.01.2019 року (вхідн. №04 від 18.01.2019);
3) від 15.02.1019 року ( вхідн. №06 від 15.02.2019).
- визнати протиправними дії виконуючої обов'язки завідувачки ДНЗ №244 - Геращенко Олени Анатоліївни , що полягали у наданні ОСОБА_1 неповної і недостовірної інформації у наданих ДНЗ №244 документах:
1) від 19.06.2018 року вих. №71;
2) від 31.01.2019 року вих..№10;
3) від 15.02.2019 року вих..№20.
- визнати протиправними дії виконуючої обов'язки завідувачки ДНЗ№244 - Геращенко Олени Анатоліївни , що полягали у відмові ОСОБА_1 надати повну, актуальну (на момент видачі) і достовірну інформацію, із врахуванням всіх Додатків до Запитів у складеній за зразком ОСОБА_1 довідці «про розвиток, участь в соціальному житті ДНЗ №244 м. Запоріжжя та стан здоров'я вихованки ОСОБА_2 за весь час відвідування закладу та участь її батьків у вихованні дитини і виконанні ними їх батьківських обов'язків»;
- зобов'язати ДНЗ №244 надати копії документів, згідно яких виконуюча обов'язки завідувачки ДНЗ №244 - Геращенко Олена Анатоліївна мала право підпису у виданих відповідях:
1) від 19.06.2018 року вих. №71;
2) від 31.01.2019 року вих..№10;
3) від 15.02.2019 року вих..№20.
- визнати протиправною бездіяльність начальника Шевченківського ТВО м.Запоріжжя - Перепелиці Наталії Євгеніївни, що полягала у відмові ОСОБА_1 надати повну і обґрунтовану чинним законодавством України відповідь та у відмові втрутитись і розібратись у питанні порушення прав ОСОБА_1 , дошкільним закладом №244, підпорядкованим ТВО Шевченківського району м.Запоріжжя;
- визнати, що незаконні дії керівництва ДНЗ №244 та бездіяльність Шевченківського ТВО м. Запоріжжя, мають причинно - наслідковий зв'язок, який має негативні наслідки (перелічені в позові) відносно ОСОБА_1 та її малолітньої дитині - це порушення прав та спричинення моральної та матеріальної шкоди.
- зобов'язати керівництво ДНЗ №244 надати ОСОБА_1 протягом 5 (п'яти) робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду підготовлену за зразком ОСОБА_1 . Довідку про розвиток, участь в соціальному житті ДНЗ №244 м. Запоріжжя та стан здоров'я вихованки ОСОБА_2 за весь час відвідування закладу та участь її батьків у вихованні дитини і виконанні ними їх батьківських обов'язків».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову є визнання протиправною бездіяльності, яка полягала у ненадані інформації та зобов'язати надати запитувану інформацію.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.
Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої та четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, а також випадки, які б виключали можливість застосування положень частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Окрім того, Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Предметом розгляду даної справи, окрім іншого, є розгляд звернення позивача згідно з порядком, визначеним Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Посилання скаржника на те, що розгляд даної справи має виняткове значення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наявність «виняткового значення» як обставина, яка може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от:
1) суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій);
2) інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
У світлі обставин цієї справи та з обґрунтувань касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав, які б дозволили стверджувати, що вона має виняткове значення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,-
ухвалив:
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року - відмовити.
2. Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й не оскаржується.
Суддя-доповідач О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко