18 серпня 2020 року
м. Київ
справа №640/5488/19
адміністративне провадження №К/9901/30580/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 - громадянина Латвійської Республіки до Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Гнатюк Мирослави Валеріївни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (АГРО)», про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 - громадянина Латвійської Республіки на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бєлової Л.В., Аліменка В.О., Безименної Н.В. від 07 жовтня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 - громадянин Латвійської Республіки (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Гнатюк Мирослави Валеріївни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (АГРО)», у якому просив:
- визнати протиправною реєстраційну дію, вчинену відповідачем 06 березня 2019 року «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», номер запису 10701070029033140, а саме - державну реєстрацію зміни керівника та складу підписантів Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)»;
- скасувати реєстраційну дію «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», номер запису 10701070029033140, а саме - державну реєстрацію зміни керівника та складу підписантів Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)», вчинену 06 березня 2019 року відповідачем шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що подане для проведення оскаржуваної реєстраційної дії рішення уповноваженого органу управління юридичної особи не відповідає вимогам чинного законодавства; для проведення реєстраційної дії не були подані всі необхідні документи, передбачені законодавством, а саме: не подано документ про сплату адміністративного збору у розмірі, передбаченому чинним законодавством, що підтверджується Описом документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору від 06 березня 2019 року; форма поданої заяви не відповідає формі, затвердженій Міністерством юстиції України, заповнена з порушеннями, а також відомості, зазначені в ній, не відповідають відомостям, зазначеним у документах, поданих для державної реєстрації та відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі; при проведенні оскаржуваної реєстраційної дії порушено передбачений законодавством принцип екстериторіальності; державним реєстратором порушений порядок проведення державної реєстрації, а саме: оскаржувана реєстраційна дія була вчинена 06 березня 2019 року, у той час, як внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру здійснено відповідачем не до вчинення реєстраційної дії, а лише наступного дня після її вчинення - 07 березня 2019 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що документи, подані для вчинення оскаржуваної реєстраційної дії, містили як підстави для зупинення їх розгляду (відсутність квитанції про сплату адміністративного збору), так і підстави для відмови у державній реєстрації (порушення принципу територіальності).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення позивача до суду із даним позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин. Так, у справі що розглядається, оскаржуються реєстраційна дія, якій передує невирішений корпоративний спір, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією зміни керівника та складу підписантів, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача та третіх осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятим з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга подана до суду 05 листопада 2019 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 листопада 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/5488/19.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_1 є генеральним директором та учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)» із часткою вартістю 3368282,54 грн, що становить 4% статутного капіталу цього Товариства та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08 лютого 2019 року, а також статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)» від 29 листопада 2013 року.
Однак 06 березня 2019 року відповідачем вчинено реєстраційну дію «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», номер запису № 10701070029033140, внаслідок вчинення якої змінено в Єдиному державному реєстрі керівника та склад підписантів Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)».
У той же час, з даних Єдиного державного реєстру судових рішень колегією суддів було встановлено наступне:
Ухвалою Господарського суду міста Києва було відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ СВІТАНОК (АГРО)» про визнання недійсними рішень зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ СВІТАНОК (АГРО)», які оформлені протоколом №1/19 від 05 березня 2019 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 травня 2019 року позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (АГРО), які оформлені протоколом №1/19 від 05 березня 2019 року. В іншій частині відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2019 року у справі №910/3648/19 скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування реєстраційної дії про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів), та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення вказаної позовної вимоги; скасовано реєстраційну дію №10701070027033140 про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів), проведену 06 березня 2019 року державним реєстратором Гнатюк М.В. щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий світанок (АГРО)"; в решті рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2019 року у справі №910/3648/19 залишено без змін.
Відтак, колегія суддів наголошує, що на даний момент у порядку господарського судочинства розглядається така ж позовна вимога, яка і була заявлена позивачем до адміністративного суду - про скасування реєстраційної дії «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», номер запису 10701070029033140, а саме державної реєстрації зміни керівника та складу підписантів Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)», вчинену 06 березня 2019 року шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Предметом даного позову є правомірність реєстраційних дій щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, зміни керівника та складу підписантів Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)».
Позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, посилаючись при цьому на недотримання цим суб'єктам встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції порушено правила предметної юрисдикції при прийнятті оскаржуваного судового рішення. Скаржник вважає, що даний спір не має приватно-правового характеру, оскільки позивач оскаржує дії відповідача, вчинені ним як суб'єктом владних повноважень.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - виданий ним акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні врахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і мету пред'явлення позову.
У цій справі позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора про скасування державної реєстрації змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий світанок (Агро)» про зміну керівника та підписантів, посилаючись при цьому на недотримання державним реєстратором встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.
Правова позиція у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів, у яких позивач оскаржує дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, пов'язаних з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його засновників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цим суб'єктом встановленого законом порядку проведення такої реєстрації, неодноразово висловлювалась у постановах Великої Палати Верховного Суду, а саме, від 20 серпня 2019 року у справі №805/2556/15-а, від 18 вересня 2019 року у справі №826/14632/17 та інших, в яких вирішувались аналогічні вимоги.
Зокрема, у вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, коли особа звертається до суду із позовом, який зумовлений необхідністю захисту її корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Так, у постанові від 18 вересня 2019 у справі №826/14632/17, предметом позову у якій є вимоги учасника товариства про визнання протиправними реєстраційних дій приватного нотаріуса щодо зміни складу засновників (учасників) товариства, вчинених на підставі договорів дарування корпоративних прав у цьому товаристві, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду апеляційної інстанції стосовного того, що оскільки на підставі договорів дарування, які не визнавались недійсними, змінився власник 51% корпоративних прав товариства, учасником якого є позивач, звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних та майнових прав позивача, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
У справі №805/2556/15-а Велика Палата Верховного Суду, де предметом позову особи, яку було виключено із складу учасників товариства, була правомірність реєстраційних дій державних реєстраторів щодо зміни місцезнаходження, керівника, засновників, змін до установчих документів юридичної особи, місцезнаходженням якої була територія проведення антитерористичної операції, ліквідації (припинення) юридичної особи, що регулюється нормами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", позивач оскаржував незаконну реєстрацію таких змін, оскільки її провели за підробленими документами та печаткою товариства, внаслідок чого його виключили зі складу учасників товариства, що позбавило позивача права власності на частку у цьому товаристві. На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин.
Отже, зміст та матеріали касаційної скарги, подібність спірних правовідносин до тих, щодо яких сформульований правозастосовний висновок Великої Палати Верховного Суду, вказують на існування обставин, за яких переданий позивачем на вирішення суду спір має приватноправовий характер та з огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо змін до установчих документів юридичної особи впливатиме на корпоративні права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 821/1694/16.
Крім того, колегія суддів зауважує, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2019 року скасовано реєстраційну дію №10701070027033140 про внесення змін до відомостей про юридичну особу, проведену 06 березня 2019 року державним реєстратором Гнатюк Мирославою Валеріївною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий світанок (АГРО)".
За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом корпоративного спору, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку Верховного Суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.
Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічному прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів; п. 44-50).
Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв'язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50); Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - громадянина Латвійської Республіки залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко