Постанова
Іменем України
14 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 522/2423/15-ц
провадження № 61-16612св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Банк «Траст»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 серпня 2016 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2018 рокуу складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» (далі - ПАТ Банк «Траст») про стягнення коштів за договорами строкових банківських вкладів, посилаючись на те, що 27 серпня 2013 року між ним та ПАТ Банк «Траст» в особі Одеської регіональної дирекції ПАТ Банк «Траст» було укладено два договори банківських вкладів «Капітал Новий Плюс» (№ 10631-КН+-980/15 та № 10631-КН+-980/16), за кожним з яких він вніс на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 855 288,89 грн строком до 09 вересня 2014 року зі сплатою 23 % річних, а після закінчення строку їх дії банк зобов'язався повернути суми вкладів та нараховані відсотки. В подальшому 27 січня 2014 року між ним та банком було укладено два додаткові договори № 2 про внесення змін до кожного із зазначених договорів банківських вкладів, за умовами яких у разі зростання на банківському ринку комерційного курсу продажу готівкового долара США в межах більш ніж 8,50 грн за один американський долар, банк зобов'язався повернути йому вклад з урахуванням різниці між діючим комерційним курсом продажу готівкового долара США на дату повернення вкладу у вигляді додатково нарахованих відсотків по депозиту в національній валюті. В день закінчення строку дії договорів, а саме 09 вересня 2014 року він звернувся до банку з відповідними заявами про повернення коштів за банківськими вкладами разом з нарахованими відсотками, а також додатково нарахованими відсотками по депозитах в національній валюті у зв'язку із зростанням на банківському ринку комерційного курсу продажу готівкового долара США до 12,90 грн. Відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів виконав частково, повернув йому суми вкладів у розмірі 855 288,89 грн та нараховані 23 % річних у розмірі 195 384,34 грн за кожним депозитом. Однак банк не виконав умов додаткових договорів № 2 від 27 січня 2014 року і не сплатив на його користь додатково нараховані відсотки в національній валюті у зв'язку із зростанням курсу продажу готівкового долара США. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ Банк «Траст» на свою користь суму додатково нарахованих відсотків на вклади в розмірі 442 737,75 грн, 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань - 18 522,21 грн, інфляційні втрати - 265 199,92 грн, збитки - 122 388,30 грн за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року за кожним із додаткових договорів № 2 від 27 січня 2014 року до договорів банківських вкладів № 10631-КН+-980/15 та № 10631-КН+-980/16 від 27 серпня 2013 року.
В запереченні на позов ПАТ Банк «Траст» зазначило, що воно в повному обсязі виконало свої зобов'язання за договорами банківських вкладів та повернуло позивачу суми вкладів з нарахованими відсотками. Позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки позивач неправильно навів розрахунки додатково нарахованих відсотків по депозитах.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 серпня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_1 суму додатково нарахованих відсотків на розмір вкладу за додатковим договором № 2 від 27 січня 2014 року до договору банківського вкладу № 10631-КН+-980/15 від 27 серпня 2013 року в розмірі 442 737,75 грн, 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 18 522,21 грн, суму інфляційних втрат за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 265 199,92 грн, збитки за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 122 388,30 грн. Стягнуто з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_1 суму додатково нарахованих відсотків на розмір вкладу за додатковим договором № 2 від 27 січня 2014 року до договору банківського вкладу № 10631-КН+-980/16 від 27 серпня 2013 року в розмірі 442 737,75 грн, 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 18 522,21 грн, суму інфляційних втрат за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 265 199,92 грн, збитки за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 122 388,30 грн. Стягнуто з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_1 суму витрат на проведення судової бухгалтерсько-економічної експертизи у розмірі 30 000 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що банк не виконав умови додаткових договорів № 2 від 27 січня 2014 року та не сплатив на користь позивача додатково нараховані відсотки по депозитах в національній валюті у зв'язку із зростанням курсу продажу готівкового долара США. Тому, з урахуванням висновку судової бухгалтерсько-економічної експертизи № СЕ-2-5-164/15 від 15 лютого 2016 року, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Судова незалежна експертиза України», позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів за договорами строкових банківських вкладів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
ПостановоюАпеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ Банк «Траст» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 серпня 2016 року в частині стягнення неотриманого доходу (збитків) та в частині стягнення судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 в частині стягнення неотриманого доходу (збитків) за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 122 388,30 грн за додатковим договором № 2 від 27 січня 2014 року до договору банківського вкладу № 10631-КН+-980/15 від 27 серпня 2013 року. Відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 в частині стягнення неотриманого доходу (збитків) за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 122 388,30 грн за додатковим договором № 2 від 27 січня 2014 року до договору банківського вкладу № 10631-КН+-980/16 від 27 серпня 2013 року. Відмовлено ОСОБА_1 в частині стягнення суми судових витрат на проведення судової бухгалтерсько-економічної експертизи у розмірі 30 000 грн. В інший частині рішення залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду щодо стягнення з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_1 сум додатково нарахованих відсотків за додатковими договорами № 2 від 27 січня 2014 року, 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань та інфляційних втрат є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивачу завдано збитки у вигляді неотриманого доходу за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 122 388,30 грн, тому висновок місцевого суду про доведеність цих позовних вимог є помилковим. Крім того, в матеріалах справи відсутній оригінал квитанції про сплату позивачем коштів у розмірі 30 000 грн за проведення судової бухгалтерсько-економічної експертизи, тому в цій частині позову також необхідно відмовити.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2018 року ПАТ Банк «Траст» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» Кухарева В. В. подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 серпня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що додаткові договори № 2 від 27 січня 2014 року про внесення змін до договорів банківських вкладів є нікчемними та не створюють будь-яких правових наслідків. На підставі рішення Правління Національного банку України від 06 грудня 2016 року №468-рш/БТ «Про віднесення ПАТ Банк «Траст» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 06 грудня 2016 року № 2699 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Банк «Траст» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», а відповідно до рішення Правління Національного банку України від 29 грудня 2016 року № 559-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк «Траст» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 30 грудня 2016 року № 3085 «Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк «Траст» та делегування повноважень ліквідатора банку». З 05 січня 2017 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» було розпочато прийом кредиторських вимог до банку і протягом 30 днів, тобто до 06 лютого 2017 року, ОСОБА_1 мав право заявити фонду про свої вимоги до банку, однак не зробив цього, тому його вимоги вважаються погашеними відповідно до частини восьмої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За таких обставин між сторонами відсутній предмет спору і апеляційний суд мав закрити провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Під час розгляду справи місцевим судом позивач подав уточнення до позовної заяви, якими одночасно змінив предмет і підстави позову, тому суд не мав права приймати їх до розгляду. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 14 липня 2016 року було задоволено клопотання представника банку про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та доручено Печерському районному суду міста Києва забезпечити проведення відеоконференції за участю представника ПАТ Банк «Траст» з Приморським районним судом міста Одеси 11 серпня 2016 року о 10 год. 40 хв. В зазначений день та час представник банку з'явився до Печерського районного суду міста Києва для участі в судовому засіданні, однак встановити відеоконференцзв'язок було неможливо через відсутність в Печерському районному суді міста Києва вільних залів судових засідань. За таких обставин відповідно до частини восьмої статті 158-1 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року) 11 серпня 2016 року місцевий суд зобов'язаний був відкласти розгляд справи та призначити судове засідання в режимі відеоконференції на інший день.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
04 липня 2018 року справа № 522/2423/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 27 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк «Траст» було укладено два договори банківських вкладів «Капітал Новий Плюс», а саме № 10631-КН+-980/15 та № 10631-КН+-980/16, за умовами яких ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок банку грошові кошти в розмірі 855 288,89 грн за кожним договором окремо, строком до 09 вересня 2014 року зі сплатою 23 % річних, а ПАТ Банк «Траст» зобов'язалося повернути вкладнику всю суму вкладу зі сплатою процентів за весь строк користування вкладом.
27 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк «Траст» були укладені два додаткові договори № 2 про внесення змін до вищевказаних договорів банківських вкладів, якими сторони доповнили пункт 1.9 розділу 1 «Предмет Договору» положенням про те, що у разі зростання на банківському ринку комерційного курсу продажу готівкового долара США в межах більш ніж 8,50 грн за один американський долар банк зобов'язується повернути вкладнику вклад з урахуванням різниці між діючим комерційним курсом продажу готівкового долара США на дату повернення вкладу у вигляді додатково нарахованих відсотків по депозиту в національній валюті.
09 вересня 2014 року позивач звернувся до банку з відповідними заявами про повернення коштів за депозитними вкладами разом з нарахованими відсотками, а також додатково нарахованими відсотками по депозитах в національній валюті у зв'язку зі зростанням на банківському ринку комерційного курсу продажу готівкового долара США.
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів за договорами вкладів виконав частково, повернув позивачу суми вкладів у розмірі 855 288,89 грн та нараховані 23 % річних у розмірі 195 384,34 грн за кожним з вищевказаних договорів банківських вкладів.
