Постанова
Іменем України
13 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 640/13376/14-ц
провадження № 61-1472св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Харківська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2014 року Харківська міська радазвернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку), посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804 затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова (далі - Порядок), який містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску. Згідно з пунктом 1.5 Порядку пайова участь замовника полягає у перерахуванні до бюджету міста Харкова коштів на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Харкова. 20 грудня 2013 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області прийняла в експлуатацію індивідуальний житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 398,60 кв. м по АДРЕСА_1 , замовником будівництва якого був ОСОБА_1 . Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту покладено на замовника такого будівництва. Управління соціального розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради неодноразово направляло відповідачу листи про необхідність укладення вказаного договору, однак відповіді не отримало. Внаслідок неукладення замовником будівництва договору пайової участі, невиконання зобов'язань, що прямо встановлені ЗакономУкраїни «Про регулювання містобудівної діяльності», територіальній громаді міста заподіяно збитки у вигляді неодержаних доходів. Станом на 20 грудня 2013 року показник опосередкованої вартості 1 кв. м будівництва для житлових будинків склав 8 091 грн. Згідно з наданим Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради розрахунком кошторисна вартість будівництва житлового будинку загальною площею 398,60 кв. м по АДРЕСА_1 , який було прийнято в експлуатацію на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20 грудня 2013 року, складає 3 225 072,60 грн. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається в розмірі 4 % вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування для житлових приміщень, а отже, становить 141 903,19 грн. Враховуючи викладене, Харківська міська рада просила стягнути з відповідача до бюджету міста Харкова збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 141 903,19 грн.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2018 року у складі судді Нев'ядомського Д. В. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Харківська міська рада не довела належними та допустимими доказами, що могла і повинна була отримати від ОСОБА_1 визначені нею доходи у розмірі 141 903,19 грн і що лише неправомірні дії забудовника стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати вказані кошти. На час здійснення будівництва у відповідача був відсутній обов'язок пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова і він не міг спрогнозувати та/або впливати на прийняття 06 вересня 2012 року Верховною Радою України постанови про віднесення його земельної ділянки та розташованих на ній будівель до меж міста Харкова. Для отримання Харківською міською радою грошових коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту сторони спочатку були зобов'язані укласти відповідний договір. При відмові відповідача вчинити вказані дії, міська рада повинна була звернутися до суду з позовом про визнання правочину укладеним.
Постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету міста Харкова збитки у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) в розмірі 141 903,19 грн згідно з розрахунком величини пайового внеску, виконаного за показниками опосередкованої вартості будівництва. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в порушення вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку відповідач не уклав договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій. Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, Харківська міська рада була позбавлена права отримати відповідну суму коштів на розвиток міста.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що він зобов'язаний відшкодувати Харківській міській раді збитки, оскільки договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста між сторонами не укладався. Стягуючи з нього на користь позивача грошові кошти, апеляційний суд не перевірив розмір загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, який, на його думку, є суттєво збільшеним та безпідставним. Крім того, на час закінчення будівництва і до 2012 року належне йому домоволодіння було розташоване в смт Кулиничі Харківської області, що свідчить про відсутність в нього обов'язку брати пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова. Він не міг спрогнозувати та/або впливати на прийняття 06 вересня 2012 року Верховною Радою України постанови про віднесення території смт Кулиничі до складу міста Харкова.
У лютому 2019 року Харківська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Харкова.
27 лютого 2019 року справа № 640/13376/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області від 12 червня 2008 року № 180 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво приватного житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 (нинішня адреса: АДРЕСА_1 ).
Постановою Верховної ради України від 06 вересня 2012 року № 5215 «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» смт Кулиничі Харківського району Харківської області було включено до меж міста Харкова.
08 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Харківської міської ради із заявою про введення вищевказаного домоволодіння в експлуатацію.
Згідно з актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 листопада 2013 року № 964/1245д/95-А належний ОСОБА_1 житловий будинок літ. «А-2», підвал, вхід до підвалу, тераса, альтанка, що розташовані по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1 , було самочинно побудовані у 2008 році.
Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 20 грудня 2013 року підтверджується, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області засвідчила відповідність закінченого будівництвом об'єкта: житлового будинку літ. «А-2» загальною площею 398,60 кв. м, господарських будівель і споруд, прибудованих до нього, що розташовані по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1 . Згідно з цією декларацією замовником будівництва є ОСОБА_1
29 січня та 04 березня 2014 року Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надіслало ОСОБА_1 листи, в яких вказало про необхідність укладення відповідачем договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, надавши проект такого договору з розрахунком розміру пайової участі.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на час введення спірного домоволодіння в експлуатацію, врегульовані правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні.
Обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту передбачений частиною другою статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно з частинами першою, третьою статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт та знесення об'єкта містобудування (стаття 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).
Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (стаття 144 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
На виконання вимог наведених правових норм рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804затверджено Порядок, який визначає умови та встановлює процедуру залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внеску) у розвитку інфраструктури замовниками будівництва на території міста Харкова.
Пунктом 1.4 Порядку визначено, що залучення замовників до пайової участі здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради.
Пайова участь замовника полягає у перерахуванні до бюджету міста Харкова коштів на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Харкова (пункт 1.5 Порядку).
Згідно з пунктом 2.5 Порядку не пізніше ніж за 30 календарних днів до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію замовник будівництва зобов'язаний звернутися із заявою до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова.
Пунктом 3.2 Порядку передбачено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова становить: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Таким чином, обов'язок звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту законом покладено саме на замовника такого будівництва.
Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_1 як замовник будівництва не уклав з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова та не виконав обов'язок пайової участі до введення об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до пункту 1 частини другої, частини третьої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» між сторонами виникли правовідносини, які є зобов'язальними.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Пункт 4 частини першої статті 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, встановлені договором або законом - відшкодування збитків.
Згідно з частинами першою, другою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до частини першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У частині дев'ятій статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
У справі, яка переглядається, відповідач не уклав договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення та укладення договору.
Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої Харківська міська рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури міста відповідну суму коштів.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 619/4117/14-ц (провадження № 61-14648св18) та від 17 травня 2019 року у справі № 920/403/18.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у зв'язку з ухиленням відповідача від свого обов'язку щодо укладення договору про пайову учать, Харківська міська рада не отримала на розвиток інфраструктури населеного пункту грошові кошти у розмірі 141 903,19 грн, що підтверджено розрахунком величини пайової участі при будівництві спірного житлового будинку.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що договір про пайову участь може бути укладений лише до моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, не заслуговують на увагу, оскільки визначений частиною дев'ятою статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» строк тривалістю у п'ятнадцять робочих днів встановлений для добровільного виконання замовником будівництва обов'язку звернутися до органу місцевого самоврядування з метою укладення договору про пайову участь. Ухилення замовника будівництва від ініціювання укладення цього договору до прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням обов'язку, прямо передбаченого чинним законодавством. Факт реєстрації декларації про готовність до експлуатації приміщень не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь після такої реєстрації (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц, провадження № 14-261цс18).
Аргументи заявника про те, що між ним та позивачем не укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста, а тому відсутні підстави для покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків, є неспроможними, оскільки невиконання замовником будівництва свого обов'язку щодо укладення вказаного договору не звільняє його від необхідності сплатити відповідний пайовий внесок.
Доводи касаційної скарги про те, що розмір визначених Харківською міською радою збитків є безпідставним та збільшеним, не заслуговують на увагу, оскільки в декларації про готовність об'єкта до експлуатації не була визначена загальна кошторисна вартість спорудженого відповідачем житлового будинку, у зв'язку з чим Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської радиздійснило розрахунок величини пайової участі замовника будівництва на підставі опосередкованої вартості спорудження 1 кв. м в Харківській області, що відповідає умовам вищевказаного Порядку.
Аргументи скарги про те, що на момент закінчення будівництва і до 2012 року спірне домоволодіння було розташоване в смт КулиничіХарківської області, що свідчить про відсутність у нього обов'язку брати пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, є неспроможними, оскільки на час звернення відповідача до Харківської міської ради із заявою про введення будинку в експлуатацію та затвердження Декларації про готовність об'єкта до експлуатації територія смт Кулиничі вже була включена до меж вказаного міста. Тому сам факт спорудження у 2008 році об'єкта нерухомості без відповідного узаконення такого будівництва не звільняє забудовника від обов'язку добровільно ініціювати укладення договору про пайову участь з органом місцевого самоврядування, на території якого розміщений цей об'єкт.
Доводи касаційної скарги про те, що Харківська міська рада обрала неналежний спосіб захисту, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позовній заяві вимоги, який не суперечить закону.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 травня 2019 року у справі № 920/403/18 зроблено висновок про те, що аналіз положень частин другої, третьої, дев'ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та умов Порядку дає підстави для висновку, що обов'язок добровільно ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов'язок пов'язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування. Неукладення такого договору законодавством не визначається правовою підставою для звільнення забудовника від обов'язку укласти відповідний договір та від обов'язку сплатити пайовий внесок, що спростовує твердження заявника про відсутність у нього підстав для укладення договору пайової участі після введення об'єкта в експлуатацію. Враховуючи, що в порушення вимог частин другої, третьої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку відповідач не уклав договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо укладення договору та є протиправною формою поведінки, внаслідок якої міська рада була позбавлена коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту у відповідному розмірі, що охоплюється визначенням «упущена вигода». Тому позовні вимоги про відшкодування збитків, спричинених неукладенням договору, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, звернення Харківської міської ради з позовом про відшкодування збитків на підставі статей 22, 614, 623 ЦК України є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов