справа №759/23029/19 головуючий у суді І інстанції: Марко Я.Р.
провадження №22-ц/824/8244/2020 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
18 серпня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Сліпченка О.І., Іванової І.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову вказує на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем 01.03.2016 року кредитного договору Банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 6366,06грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за Кредитним договором, внаслідок чого у відповідача, станом на 14.11.2019 року, виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 12500,34грн., що складається з: 4596,02грн. - заборгованість за кредитом; 1656,54грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 6247,78грн. - заборгованість за пенею.
За вказаних обставин, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 01.03.2016 року у розмірі 12500,34грн., а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн..
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року позовні вимоги у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 01.03.2016 року в сумі 4596,02грн. та судовий збір в розмірі 706,30 грн..
Не погодившись із вказаним судовим рішенням Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі, а в іншій частині судове рішення залишити без змін. Вказує, що в Генеральній угоді, яка підписана відповідачем, зазначено відсоткову ставку, порядок, умови, розмір сплати штрафу,тому вважає, що відповідач обізнаний з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами та штрафом.
Відповідач ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надала.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, і задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що факт наявності заборгованості у розмірі 4596,02 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем, в порядку статей 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України не спростований.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків та пені, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення відповідача як споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до ст. ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК Українидоговори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Тобто, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. ст. 1048, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаного нормою закону підставою для бухгалтерського облік господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Встановлено, що 31.03.2010 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приват Банку (а.с. 6).
В подальшому, 01.03.2016 року укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт(а.с. 7).
Також, позивач посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини договору (а.с. 8-30).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 листопада 2019 року становить 12500,34грн., і складається із 4596, 02грн. - заборгованість за кредитом; 1656,54грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 6247,78грн. - заборгованість за пенею.
Судом встановлено, що в наданихпозивачем розрахунках заборгованості за договором б/н від 01.03.2016 року відсутні дані про те, за якою карткою зроблено розрахунок (а.с. 5).
Також, з поданої позивачем довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 вбачається, що 01.03.2016 року ОСОБА_1 змінено кредитний ліміт та встановлено ліміт у розмірі 6366,08 грн. (а.с. 47), проте у вказаному документі не зазначено виду банківської картки, яку видано відповідачу. З Генеральної угоди також не вбачається виду банківської картки, яку видано відповідачу (а.с. 7).
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із вище переліченими нормами законодавства, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення фактично отриманих та не повернутих коштів, а також про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків та пені,оскільки матеріали справи не містять доказів, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, відсутні підстави вважати встановленими обставини щодо досягнення сторонами домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у Генеральній угоді, яка підписана відповідачем, зазначено відсоткову ставку, порядок, умови, розмір сплати штрафу, тому вважає, що відповідач обізнаний з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами та штрафом, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки з Генеральної угоди вбачається розмір відсоткової ставки 0,833% на місяць, а в розрахунку заборгованості зазначено 10%, отже позивачем не надано належних розрахунків заборгованості. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині відсотків, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки 10% не визначено умовами Генеральної угоди. Також, в Генеральній угоді штрафні санкції не визначені.
Доводи апеляційної скарги про те, що наданий банком розрахунок відповідачем не оскаржувався та не спростовувався, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відомості зазначені в розрахунку в частині відсотків та штрафів суперечать Генеральній угоді.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено «18» серпня 2020 року.
Головуючий суддя СуддіЛ.П. Сушко О.І. Сліпченко І.В. Іванова