79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.08.2020 справа № 914/2783/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи
за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос», м.Львів
про стягнення 4663,83 грн заборгованості з орендної плати та зобов'язання звільнити і повернути об'єкт оренди шляхом виселення
за участю представників:
від позивача: Кизик І.А.;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» про стягнення 4663,83 грн заборгованості з орендної плати та зобов'язання звільнити і повернути об'єкт оренди шляхом виселення.
Ухвалою суду від 02.01.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.01.2020 р.
Судове засідання 27.01.2020 р. не відбулося через тимчасову втрату працездатності суддею Гоменюк З.П. в період з 25.01.2020 р. по 29.01.2020 р. включно.
Ухвалою суду від 30.01.2020 р. підготовче засідання у справі призначено на 24.02.2020 р.
18.02.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№8774/20) та клопотання про поновлення строку подачі відзиву (вх.№8777/20).
В судовому засіданні 24.02.2020 р. представник відповідача підтримав подане клопотання, просив суд поновити строк у зв'язку з хворобою представника і неможливістю подати відзив на позов у встановлений судом строк.
Як передбачено ч.ч.8 та 9 ст.165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 02.01.2020 р. відповідачеві для подання відзиву на позов було встановлено строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали. Як вказує у клопотанні відповідач та вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження 28.01.2020 р., тобто останнім днем для подання відзиву було 12.02.2020 р., натомість відзив фактично поданий суду лише 18.02.2020 р. одночасно з клопотанням про поновлення строку його подання.
Згідно з ч.ч.1 та 4 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Як визначено статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
Суд вважає, що причини пропуску строку подання відзиву (хвороба представника) можуть вважатись поважними. Крім того, відзив було подано до закінчення строку підготовчого провадження та до першого підготовчого засідання у справі лише з незначним (3 робочі та 5 календарних днів) пропуском строку, а разом з поданим з пропущенням строку відзивом відповідач подав необхідне клопотання про поновлення строку його подання.
Подання даного відзиву не призвело до порушення прав позивача, неприйняття ж його до розгляду судом свідчило би про порушення прав відповідача на викладення заперечень проти позову і надання доказів, що не відповідає завданню господарського судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Враховуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне задоволити клопотання відповідача про поновлення строку подання відзиву на позов та прийняти такий відзив до розгляду і вирішувати спір з його врахуванням.
Ухвалою суду від 24.02.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 24.02.2020 р., продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву в судовому засіданні до 23.03.2020 р.
20.03.2020 р. від позивача надійшло клопотання (вх.№13310/20) про відкладення розгляду справи у зв'язку з запровадженням карантину.
Судове засідання 23.03.2020 р. не відбулося через перебування судді Гоменюк З.П. у відпустці в період з 23.03.2020 р. по 25.03.2020 р. включно.
Ухвалою суду від 26.03.2020 р. задля дотримання карантинного режиму та з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 і убезпечення населення від вказаної особливо небезпечної хвороби суд постановив призначити підготовче засідання у справі та повідомити учасників справи про дату, час і місце розгляду справи додатково ухвалою суду.
Ухвалою від 16.06.2020 р. суд визначив датою підготовчого засідання у справі 06.07.2020 р.
Ухвалою суду від 06.07.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 06.07.2020 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.08.2020 р.
В судове засідання 03.08.2020 р. з'явився представник позивача.
Відповідач в судове засідання з розгляду справи по суті явку представника не забезпечив.
Відправлення на адресу відповідача ухвали суду про виклик в судове засідання з розгляду справи по суті підтверджується списком рекомендованих листів №658 та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №61015 від 09.07.2020 р. (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901413300960). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ «Укрпошта», поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором було вручено відповідачеві 13.07.2020 р.
Обізнаність відповідача про пред'явлення до нього позову додатково підтверджується поданням ним клопотання та відзиву, а також протоколом судового засідання від 24.02.2020 р., в якому був присутній представник відповідача.
Отже, судом виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи.
В судовому засіданні 03.08.2020 р. суд розпочав розгляд справи по суті. Присутній представник позивача виступив з вступним словом та надав усні пояснення. Суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення позивача з приводу доказів, після чого перейшов до проведення судових дебатів. В ході проголошення заключного слова позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити.
Після цього, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв'язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
В судовому засіданні 03.08.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, після припинення якого відповідач не виконав свого обов'язку з повернення орендованого майна та продовжив користуватись ним незаконно, у зв'язку з чим позивач просив суд зобов'язати відповідача звільнити та повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень. Крім того, позивач, враховуючи наявність заборгованості зі сплати орендної плати, просив стягнути таку заборгованість з відповідача.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на те, що не користується приміщеннями через недопущення до користування з боку об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, в якому знаходяться приміщення, та фактичне використання приміщень цим ОСББ. Відповідач заявив, що раніше пред'являв до об'єднання позов про усунення перешкод у володінні та користуванні майном, проте суд відмовив в задоволенні його вимог. Стосовно стягнення заборгованості відповідач пояснив, що сплатив орендну плату за місяць, наступний за місяцем, в якому закінчився строк дії договору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
29.08.2007 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, (орендодавець, позивач у справі) та Відкритим акціонерним товариством «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос», яке змінило тип акціонерного товариства на приватне, (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд,приміщень) №Ф-5509-7.
Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Старий квартал» (балансоутримувач). Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Японська, 8 загальною площею 47,6 кв.м., в тому числі підвал загальною площею 47,6 кв.м. з індексами приміщень 17-1 - 17-5, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 27.08.2003 р. №5. Вартість об'єкта оренди відповідно до звіту про експертну оцінку, затвердженого наказом від 24.07.2007 р., станом на 01.04.2007 р. становить 65648 грн.
Згідно з п.2.1. договору, об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для фірмового магазину.
Термін дії договору оренди визначений з 29.08.2007 р. до 28.08.2010 р. включно (п.4.1. договору).
Пунктом 3.3. договору передбачено, що у зв'язку з фактичним використанням орендарем об'єкта оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору.
За умовами п.4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які передбачені договором.
Як встановлено п.4.7. договору, реорганізація орендодавця чи орендаря, або перехід права власності на об'єкт оренди третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника об'єкта оренди (його правонаступників), за винятком приватизації об'єкта оренди орендарем.
Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Після закінчення строку дії договору його продовження буде здійснюватись у порядку, передбаченому ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (п.13.1. договору).
Відповідно до п.5.1. договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Львова, затвердженої ухвалою міської ради №897 від 07.06.2007 р. і складає 65648*0,05/12*1,000*1,006*1,022*1,014 = 285,17 грн без ПДВ за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Врахувати індекс інфляції за серпень місяць 2007 року. Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду.
У пункті 12.1. договору сторони домовились вважати істотною умовою цього договору: «У випадку зміни методики розрахунку орендної плати сторони погоджуються внести відповідні зміни у встановленому законодавством України порядку в частині розміру орендної плати».
Пунктом 5.2. договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку.
За умовами п.7.2. договору, орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з п.9.1. договору, повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання.
Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п.9.2. договору).
Як встановлено п.9.3. договору, об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1. цього договору.
Відповідно до п.9.4. договору, при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами.
Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання (п.9.5. договору).
В матеріалах справи наявна копія листа ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» №145 від 19.02.2010 р., адресованого Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, в якому товариство повідомило, що управління надало йому в оренду нежитлові приміщення в підвалі будинку №8 по вул.Японська м.Львова на підставі договору оренди №Ф-5509-7 від 29.08.2007 р. і свої зобов'язання згідно умов укладеного договору орендар виконує належним чином. В листі ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» зазначило, що організація співвласників будинку №8 перешкоджає орендарю використовувати об'єкт оренди, заборонивши відкривати вхідну браму встановленням кодового замка і встановленням замка на дверях до орендованих приміщень. Орендар заявив, що з метою уникнення конфлікту фабрика неодноразово зверталась до балансотримувача ЛКП «Старий Квартал» з проханням посприяти у наданні доступу до орендованих приміщень, але балансоутримувач не зміг допомогти в вирішенні цієї проблеми. Як повідомив орендар, через наявні перешкоди в доступі до приміщень, фабрика призупинила і не може продовжити ремонтні роботи по переобладнанню даних приміщень під свій фірмовий магазин.
Враховуючи те, що неможливість використання орендованих приміщень виникла не з волі ВАТ «Бібльос» і фабрика доклала всіх зусиль, щоб законно використовувати орендовані приміщення, однак вирішити проблему неможливо без допомоги орендодавця, орендар просив орендодавця надати йому безперешкодні умови користування об'єктом оренди для надання можливості технічно підготуватись і провести належний ремонт та відновлення орендованих підвальних приміщень для їх господарського використання.
25.03.2010 р. представники ЛКП «Старий квартал» (головний інженер, майстер по експлуатації та майстер по ремонту)склали акт про недопущення ВАТ «Бібльос» до орендованого майна, в якому йшлося про те, що мешканці будинку №8 по вулиці Японській міста Львова не допустили представників Відкритого акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» до орендованих приміщень за адресою: місто Львів, вулиця Японська, 8. Даний акт підписано представниками ЛКП «Старий квартал» і юрисконсультом ВАТ «Бібльос» та затверджено директором ЛКП «Старий квартал».
Листом від 13.05.2010 р. Львівське комунальне підприємство «Старий квартал» відповіло на письмове звернення ВАТ «Бібльос» стосовно забезпечення доступу до орендованого нежитлового приміщення в буд.8 по вулЯпонській, в якому створено ОСББ «Наша хата», та повідомило, що наведені у зверненні факти дійсно мають місце. ЛКП «Старий квартал» ствердило, що мешканці ОСББ перешкоджають товариству користуватись даним приміщенням, мотивуючи це тим, що приміщення згідно статуту та рішення загальних зборів мешканців будинку належать їм на правах спільної приватної власності. В зазначеному листі ЛКП ствердило, що воно не має впливу та юридичної можливості вирішити конфліктну ситуацію, яка склалась, та порекомендувало товариству для врегулювання спірного питання звернутись у встановленому законом порядку до суду.
В 2010 році Відкрите акціонерне товариство «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» пред'явило до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №8 по вул.Японській у м.Львові «Наша хата» позов про усунення перешкод у володінні та користуванні майном. Позивач заявляв, що відповідач чинить перешкоди в належному використанні позивачем орендованого майна, зокрема, встановив на дверях під'їзду кодовий замок, внаслідок чого позивач не має доступу до орендованих ним підвальних приміщень, та, незважаючи на неодноразові прохання позивача, не повідомив йому номер коду замка на дверях під'їзду. У зв'язку з цим, просив суд зобов'язати правління ОСББ «Наша хата» створити позивачу безперешкодний доступ до орендованого майна шляхом повідомлення позивачу номера коду замка на дверях під'їзду і шляхом зняття власного замка з вхідних дверей до майна орендаря, а також заборонити відповідачу здійснювати перешкоди позивачу у користування підвальними приміщеннями.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.09.2010 р. у справі №2/90 в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» відмовлено.
При ухваленні рішення суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що саме відповідачем - ОСББ «Наша хата» створюються перешкоди в доступі до орендованого ним майна, зокрема, не підтверджено, ким саме та коли встановлено замки на дверях під'їзду та вхідних дверях до майна орендаря, як і те, що ОСББ «Наша хата» має інформацію про код замка на дверях під'їзду. Суд зазначив, що з наданих позивачем доказів вбачається, що перешкоди позивачу у належному користуванні орендованим майном створюються мешканцями будинку, проте позивачем не надано доказів того, хто саме з мешканців будинку чинив перешкоди в користуванні майном, чи є вказані мешканці членами ОСББ «Наша хата» та чи такі перешкоди здійснювалися ними від імені об'єднання. Також суд вказав, що позивач, в разі створення йому ОСББ «Наша хата» перешкод в користуванні, мав звернутись з вимогою про усунення перешкод лише до ОСББ «Наша хата» як юридичної особи, а не до його виконавчих органів. Щодо заявленої позовної вимоги про заборону відповідачу здійснювати перешкоди позивачу у користуванні підвальними приміщеннями суд зазначив, що позивач невірно визначився щодо змісту правовідносин, які склалися у нього з відповідачем, і тому невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, а заявлена вимога носить загальний характер. У своєму рішенні суд роз'яснив, що встановлення судом обмежень, зокрема заборони відповідачу вчиняти дії невизначеного характеру на майбутнє, є обмеженням прав відповідача як суб'єкта права, його компетенції, проте позивач не позбавлений права звернутись до суду за захистом своїх прав в майбутньому при наявності факту їх порушень конкретними діями чи рішеннями відповідача, обравши належний спосіб захисту, направлений на реальне відновлення його прав.
Відповідно до повідомлення №2302-вих-4135 від 03.09.2019 р. про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди, адресованого орендарю Приватному акціонерному товариству «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» та балансоутримувачу ЛКП «Львівський ліхтар», Управління комунальної власності заявило, що в договорі №Ф-5509-7 від 29.08.2007 р. на оренду нежитлових приміщень за адресою: м.Львів, вул.Японська, 8 встановлено термін його дії до 26.08.2019 р. У повідомленні управління зазначило, що протягом 15 днів орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі та провести до моменту припинення договору повний розрахунок по сплаті орендної плати, а у разі наявності заборгованості - погасити її у повному обсязі. В повідомленні також вказано, що у випадку невиконання цих умов, управлінням нараховуватиметься неустойка за договором відповідно до вимог п.2 ст.785 Цивільного кодексу України.
В матеріалах справи наявна засвідчена копія виписки з банківського рахунку Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» про сплату ним 21.10.2019 р. 4863,43 грн з призначенням платежу «Оплата згідно договору №Ф-5509-7 від 29.08.2007 р., в т.ч. ПДВ 20% - 810,57».
Згідно з довідкою від 26.12.2019 р. №4-2302-3083, складеною Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заборгованість контрагента Приватне акціонерне товариство «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» (договір Ф-5509-7 від 29.08.2007р., площа 47.6 кв.м) перед Управлінням комунальної власності станом на 24.12.2019 р. складає 4663,83 грн.
Дана довідка сформована за період з січня 2012 року по листопад 2019 року, містить помісячні відомості про індекси інфляції, суми нарахованої орендної плати і неустойки, здійснені оплати, заборгованість на початок та кінець кожного місяця. Зокрема, з довідки вбачається таке: станом на початок 2019 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 1487,99 грн; в січні 2019 року було нараховано 1502,87 грн орендної плати та сплачено 1487,99 грн; в лютому 2019 року було нараховано 1510,39 грн орендної плати та сплачено 1502,87 грн; в березні 2019 року було нараховано 1523,98 грн орендної плати та сплачено 1510,39 грн; в квітні 2019 року було нараховано 1539,22 грн орендної плати та сплачено 1523,98 грн; в травні 2019 року було нараховано 1549,99 грн орендної плати та сплачено 1539,22 грн; в червні 2019 року було нараховано 1542,24 грн орендної плати та сплачено 0 грн; станом на початок липня 2019 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 3092,23 грн; в липні 2019 року було нараховано 1532,99 грн орендної плати та сплачено 1542,24 грн; в серпні 2019 року було нараховано 1281,88 грн орендної плати і 493,04 грн неустойки та сплачено 3082,98 грн; в вересні 2019 року було нараховано 3078,18 грн неустойки та сплачено 1528,40 грн; в жовтні 2019 року було нараховано 3099,73 грн неустойки та сплачено 4863,43 грн; в листопаді 2019 року було нараховано 3102,83 грн неустойки та сплачено 0 грн; станом на кінець листопада 2019 року заборгованість становила 4663,83 грн.
До поданого відзиву ПрАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» долучило сформовану ним відомість про розрахунки з контрагентом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Міськради за період з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р.
За даними ПрАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос»: початкове сальдо станом на початок 2019 року становило 1487,99 грн на користь управління; в січні 2019 року було сплачено 1487,99 грн орендної плати та нараховано 1502,87 грн; в лютому 2019 року було сплачено 1502,87 грн орендної плати та нараховано 1510,39 грн; в березні 2019 року було сплачено 1510,39 грн орендної плати та нараховано 1523,98 грн; в квітні 2019 року було сплачено 1523,98 грн орендної плати; в травні 2019 року було сплачено 1539,22грн орендної плати та нараховано 1539,22 грн; в червні 2019 року було нараховано 1549,99 грн орендної плати; в липні 2019 року було нараховано 1542,24 грн орендної плати та сплачено 1542,24 грн орендної плати; в серпні 2019 року було сплачено 3088,72 грн орендної плати і пені та нараховано 3066,90 грн; в вересні 2019 року було сплачено 1528,40 грн орендної плати і плати за фактичне використання та нараховано 4863,43 грн; в жовтні 2019 року було сплачено 4863,43 грн.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р., положення якого були чинними на час укладення та виконання договору оренди сторонами, цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Орендоване за договором майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За умовами ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ч.ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як передбачено ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Подібні положення містяться і в ч.4 ст.284 ГК України (строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором), а також у ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в її редакції, чинній на час укладення договору оренди (термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором).
Отже, відповідно до наведених вище норм договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, при цьому для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
В договорі оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-5509-7 термін його дії було визначено з 29.08.2007 р. до 28.08.2010 р. включно (п.4.1. договору)
За умовами п.4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які передбачені договором.
Сторони не заперечують того, що договір неодноразово продовжувався аж до серпня 2019 року на підставі згаданих норм законодавства та положень договору, враховуючи неподанням сторонами у встановлений строк заяв про припинення або зміну умов договору. Позивачем до позовної заяви долучено повідомлення орендодавця, датоване 03.09.2019 р., про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди.
Хоча в матеріалах справи відсутні докази направлення повідомлення орендодавцем чи отримання повідомлення орендарем, сторони у позовній заяві та відзиві визнають те, що термін дії договору після пролонгацій закінчився 23.08.2019 р. за ініціативою орендодавця, тобто, фактично, погоджуються з тим, що орендодавець висловив своє волевиявлення та зробив це у передбачений строк, що і зумовило припинення договору. Водночас в наданому суду повідомленні про припинення договірних відносин зазначено, що термін дії договору закінчився 26.08.2019 р.
Як визначено ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч.2 ст.291 ГК України, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Згідно з ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Отже, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, у зв'язку з запереченням орендодавця проти чергової пролонгації, є безумовною підставою для припинення договору.
Суд відповідно до ст.75 ГПК України вважає факт припинення договору внаслідок закінчення строку його дії таким, що не підлягає доказуванню з огляду на його визнання сторонами, проте не може погодитись з тим, що договір діяв до 23.08.2019 р. чи до 26.08.2020 р.
Початково, в договорі термін його дії було визначено з 29.08.2007 р. до 28.08.2010 р. включно, тобто договір діяв протягом 1096 днів. Враховуючи те, що за відсутності заперечень договір щоразу продовжувався на той самий строк (1096 днів), суд вважає, що договір пролонговувався та діяв таким чином: з 29.08.2007 р. по 28.08.2010 р. включно (зазначено в договорі), з 29.08.2010 р. по 28.08.2013 р. включно, з 29.08.2013 р. по 28.08.2016 р. включно та з 29.08.2016р. по 29.08.2019 р. включно. Отже, виходячи з того, що ні орендодавець, ані орендар не вправі на власний розсуд тлумачити умови договору щодо строку його дії всупереч імперативним нормам законодавства та положенням самого договору, останнім днем строку, на який було укладено договір, слід вважати 29.08.2019 р.
Законодавство визначає наслідки припинення договору найму (оренди) для наймача: у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України); у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч.1 ст.27 Закону).
Стаття 795 ЦК України стосується передання у найм будівлі, іншої капітальної споруди та їх окремої частини, якою можуть вважатись відокремлені від інших приміщень приміщення підвалу, оренда яких була предметом договору.
Так, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди.
Фактом початку та, відповідно, припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна від орендаря до орендодавця та у зворотному напрямі.
Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 127/14633/16-ц).
Пунктом 3.3. договору визначено, що у зв'язку з фактичним використанням орендарем об'єкта оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору.
Позивачем доведено передачу орендованого майна відповідачу, так як договір оренди був укладеним та підписаним, а відповідач в свою чергу зобов'язаний довести повернення цього майна позивачеві.
Згідно з розділом 9 договору, повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. У разі виникнення таких підстав сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів і закінчити передачу шляхом передання об'єкта орендарем та прийняття його орендодавцем чи за його дорученням балансоутримувачем протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, склавши та підписавши при цьому акт здачі-приймання, з моменту підписання якого об'єкт оренди і вважається переданим орендодавцю.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже обов'язок орендаря повернути майно з орендного користування після розірвання договору оренди передбачений нормами чинного законодавства та умовами договору оренди, який разом з цим встановлює інший строк виконання такого обов'язку порівняно з ч.1 ст.785 ЦК України, яка передбачає негайне повернення речі.
Враховуючи те, що строк дії договору закінчився 29.08.2019 р., об'єкт оренди мав бути переданий орендодавцю чи за його дорученням - балансоутримувачу до 13.09.2019 р. включно.
Оскільки даними нормами чітко передбачений обов'язок саме орендаря повернути (передати) майно орендодавцю після закінчення дії договору з оформленням прийняття відповідним документом, то в силу принципу розподілу доказування саме на орендареві, а не орендодавцеві, лежить обов'язок довести або факт такого повернення майна орендодавцеві або причини неможливості такого повернення.
Суд вважає, що відповідач не довів виконання свого обов'язку щодо повернення орендованого майна та оформлення передання майна шляхом підписання акта здачі-приймання майна ні в строк, визначений умовами договору, ані станом на час ухвалення рішення у справі, не подав доказів передачі майна чи доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна.
При цьому доводи відповідача про те, що він не займає нежитлові приміщення та не використовує їх через фактичне перебування приміщень у користуванні ОСББ «Наша Хата», яке чинило відповідачеві перешкоди в користуванні, не беруться судом до уваги з огляду на те, що майно за договором було передане в користування лише відповідачеві, а доказів передачі майна у володіння/користування іншим, ніж відповідач, особам суду не надано.
В силу приписів статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, відповідач, який посилався на неможливість повернути приміщення у зв'язку з не допуском товариства до користування приміщенням та використанням їх іншою особою, повинен був надати докази на підтвердження наведених обставин, а суд, у свою чергу, - оцінити їх на предмет належності, допустимості та достатності.
Надані відповідачем листи, акт про недопущення ВАТ «Бібльос» до орендованого майна суд не розцінює як докази того, що ОСББ «Наша хата», мешканці будинку чи будь-які інші особи користуються приміщеннями, які підлягали поверненню позивачеві, оскільки такі документи були складені ще в 2010 році та могли би підтвердити лише обставини недопущення відповідача до користування, які існували станом на час створення відповідних документів. Користування майном є триваючою дією (як і вчинення перешкод у користуванні - триваючим правопорушенням), тому подані відповідачем докази не можуть довести того, що відповідач не користувався приміщеннями і на час закінчення строку дії оренди чи виникнення обов'язку повернути майно, а також того, що він не мав можливості передати приміщення в 2019 році, тобто через дев'ять років після складення документів про недопущення орендаря до приміщення та вчинення йому перешкод в користуванні.
Суд наголошує на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність та розумність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути такими.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки, яка є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Відповідач, який стверджує про триваючу в часі відсутність в нього можливості користуватись приміщеннями, не звертався до орендодавця для припинення договору за згодою сторін чи до суду для його розірвання, не відмовлявся від договору, не заперечував проти автоматичного продовження строку дії договору, яке відбувалося тричі після виникнення можливих обставин недопущення орендаря до користування в 2010 році.
Більш того, відповідач сплачував орендну плату за користування майном протягом всього строку дії договору і не заявляв про існування підстав для використання наданого йому частиною шостою статті 762 ЦК України права на звільнення від орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло ним використовуватись.
Також в матеріалах справи відсутні докази того, що орендар намагався діяти обачно та звертався до орендодавця після закінчення строку дії договору оренди з будь-якими листами, повідомленнями про неможливість повернення майна та оформлення акту прийому-передачі.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд вважає, що відповідач, метою діяльності якого як суб'єкта господарювання, безперечно, є одержання прибутку, у випадку, якщо би він дійсно був позбавлений можливості використовувати майно у своїй діяльності протягом такого тривалого періоду, не міг діяти нерозумно та на шкоду своїм майновим інтересам, допускаючи існування невигідних йому орендних правовідносин та сплачуючи за оренду майна, яке ним не експлуатується. Отже, позиція відповідача щодо нездійснення фактичного користування майном, якої він дотримувався під час розгляду справи, іде врозріз з доктриною заборони суперечливої поведінки, є спрямованою на уникнення повернення орендованого майна і не відповідає таким засадам цивільного законодавства як добросовісність та справедливість.
Непередання відповідачем після закінчення строку дії договору оренди майна, що належить до комунальної власності та управління яким здійснює позивач, є порушенням орендарем взятого на себе зобов'язання з повернення об'єкта оренди орендодавцеві, створює позивачу перешкоди в реалізації ним своїх повноважень на розпорядження та користування спірним майном.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про звільнення та повернення об'єкту оренди шляхом виселення відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.
Крім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 р. у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об'єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об'єктом найму, оскільки поняття «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 ЦК України.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але не виконав цього обов'язку зі своєї вини.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, в зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується. Враховуючи те, що відповідач не виконав обов'язок щодо повернення орендованого майна, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов'язання, в тому числі не довів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна, нарахування позивачем неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення є підставним.
Водночас з наданих позивачем пояснень та довідки про заборгованість відповідача вбачається, що така неустойка нараховувалась починаючи з дати закінчення строку дії договору, що є неправомірним, так як положеннями п.9.3. договору сторони встановили для повернення об'єкта оренди 15-денний строк з моменту закінчення терміну дії договору, тобто до закінчення цього 15-денного строку боржник не міг вважатись таким, що прострочив, та, відповідно, нести відповідальність за прострочення.
У зв'язку з цим, неустойка мала розраховуватись з 14.09.2019 р. (перший день прострочення) до 30.11.2019 р. включно (дати, по яку здійснює розрахунок позивач) та за цей період мала становити 7946,85 грн - ((1744,30 грн неустойки за вересень, розрахованої, виходячи з орендної плати за вересень в подвійному розмірі (1539,09 грн х 2 = 3056,78 грн) та пропорційно до кількості днів прострочення в вересні (17 днів)) + (3099,73 грн неустойки за жовтень, розрахованої, виходячи з орендної плати за жовтень в подвійному розмірі (1549,86 грн х 2 = 3099,73 грн)) + (3102,82 грн неустойки за листопад, розрахованої, виходячи з орендної плати за листопад в подвійному розмірі (1551,41 грн х 2 = 3102,82 грн)) = 1744,30 грн + 3099,73 грн + 3102,82 грн = 7946,85 грн).
Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Як визначено ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди. Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 р. у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 р. у справі №926/2119/17.
Отже, орендна плата може нараховуватися орендодавцем і після закінчення строку дії договору оренди за фактичне користування майном, адже українське законодавство, зокрема ч.1 ст.283 ГК України встановлює, що користування чужим майном для здійснення підприємницької діяльності має бути оплатним.
Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що починаючи з наступного дня після закінчення строку дії договору (з 30.08.2019 р.) і до початку прострочення повернення об'єкта оренди (до 13.09.2019 р. включно) нарахуванню підлягала орендна плата за фактичне користування об'єктом оренди, а після прострочення - неустойка в розмірі подвійної орендної плати (з 14.09.2019 р. по 30.11.2019 р. включно).
Таким чином, за серпень 2019 року орендар мав сплатити 1528,39 грн орендної плати, а не 1281,88 грн орендної плати та 493,04 грн неустойки, як вважає позивач, а за вересень - 666,94 грн орендної плати (з 01.09.2019 р. по 13.09.2019 р. включно) та 1744,30 грн неустойки (з 14.09.2019 р. по 30.09.2019р. включно), а не 3078,18 грн неустойки, нарахованої позивачем.
Орендну плату за травень 2019 р. в сумі 1549,99 грн відповідач сплатив в серпні 2019 року, за червень 2019 року в сумі 1542,24 - в липні 2019 року, за липень 2019 року в сумі 1532,99 грн - в серпні 2019 року. В вересні 2019 року відповідач сплатив 1528,40 грн за серпень 2019 року, виходячи з того, що сплаті за серпень 2019 року підлягала орендна плата, а не неустойка в подвійному розмірі орендної плати, як вважав позивач. Разом з тим суд зазначає, що дійсним розміром орендної плати за серпень є 1528,39 грн (1532,99 грн орендної плати за липень х індекс інфляції 0,997), тобто відповідач заплатив за серпень 2019 року на 0,01 грн орендної плати більше, ніж повинен був.
Підсумовуючи вищевказане, суд зазначає, що нарахуванню за період з вересня 2019 року по листопад 2019 року включно підлягало 8613,79 грн - (666,94 грн орендної плати (з 01.09.2019 р. по 13.09.2019 р. включно) + 1744,30грн неустойки (з 14.09.2019 р. по 30.09.2019 р. включно) + 3099,73 грн неустойки за жовтень + 3102,82 грн неустойки за листопад = 8613,79 грн).
Отже, вирахувавши з даної суми 4863,43 грн, сплачених відповідачем в жовтні 2019 року, та 0,01 грн раніше здійсненої переплати орендної плати за серпень, суд визначив, що стягненню з відповідача підлягає загалом 3750,35 грн заборгованості зі сплати орендної плати та неустойки.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені невиконанням відповідачем обов'язку щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині зобов'язання відповідача звільнити та повернути об'єкт оренди шляхом виселення і стягнення 3750,35 грн заборгованості. В стягненні 913,48 грн заборгованості слід відмовити.
Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає покладенню на відповідача в таких розмірах: за задоволену немайнову вимогу про виселення - в повному розмірі (1921 грн) та за частково задоволену майнову вимогу про стягнення - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (1544,74 грн). Отже всього стягненню з відповідача підлягає 3646,74 грн - (1921 грн + 1544,74 грн).
Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос», м.Львів, вул.Японська, 7 (ідентифікаційний код 02470371) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів, пл.Галицька, 15 (ідентифікаційний код 25558625) 3750,35 грн заборгованості та 3646,74 грн судового збору.
3. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос», м.Львів, вул.Японська, 7 (ідентифікаційний код 02470371) звільнити та повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів, пл.Галицька, 15 (ідентифікаційний код 25558625) об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень підвалу загальною площею 47,6кв.м., під індексами приміщення 17-1 - 17-5, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
4. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 03.08.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 13.08.2020 р.
Суддя З.П. Гоменюк