24 квітня 2009 року справа № 2-7810/09
Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді Остапенка О. М. ,
при секретарі - Касянчук Л.М. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, -
ОСОБА_1 (позивач) звернулася до ОСОБА_2 (відповідач) з позовом про визнання права власності. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 16 січня 2001 р. між нею - ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно пункту 1 якого позивач позичила відповідачці гроші у розмірі 1086680, 00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення Договору, складало 200000, 00 (двісті тисяч) доларів США. Позивач вказує, що позика була надана відповідачці строком до 31.12.2003 р. і мала бути використана останньою для придбання нерухомості. За наявною у позивача інформацією за позичені у неї за вказаним договором позики гроші відповідачка придбала нерухоме майно, а саме: квартиру № 37 (тридцять сім) у будинку АДРЕСА_4; дві земельні ділянки, розташованих на території смт Козин вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою АДРЕСА_2; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; квартиру АДРЕСА_4. Крім того, позивач зазначає, що вже після настання строку повернення позики за договором у 2004-2007 роках відповідачка, не повернувши борг, також придбавала нерухоме майно, щодо якого у позивача є всі підстави вважати, що воно придбане також за її кошти, а саме: нежилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_6, літера «І»; квартиру АДРЕСА_1. За твердженнями позивача, у цей період відповідач також з використанням позичених коштів здійснювала будівництво будинку по вул. Солов'яненка у смт Козин Обухівського р-ну Київської області.
Позивач зазначає, що станом на дату подання позову відповідач так і не виконала свого обов'язку щодо повернення позичених коштів, чим порушила умови договору, та, крім того, позивач вважає, що навіть за умови задоволення позову, відповідач ухилятиметься від виконання свого обов'язку щодо повернення позичених за договором грошей.
Посилаючись на ст. 509, 526, 530 ЦК України, позивач просить суд: (1) в рахунок стягнення боргу за договором позики від 16.01.2001 p., укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнати за ОСОБА_1 право власності на нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; (2) у випадку якщо ринкова вартість нежилого приміщення № 57, розташованого за адресою АДРЕСА_5, нижча за суму позичених за вказаним договором коштів, визнати за ОСОБА_1 право власності на будь-яке з нижчевказаного нерухомого майна: квартиру № 37 (тридцять сім) у будинку АДРЕСА_4; дві земельні ділянки, розташованих на території смт Козин вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою АДРЕСА_2; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; квартиру АДРЕСА_4; нежилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_6, літера «І»; квартиру АДРЕСА_1;
будинку по вул. Солов'яненка у смт Козин Обухівського р-ну Київської області; (3) покласти на відповідачку відшкодування судових витрат у справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що дійсно 16 січня 2001 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого позивач за зустрічним позовом отримала від відповідача за зустрічним позовом грошову позику у розмірі 1086680, 00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення Договору, складало 200000, 00 (двісті тисяч) доларів США. Позику було надано строком до 31.12.2003 р. та було використано ОСОБА_2 для придбання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою АДРЕСА_2; нежилого приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; квартири АДРЕСА_4. ОСОБА_2 зазначає, що в результаті укладення вищеперерахованих договорів купівлі-продажу земельних ділянок та укладення договору дарування № 2703 від 18.06.2002 р. вона набула право власності на земельну ділянку розміром 1, 07 га, розташовану в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області і на вказаній земельній ділянці з використанням позичених за договором коштів згодом збудувала жилий будинок.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що оспорювання ОСОБА_3 права власності позивача за зустрічним позовом на нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5, з посиланням на укладений договір позики та начебто неповернення позичених за вказаним договором грошей та намагання визнати за ОСОБА_4 права власності на вказане нежиле приміщення, а також практично на все придбане ОСОБА_2 майно не лише у період дії договору позики, але й після закінчення строку його дії, є нічим іншим, ніж невизнанням за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на вищеперераховане майно. Позивачка за зустрічним позовом також вказує, що нежилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_6, літера «І», та квартира АДРЕСА_1, на яке ОСОБА_1 намагається визнати право власності в рамках первісного позову, придбане ОСОБА_2 за її особисті кошти, які були позичені в іншої особи.
ОСОБА_2 просить суд: (1) визнати за нею право особистої приватної власності на: квартиру АДРЕСА_3; земельну ділянку розміром 1, 07 га, розташовану в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою АДРЕСА_2; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; квартиру АДРЕСА_4; будинок АДРЕСА_7; нежилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_6, літера «І»; квартиру АДРЕСА_1; (2) покласти на ОСОБА_1 відшкодування судових витрат у справі.
Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за зустрічним позовом підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні первісного позову просила відмовити.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено в судовому засіданні, 16 січня 2001 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно пункту 1 якого позивач позичила відповідачці гроші у розмірі 1086680, 00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення Договору, складало 200000, 00 (двісті тисяч) доларів США.
Судом встановлено, що вказана позика була надана відповідачці за первісним позовом у приватну власність строком до 31.12.2003 р. і мала бути використана останньою для придбання нерухомості.
Суд вважає доведеним той факт, що вказані кошти були надані ОСОБА_1 у приватну власність ОСОБА_2 та після укладення договору позики стали особистими коштами відповідача за первісним позовом. Наведені обставини не заперечуються ні позивачем, ні відповідачем за первісним позовом.
Наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позичені за вказаним договором кошти, які стали особистою приватною власністю ОСОБА_2, були використані останньою за цільовим призначенням, а саме для придбання нерухомого майна.
Судом встановлено, що за зазначені позичені у ОСОБА_1 кошти ОСОБА_2 придбала: квартиру АДРЕСА_3; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою АДРЕСА_2; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; квартиру АДРЕСА_4.
Суд вважає доведеним також той факт, що в результаті укладення вищеперерахованих договорів купівлі-продажу земельних ділянок та укладення договору дарування № 2703 від 18.06.2002 р. позивач за зустрічним позовом набула право власності на земельну ділянку розміром 1, 07 га, розташовану в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області (копія державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ № 270651 від 02.04.2003 в матеріалах справи), на які з використанням позичених коштів здійснювала будівництв будинку по вул. Солов'яненка у смт Козин Обухівського р-ну Київської області.
Судом встановлено на підставі наявної у матеріалах справи розписки від 30.12.2003 p., наданої ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_6, що 30.12.2003 р. позивачка за первісним позовом отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1086680, 00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок) в рахунок повернення боргу за договором позики від 16 січня 2001 р. У зазначеній розписці, написаній власноручно позивачем за первісним позовом, що не заперечувалося у судовому засіданні її представником, вказано, що зазначена розписка свідчить про виконання ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань у повному обсязі та повернення всієї суми позики.
Отже, наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що свої зобов'язання перед ОСОБА_1 щодо повернення позичених коштів ОСОБА_2 виконала у повному обсязі ще 30.12.2003 р.
За приписами п. 4 Перехідних положень нині діючого ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки договір позики укладено 16.01.2001 р. і виконано 30.12.2003 p., тобто до набрання чинності ЦК України, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин сторін, опосередкованих вказаним договором, підлягає застосуванню ЦК УРСР, оскільки на момент як укладення, так і виконання зазначеного договору саме він був чинним.
Згідно ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписами ст. 161 ЦК УРСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
На підставі вищезазначеного та наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що свої зобов'язання перед ОСОБА_1 щодо повернення позичених коштів ОСОБА_2 виконала у повному обсязі 30.12.2003 p., тобто належним чином та у встановлений договором строк.
За таких підстав суд вважає заявлені позовні вимоги за первісним позовом необгрунтованими та не доведеними належними у справі доказами.
Крім того, судом встановлено, що між ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_7 було укладено договір позики від 05 грудня 2006 р., за яким ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_7 2272500, 00 грн. (два мільйони двісті сімдесят дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення цього договору, складало 450000, 00 (чотириста п'ятдесят тисяч доларів СІЛА 00 центів).
Суд вважає встановленим той факт, що зазначена сума коштів також була передана у приватну власність ОСОБА_2 та після укладення відповідного договору позичені за цим договором кошти стали її особистими.
Матеріалами справи доводиться і жодним з учасників процесу не заперечується, що вказані кошти позивачка за зустрічним позовом використала для придбання нежилого будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_6, літера «І», та квартири АДРЕСА_1.
Отже, суд вважає доведеним факт придбання нерухомого майна, а саме: (1) квартири АДРЕСА_3; (2) земельної ділянки розміром 1, 07 га, розташованої в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; (3) гаражного боксу НОМЕР_1, розташованого за адресою АДРЕСА_2; (4) нежилого приміщення № 57, що розташованого за адресою АДРЕСА_5; (5) квартири АДРЕСА_4; (6) будинку АДРЕСА_7; (7) нежилого будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_6, літера «І»; (8) квартири АДРЕСА_1, за особисті кошти ОСОБА_2
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проте відповідно до п.3 ч. 1 ст. 57 СК України майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Судом встановлено, що 28.09.1990 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу відділу реєстрації актів про укладення шлюбу відділу ЗАГС Московського РВК м. Києва зроблено актовий запис за № 1468. Від шлюбно-сімейних відносин подружжя має двох дітей - доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8, помер, що підтверджується актовим записом № 11198 від 06.06.2007 р. в книзі реєстрації смертей відділу реєстрації смерті у м. Києві.
Наявні у матеріалах справи докази дають суду підстави для висновку, що між позивачем за зустрічним позовом та її чоловіком ще за його життя була досягнута домовленість щодо майна, нажитого ними у період шлюбу. За домовленістю між ними все майно, набуте у період шлюбу позивачкою за її особисті кошти та оформлене на її ім'я, набувається нею у особисту приватну власність. Наведені обставини підтверджуються поясненнями позивачки за зустрічним позовом та поясненнями відповідачки за зустрічним позовом, які були подані нею суду.
Крім того, враховуючи той факт, що все зазначене вище нерухоме майно, щодо якого ОСОБА_1 має претензії до ОСОБА_2, придбавалися останньою за її особисті кошти, та з урахуванням положень ст. 57 СК України, суд приходить до висновку про доведеність того факту, що нерухоме майно, а саме: (1) квартира АДРЕСА_3; (2) земельна ділянка розміром 1, 07 га, розташована в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; (3) гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою АДРЕСА_2; (4) нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; (5) квартира АДРЕСА_4; (6) будинок АДРЕСА_7; (7) нежилий будинок, розташованого за адресою АДРЕСА_6, літера «І»; (8) квартира АДРЕСА_1, є особистою приватною власністю ОСОБА_2
При цьому суд вважає, що позивачка за основним позовом не має правових підстав для визнання за нею права власності на зазначене майно в рахунок погашення боргу за договором позики від 16.01.2001 p., оскільки умови зазначеного договору виконані ОСОБА_2 належним чином, що доводиться наявними у матеріалах справи доказами.
Проте посягання ОСОБА_1 на право особистої приватної власності ОСОБА_2 на вказане майно, оспорювання її права власності з посиланням на укладений 16.01.2001 р. договір позики та намагання визнати ОСОБА_1 за собою право власності на вказане нерухоме майно дає підстави ОСОБА_2 для судового захисту свого права власності.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Таким чином, суд вважає доведеними позовні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3; земельну ділянку розміром 1, 07 га, розташовану в смт Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою АДРЕСА_2; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою АДРЕСА_5; квартиру АДРЕСА_4; будинок АДРЕСА_7; нежилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_6, літера «І»; квартиру АДРЕСА_1, оскільки у судовому засіданні доведено факт придбання ОСОБА_2 вказаного майна за її особисті кошти та доведено відсутність у ОСОБА_1 правових підстав її позовних вимог.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів заявлених нею позовних вимог. Більше того, в судовому засіданні представник позивача за основним позовом не навів переконливих доказів порушення прав або ж законних інтересів позивача, визначених діючим законодавством.
Згідно ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, для обґрунтування свого права на звернення до суду з позовом про визнання права власності на належне ОСОБА_2 нерухоме майно позивач має довести наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного його права, за захистом якого він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.
Суд не погоджується з доводами позивачки за первісним позовом про порушення ОСОБА_2 її прав як сторони за договором позики.
Таким чином, суд, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, вважає необхідним в задоволені основного позову відмовити за відсутністю правових підстав, а зустрічну позовну заяву задовольнити повністю, оскільки такі вимоги обґрунтовані та доведені в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного, керуючись: ст. ст. 316, 317, 319, 321, 328, 372 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 88, 202, 203, 208, 209, 213-215, 218, 223 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - залишити без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на:
квартиру АДРЕСА_3;
земельну ділянку розміром 1, 07 га, розташовану в смт. Козин по вул. Солов»яненка, ж/м
«Рудики», Обухівського р-ну Київської області;
гаражний бокс НОМЕР_1, розташований за адресою м. Київ, вул. . Уманська, 12-А;
нежиле приміщення №57, що розташоване за адресою АДРЕСА_4;
квартиру АДРЕСА_4;
будинок АДРЕСА_7;
нежилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, літера «І»;
квартира АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 700 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження