Постанова
Іменем України
14 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 569/18079/17
провадження № 61-2430св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Рівненський державний гуманітарний університет,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Рівненського державного гуманітарного університету на постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Шимківа С. С., Хилевича С. В.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Рівненського державного гуманітарного університету про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказами від 26 жовтня 2017 року № 213-04-01 та № 214-04-01 їх було звільнено з посад концертмейстерів кафедри хорового диригування Рівненського державного гуманітарного університету у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважають своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем не було дотримано вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці та не враховано їх переважне право на залишення на роботі як працівників з тривалим безперервним стажем роботи. Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати незаконними та скасувати накази про їх звільнення; поновити їх на посадах концертмейстерів кафедри хорового диригування Рівненського державного гуманітарного університету; стягнути з відповідача на їх користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2018 року у складі судді Тимощука О. Я. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення позивачів із займаних посад концертмейстерів кафедри хорового диригування Рівненського державного гуманітарного університету на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для поновлення їх на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ректора Рівненського державного гуманітарного університету від 26 жовтня 2017 року № 213-04-01 про звільнення ОСОБА_1 з посади концертмейстера кафедри хорового диригування за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 з 27 жовтня 2017 року на посаді концертмейстера кафедри хорового диригування Рівненського державного гуманітарного університету. Стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 жовтня 2017 року по 26 грудня 2018 року в розмірі 72 220,36 грн без виключення сум на податки, збори та обов'язкові платежі, справляння і сплата яких є обов'язком роботодавця. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді концертмейстера кафедри хорового диригування та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 5 317,59 грн допущено до негайного виконання. Визнано незаконним та скасовано наказ ректора Рівненського державного гуманітарного університету від 26 жовтня 2017 року № 214-04-01 про звільнення ОСОБА_2 з посади концертмейстера кафедри хорового диригування за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 з 27 жовтня 2017 року на посаді концертмейстера кафедри хорового диригування Рівненського державного гуманітарного університету. Стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 жовтня 2017 року по 26 грудня 2018 року в розмірі 74 194,28 грн без виключення сум на податки, збори та обов'язкові платежі, справляння і сплата яких є обов'язком роботодавця. Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді концертмейстера кафедри хорового диригування та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 5 462,93 грн допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаних посад відбулося з порушенням вимог закону, що є підставою для поновлення їх на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 жовтня 2017 року по 26 грудня 2018 року (292 робочих днів). В порушення частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення позивачі були персонально попереджені 25 вересня 2017 року, а наказ про їх звільнення винесений 26 жовтня 2017 року, тобто менш ніж за два місяці. Матеріали справи не містять доказів того, що після попередження працівників про скорочення чисельності та штату (25 вересня 2017 року) роботодавець звертався до профспілки із поданням про їх звільнення. Крім того, частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Однак відповідач не надав належних доказів на підтвердження проведення порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці, а також не врахував при звільненні позивачів переважного права на залишення на роботі, що в сукупності з порушенням вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України є підставою для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
В січні 2019 року Рівненський державний гуманітарний університет подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2018 рокузалишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, цим судом проігноровано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1134 «Про затвердження нормативів чисельності студентів (курсантів), аспірантів (ад'юнктів), докторантів, здобувачів наукового ступеня кандидата наук, слухачів, інтернів, клінічних ординаторів на одну штатну посаду науково педагогічного працівника у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації та вищих навчальних закладах післядипломної освіти державної форми власності», якою визначена гранична чисельність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів та встановлені нормативи чисельності студентів (курсантів) на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника, а також не взято до уваги положення частини шостої статті 32 КЗпП України, якою передбачено, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Підставою для скорочення штатної чисельності працівників було припинення з 2017 року підготовки фахівців ОКР «Спеціаліст», у зв'язку з чим відповідачем видано наказ від 10 травня 2017 року № 81-01-01 «Про організацію і проведення розподілу ставок навчального навантаження науково-педагогічним працівникам Рівненського державного гуманітарного університету (в тому числі концертмейстерам) на 2017-2018 роки та зміну істотних умов праці з 01 вересня 2017 року». Працівників, що не погодилися з цим наказом повідомлено про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
27 березня 2019 року справа № 569/18079/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що в 1999 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були прийняті на посади концертмейстерів кафедри хорового диригування Рівненського державного гуманітарного університету.
Станом на 01 січня 2017 року у Рівненському державному гуманітарному університеті по загальному фонду числилося 32 одиниці концертмейстерів, а по спеціальному - 10 одиниць, про що свідчить штатний розпис.
Наказом Рівненського державного гуманітарного університету від 10 травня 2017 року № 81-01-01 «Про організацію і проведення розподілу ставок навчального навантаження науково-педагогічним працівникам Рівненського державного гуманітарного університету (в тому числі концертмейстерам) на 2017/2018 навчальний рік та зміну істотних умов праці з 01 вересня 2017 року» проректора з навчально-виховної роботи та начальника навчального відділу зобов'язано до 10 червня 2017 року подати у відділ кадрів кафедральні протоколи розподілу ставок навчального навантаження між штатними науково-педагогічними працівниками (в тому числі концертмейстерами) на 2017/2018 навчальний рік з їх особистими підписами (в тому числі концертмейстерів), погодженими з навчальним відділом та складеними актами на тих працівників, які відмовилися від підпису і підлягатимуть звільненню з роботи згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Наказом відповідача від 26 травня 2017 року № 90-01-01 «Про попередній розподіл ставок навчального навантаження науково-педагогічним та педагогічним працівникам Рівненського державного гуманітарного університету на 2017/2018 навчальний рік» для кафедри хорового диригування затверджено 8 ставок.
Протоколом засідання кафедри хорового диригування від 29 травня 2017 року № 5 було затверджено попереднє навантаження викладачів та концертмейстерів на 2017/2018 навчальний рік, зокрема позивачам запропоновано по 1 ставці навантаження.
Наказом Рівненського державного гуманітарного університету від 16 червня 2017 року № 103-01-01 «Про скорочення чисельності та штату науково-педагогічних працівників (у тому числі концертмейстерів)» скорочено чисельність і штат науково-педагогічних працівників (у тому числі концертмейстерів) на 181,65 ставок, по кафедрі хорового диригування - 4,5 ставок; зобов'язано відділ кадрів видати працівникам, з якими припиняються трудові відносини, повідомлення про наступне звільнення з роботи 31 серпня 2017 року у зв'язку із скорочення чисельності та штату працівників.
29 червня 2017 року позивачів попереджено про звільнення із займаних посад з 31 серпня 2017 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Від отримання письмових попереджень вони відмовилися, про що складено акти від 29 червня 2017 року.
Апеляційним судом також встановлено, що 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників, вони фактично продовжили трудові відносини на попередніх умовах трудового договору, при цьому жодна зі сторін не вимагала їх припинення.
Станом на 01 вересня 2017 року в Рівненському державному гуманітарному університеті по загальному фонду числилося 23 одиниці концертмейстерів, а по спеціальному - 7 одиниць, про що свідчить штатний розпис працівників.
Наказом ректора Рівненського державного гуманітарного університету від 07 вересня 2017 року «Про зміни та доповнення до наказу від 26 травня 2017 року № 90-01-01 «Про попередній розподіл ставок навчального навантаження науково-педагогічним та педагогічним працівникам Рівненського державного гуманітарного університету на 2017/2018 навчальний рік» затверджено остаточну кількість ставок працівників відповідних кафедр, зокрема кафедрі хорового диригування встановлено 10,75 ставок.
Згідно з копією Розподілу навчального навантаження науково-педагогічних працівників, затвердженого протоколом засідання кафедри хорового диригування від 28 серпня 2017 року № 8, концертмейстерам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розподілено по 1 ставці навчального навантаження, ОСОБА_1 - 0,35 ставки, а ОСОБА_2 - 0,4 ставки. Зазначено, що нерозподіленими залишилося 1 286 концертмейстерських годин, тобто 2 ставки. У розподілі відсутні підписи концертмейстерів (5 осіб) про ознайомлення з ним.
Поряд з цим в матеріалах справи міститься інший Розподіл навчального навантаження концертмейстерів кафедри хорового диригування (оригінал), затверджений протоколом засідання цієї кафедри від 28 серпня 2017 року № 8, за яким усім 5 концертмейстерам розподілено по 1 ставці навантаження. Цей розподіл містить особисті підписи кожного з концертмейстерів, у тому числі позивачів, та підписаний завідувачем кафедри.
Оскільки в судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити причину наявності двох різних розподілів навантаження кафедри хорового диригування, то суд апеляційної інстанції взяв до уваги оригінал розподілу, згідно з яким кожному концертмейстеру розподілено по 1 ставці навантаження.
25 вересня 2017 року позивачів попереджено про наступне звільнення із займаних посад за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та запропоновано ОСОБА_1 0,7 ставки концертмейстера у зв'язку зі зміною істотних умов праці, а ОСОБА_2 - 0,8 ставки. Від отримання письмових попереджень позивачі відмовилися, про що складено акти від 25 вересня 2017 року.
Наказами ректора Рівненського державного гуманітарного університету від 26 жовтня 2017 року № 213-04-01 та № 214-04-01 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було звільнено з 26 жовтня 2017 року з посад концертмейстерів кафедри хорового диригування у зв'язку із скорочення чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Актами фіксації від 26 жовтня 2017 року підтверджується, що цього ж дня позивачі ознайомилися з наказами про звільнення та отримали їх копії, однак відмовилися отримати трудові книжки.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Таким чином, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що при звільненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідач порушив вимоги частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та поновлення позивачів на посадах концертмейстерів кафедри хорового диригування Рівненського державного гуманітарного університету з виплатою їм середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини справи, не врахував і не дав належної оцінки доводам та запереченням відповідача, що підставою для винесення наказу від 16 червня 2017 року № 103-01-01 «Про скорочення чисельності штату науково-педагогічних працівників» було припинення з 2017 року підготовки фахівців ОКР «Спеціаліст» та зміна істотних умов праці з 01 вересня 2017 року, а тому працівників, що не погодилися з цим наказом, в тому числі позивачів, було належно повідомлено про наступне звільнення, про що складено відповідні акти, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильність висновків апеляційного суду, яким встановлено, що після спливу терміну (31 серпня 2017 року), коли позивачі підлягали звільненню за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудові правовідносини між сторонами продовжилися. Наступне їх попередження про звільнення із займаних посад за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України мало місце 25 вересня 2017 року, а оспорювані накази були винесені 26 жовтня 2017 року, тобто менш ніж за два місяці, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що звільнення позивачів відбулося з дотриманням вимог частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 569/16170/17 (провадження № 61-38619св18).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Рівненського державного гуманітарного університету залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов