Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 522/13258/16-ц
провадження № 61-1477св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2017 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлова С. О., Таварткіладзе О. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 14 грудня 2006 року, у забезпечення якого за іпотечним договором від 14 грудня 2006 року № 2958 в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що станом на 08 липня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 399 744,59 доларів США, з яких 149 774,52 долари США - заборгованість за кредитом, 156 686, 59 доларів США - заборгованість за процентами, 20 720,19 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та 72 563, 29 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, ПАТ «Укрсоцбанк», уточнивши позовні вимоги, просило у рахунок погашення вказаної заборгованості у гривневому еквіваленті на дату прийняття рішення суду звернути стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою суб'єктом оціночної діяльності 08 червня 2017 року на рівні 1 713 314 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2017 року позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035 в розмірі 399 744,59 доларів США, в гривневому еквіваленті на дату прийняття рішення, звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 83,3 кв. м, шляхом реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною в сумі 1 713 314 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, а тому позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором узгоджується з вимогами статей 35, 38, 39 Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2017 року змінено, а саме доповнено його резолютивну частину третім абзацом наступного змісту: «Рішення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, проте зазначив, що в силу вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» рішення суду підлягає відстроченню, на час дії вказаного Закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк».
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою як суду першої так і апеляційної інстанцій залишилося те, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання та визначили умови такого повернення коштів, а саме згідно пункту 4.5 у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, з урахуванням дати внесення останнього платежу на погашення кредиту 22 червня 2010 року, банк, звернувшись до суду з даним позовом у 2016 році, пропустив позовну давність, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову, й відповідне клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності було заявлено стороною відповідача у суді першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року справу № 522/13258/16-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2006/13-2.06/1035, згідно з яким останній отримав кредит в розмірі 164 000 доларів США зі сплатою 12,20 % річних строком до 13 грудня 2031 року.
У забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_3 того ж дня було укладеного іпотечний договір № 2958, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 83, 3 кв. м.
07 жовтня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір переведення боргу № 06-09/2204, згідно з яким ОСОБА_3 передав, а новий боржник ОСОБА_1 прийняла на себе зобов'язання боржника перед кредитором до повернення залишку заборгованості за кредитом.
14 жовтня 2008 року між сторонами укладено договір про внесення змін до іпотечного договору № 2958, яким змінено власника предмета іпотеки з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за договором кредиту щодо його своєчасного й повного погашення, станом на 08 липня 2016 року, виникла заборгованість, розмір якої згідно наданого позивачем розрахунку становить 399 744,59 доларів США, з яких 149 774, 52 долари США - заборгованість за кредитом, 156 686, 59 доларів США - проценти за користування кредитом, 20 720,19 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та 72 563, 29 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК Українизобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 610 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором.
За правилом частини першої статті 530 ЦК Україниякщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У силу статті 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 4.5 додаткової угоди № 1 від 14 жовтня 2008 року до кредитного договору від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035, укладеного між сторонами, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8. цього договору, протягом більше ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.
Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 28 липня 2017 року подала до суду першої інстанції клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, у якому зазначила, що остання сплата щомісячного платежу за кредитним договором від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035 нею здійснена 22 червня 2010 року, що не спростовано позивачем, а з позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду лише 19 липня 2016 року.
Ураховуючи вимоги статті 1050 ЦК України та пункту 4.5 додаткової угоди від 14 жовтня 2008 року № 1 до кредитного договору від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів після останньої сплати щомісячного платежу, тобто з 23 вересня 2010 року.
Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 23 вересня 2010 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 19 липня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності.
Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що позовна давність не спливла, оскільки кредитним договором встановлений кінцевий строк повернення кредиту 13 грудня 2031 року є неправильними і не відповідає вищезазначеним нормам права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Розподіл судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача і не підлягають відшкодуванню.
Що стосується судових витрат у розмірі 29 087,47 грн (3 200,30 + 25 887,17 грн) понесених ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, то оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена, то судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 29 087,47 гривень (двадцять дев'ять тисяч вісімдесят гривень 47 копійок) судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко М. Ю. Тітов