Згідно з висновком судової бухгалтерсько-економічної експертизи № СЕ-2-5-164/15 від 15 лютого 2016 року, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Судова незалежна експертиза України», додатково нараховані відсотки по депозитах, що є різницею курсів гривні по відношенню до долара США на момент закінчення дії договорів банківських вкладів від 27 серпня 2013 року № 10631-КН+-980/15 та № 10631-КН+-980/16, належні до сплати за додатковими договорами № 2 від 27 січня 2014 року, документально підтверджуються в розмірі 442 737,75 грн по кожному договору. При цьому загальний розмір простроченої заборгованості за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року становить 726 459,87 грн по кожному договору банківського вкладу, з яких: 442 737,75 грн - розмір вкладу, який банк зобов'язаний повернути вкладнику з врахуванням різниці між діючим комерційним курсом продажу готівкового долара США на дату повернення вкладу у вигляді додатково нарахованих відсотків по депозиту в національній валюті; 265 199,91 грн - сума інфляції; 18 522,21 грн - 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що банк не виконав умови укладених між сторонами додаткових договорів № 2 від 27 січня 2014 року та не сплатив на користь позивача додатково нараховані відсотки по депозитах в національній валюті у зв'язку із зростанням курсу продажу готівкового долара США, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь з ПАТ Банк «Траст» сум додатково нарахованих відсотків на вклади в розмірі 442 737,75 грн, 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань - 18 522,21 грн, інфляційних втрат -265 199,92 грн за кожним із додаткових договорів № 2 від 27 січня 2014 року до договорів банківських вкладів № 10631-КН+-980/15 та № 10631-КН+-980/16 від 27 серпня 2013 року. Розрахунок зазначених сум підтверджено висновком судової бухгалтерсько-економічної експертизи № СЕ-2-5-164/15 від 15 лютого 2016 року, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Судова незалежна експертиза України», який заявником не спростований, а тому обґрунтовано взятий судами до уваги.
Доводи касаційної скарги про те, що додаткові договори № 2 від 27 січня 2014 року про внесення змін до договорів банківських вкладів є нікчемними, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 травня 2017 року у справі № 522/17774/16-ц, яке набрало законної сили, було відмовлено в задоволенні позову ПАТ Банк «Траст» до ОСОБА_1 про визнання додаткових угод недійсними.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Оскільки рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 травня 2017 року у справі № 522/17774/16-ц, яке набрало законної сили, підтверджено дійсність додаткових договорів № 2 від 27 січня 2014 року про внесення змін до договорів банківських вкладів № 10631-КН+-980/15 та № 10631-КН+-980/16 від 27 серпня 2013 року, то посилання заявника на нікчемність вказаних додаткових договорів є необґрунтованим.
Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 мав право заявити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про свої вимоги до банку, однак не зробив цього, тому його вимоги вважаються погашеними відповідно до частини восьмої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є безпідставними, оскільки на час звернення позивача до суду та розгляду справи місцевим судом тимчасова адміністрація та/або процедура ліквідації у ПАТ Банк «Траст» ще не були запроваджені і позивач не мав підстав заявляти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб свої вимоги до банку.
Доводи касаційної скарги про те, що під час розгляду справи місцевим судом позивач подав уточнення до позовної заяви, якими одночасно змінив предмет і підстави позову, тому суд не мав права приймати їх до розгляду, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
ОСОБА_1 скористався своїм правом та 08 липня 2016 року звернувся до суду першої інстанції з уточненням до позовної заяви, що не суперечить статті 31 ЦПК України 2004 року щодо права позивача на збільшення або зменшення позовних вимог, в якому послався на висновок судової бухгалтерсько-економічної експертизи № СЕ-2-5-164/15 від 15 лютого 2016 року, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Судова незалежна експертиза України».
Зазначене звернення ОСОБА_1 прийняте судом першої інстанції та долучене до матеріалів справи.
Враховуючи, що після уточнення позовних вимог 08 липня 2016 року позивач більше їх не змінював, та виходячи із закріпленого у статті 10 ЦПК України 2004 року принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд мав розглянути саме наведені в уточненні до позовної заяви вимоги, оскільки інших вимог позивач після уточнення не підтримував.
Доводи заявника на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, 11 серпня 2016 року зобов'язаний був відкласти розгляд справи та призначити судове засідання в режимі відеоконференції на інший день, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У касаційній скарзі заявником не наведено доводів щодо порушення апеляційним судом при перегляді справи в апеляційному порядку норм процесуального права і не зазначено, що перешкодило відповідачу реалізувати свої процесуальні права, спростувати висновки суду першої інстанції, надати відповідні докази, заявити клопотання тощо.
Таким чином, розгляд судом першої інстанції справи за відсутності представника банку за наявності ухвали суду про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, не є підставою для скасування рішення, оскільки цей недолік був усунений апеляційним судом, який вирішив справу за апеляційною скаргою ПАТ Банк «Траст», належним чином повідомивши учасників справи про місце, дату і час судового засідання в апеляційному суді. Тобто відповідач мав можливість реалізувати всі свої процесуальні права.
Доводів щодо неправильності висновків апеляційного суду про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 в частині стягнення неотриманого доходу (збитків) за період з 10 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 122 388,30 грн за кожним з додаткових договорів № 2 від 27 січня 2014 року до договорів банківських вкладів в касаційній скарзі не наведено.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої (у нескасованій після апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 серпня 2016 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов