Ухвала
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 367/4982/16-ц
провадження № 61-11817ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєва Бориса Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,
У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 122 729 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 25 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
Позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що 30 березня 2014 року близько 02 год. 00 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи власним технічно-справним автомобілем «КІА Cerato», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Ковель, в напрямку міста Києва, на перехресті вулиці Шевченка та вулиці Яснополянської в місті Бучі Київської області ОСОБА_1 проявила неуважність, не врахувала дорожню обстановку, не дотрималася безпечної швидкості та дистанції, допустила зіткнення передньою частиною свого автомобіля з автомобілем Skoda Fabia Active, реєстраційний номер НОМЕР_2 та з автомобілем Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить йому на праві приватної власності. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль Honda Civic зазнав значних пошкоджень. Згідно з калькуляцією Публічного акціонерного товариства «Дніпро Мотор Інвест» вартість відновлювального ремонту автомобіля на 16 вересня 2014 року становила 122 729,55 грн. 30 березня 2014 року стосовно ОСОБА_1 було відкрите кримінальне провадження за № 12014110040000530 за фактом вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України. Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 03 червня 2016 року ОСОБА_1 було визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки. Окрім значної матеріальної шкоди, йому також було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з пошкодженням свого майна. Потрапивши у дорожньо-транспортну, пригоду він переніс значний стрес як від самої події, так і від того, що для придбання свого автомобіля він значний час економив кошти, відмовляючи собі у значній кількості необхідних речей.
Рішенням Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 122 729 грн на відшкодування матеріальної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2020 року - без змін.
10 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Авдєєв Б. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу на новий розгляд до Ірпінського міськрайонного суду Київської області.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 147 729 грн (122 729 грн + 25 000 грн), що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 367/4982/16-ц є малозначною в силу вимог закону.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєва Бориса Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов