03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 759/12695/18
Головуючий у першій інстанції - Ул'яновська О.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6449/2020
18 серпня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та стягнення пені за порушення строків виплати страхового відшкодування, -
В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 12 вересня 2019 року, просив суд стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 штраф у розмірі 0,63 грн, стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування транспортних ризиків у розмірі 6 923,74 грн, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 23 376,93 грн, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 3000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 жовтня 2017 року трапилася ДТП за участю автомобіля «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_1 власником якого є відповідач ОСОБА_3 та автомобіля «Subaru» д.н.з. НОМЕР_2 , що належить позивачу, внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні ушкодження, винною особою у вказаній пригоді визнано ОСОБА_2 .
Позивач вказував, що розмір завданої матеріальної шкоди «Subaru» д.н.з. НОМЕР_2 становить 172 675,60 грн. в тому числі величина втрати товарної вартості складає 30 300,67 грн., а тому на підставі зазначеного позивач отримав від АТ «СГ «ТАС» страхове відшкодування на підставі страхового полісу у розмірі 100 000,00 грн., після чого 15 березня 2018 року позивач відремонтував свій автомобіль.
Зазначав, що станом на 11 вересня 2019 року отримав від АТ «СГ «ТАС» страхове відшкодування за страховим полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та договором добровільного комплексного страхування транспортних ризиків у розмірі 143 076,26 грн., тоді як розмір матеріальної шкоди завданої позивачу у результаті ДТП складає 172 675,60 грн. Виходячи з того, що АТ «СГ «ТАС» повинен був відшкодувати ОСОБА_1 матеріальну шкоду за полісом ОСАГО в розмірі 100 000,00 грн, а за договором добровільного комплексного страхування в сумі 50 000,00 грн., то додатково підлягає до стягнення з відповідача АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 6 923,74, а відповідач ОСОБА_2 має відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в сумі 23 376,93 грн. та витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 3 000,00 грн.
Позивач вважає, що АТ «СГ «ТАС» за несвоєчасне здійснення страхової виплати з вини страховика повинно сплатити на його користь штраф у розмірі 0,01 відсотка від облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно здійсненої страхової виплати. Облікова ставка НБУ станом на дату страхового випадку складала 12,5%, а тому АТ «СГ «ТАС» повинно сплатити позивачу додатково штраф у розмірі 0,01 відсотка від вказаної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно здійсненого страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн., що складає 0,63 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає вказане рішення незаконним, необґрунтованим, винесеним з неповним дослідженням обставин справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що хибним є висновок суду щодо розміру страхового відшкодування в сумі 100 000,00грн., адже відповідно до умов договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків «Повний авто захист» від 19 червня 2017 року, сторонами погоджений розмір страхового відшкодування, що складає 50 000,00 грн.
Окрім того, вказував, що судом не було враховано, що АТ «СГ «ТАС» повинно було сплатити 100 000,00 грн. за програмою «Дорожній амулет» у випадку оплати медичної допомоги водія застрахованого ТЗ на випадок ДТП, й отримати таке відшкодування має право виключно відповідач ОСОБА_2 . Виходячи наведеного, апелянт вказував, що висновок суду щодо суми ліміту по вказаних договорах в розмірі 200 000,00 грн. не ґрунтується на доказах, що містяться в матеріалах справи, а тому є помилковим.
ОСОБА_1 , погоджується з твердженням суду щодо того, що АТ «СГ «ТАС» не повинно сплачувати кошти, крім раніше виплаченої суми в розмірі 143 076,26 грн., оскільки відповідно до умов Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків «Повний захист» від 19 червня 2017 року величина втрати товарної вартості страховиком не відшкодовується. Проте вказує, що майнова шкода у вигляді товарної вартості ТЗ повинна бути відшкодована в загальному порядку особою, яка завдала шкоду, тобто відповідач ОСОБА_2 .
Підсумовуючи наведене, апелянт просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року в частині відмови задоволення вимог до ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 23 376,93 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової авто товарознавчої експертизи в розмірі 3 000,00 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Відзив на апеляційну скаргу, що надійшов на адресу апеляційного суду 30 червня 2020 року, судом не враховується, оскільки відповідачем ОСОБА_2 не було долучено докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, як то передбачено ч.4 ст.360 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 мотивував своє рішення тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі полісу АК/3357214 від 19 червня 2017 року та договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків AZ8 №644124 від 19 червня 2017 року із загальним лімітом відповідальності за заподіяну шкоду у розмірі 200 000 грн, то підстав для стягнення з нього грошових коштів немає, так як суб'єктом, який має задовольнити вимоги позивача є ПрАТ «СГ «ТАС» як страховик відповідача.
Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до положень ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Разом з тим, відповідно до положень п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено заборону експлуатації транспортного засобу на території України без чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно із положенням ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди, життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Вказаний закон також роз'яснює, що саме відноситься до шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, а саме: шкода, яка пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди (ст.28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Отже, законом встановлено порядок відшкодування шкоди, завданої майну потерпілої особи страховиком, якщо цивільно-правову відповідальність винної особи у дорожньо-транспортній пригоді було застраховано у передбаченому законом порядку.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2017 року приблизно о 17 год. 45 хв., на автодорозі М-06 Київ-Чоп 306 км + 500 м., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Mercedes-Bens Sprinter 316 CDI», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , порушив пункти 2.3б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України: не вибрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, щоб мати змогу контролювати його та безпечно керувати ним, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Subaru» номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду в попутному напрямку, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за що ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 340 грн, що підтверджується постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року (а.с.10).
Станом на час розгляду вказаної справи судом першої інстанції постанова Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року набрала законної сили.
За нормою ч.4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною шостою цієї ж статті визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент вказаного ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія автомобіля марки «Mercedes-Bens Sprinter 316 CDI», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС». Ліміт відповідальності за полісом №АК/3357214 на одного потерпілого за шкоду, завдану життя і здоров'ю складає 200 000 грн, а за шкоду, завдану майна - 100 000 грн, розмір франшизи - 00,00 грн.Строк дії полісу з 20 червня 2017 року по 19 червня 2018 року (а.с.37).
Окрім того, ОСОБА_2 також уклав з ПрАТ «СГ «ТАС» договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків AZ8 № 644124 від 19 червня 2017 року (а.с.86-93).
За вказаним договором сторони погодили, що ОСОБА_2 обрав пакет «Стандартний», програму - «Легке КАСКО» за опцією «1», відповідно до якої визначено розмір страхової суми - 100 000 грн, розмір франшизи - 00,00 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність на 200 000 грн.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №37-11 від 27 листопада 2017 року вартість матеріальних збитків завданих власнику транспортного засобу «Subaru» номерний знак НОМЕР_2 становить 172 675,60 грн, величина втрати товарної вартості КТЗ становить 30 300 грн 67 коп. (а.с.13-33).
Вартість вказаної експертизи становить 3000 грн, що підтверджується квитанцією серії ДП №006037 від 27 листопада 2017 року (а.с.36).
Матеріали справи також містять заяву ОСОБА_1 від 22 березня 2018 року про страхове відшкодування (здійснення доплати), яку адресовано ПрАТ «СГ «ТАС» (а.с.39-43), досудову вимогу ОСОБА_1 до страхової компанії (а.с.44-51).
Окрім того, позивач також направляв досудову вимогу відповідачу по справі ОСОБА_2 (а.с.52-56), на що отримав відповідь від відповідача, відповідно до якої вказано, що він має право на задоволення своїх вимог за рахунок коштів страхової компанії, оскільки його цивільно-правову відповідальність було застраховано на суму в розмірі 200 000 грн за полісом №АК/3357214 від 19 червня 2017 року та договором добровільного комплексного страхування транспортних ризиків AZ8 № 644124 від 19 червня 2017 року (а.с.57).
З апеляційної скарги вбачається, що позивач просить задовольнити його позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 23 376,93 грн та витрат на проведення судової авто товарознавчої експертизи у розмірі 3000 грн.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. З урахуванням обставин справи суд може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає законодавчо визначену процедуру відшкодування шкоди особі, яку було завдано її майну в результаті ДТП.
Разом з тим, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 вказаного вище Закону).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), та 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).
Разом з тим, відповідно до положень п.32.7 ч.1 ст.32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.
Таким чином, законодавчо встановлено обмеження, відповідно до якого страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.
Із матеріалів справи також вбачається, що 19 червня 2017 року між ОСОБА_3 та АТ СГ «ТАС» укладено договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків AZ8 № 644124 за умовами якого страховик взяв на себе зобов'язання по відшкодуванню заподіяної шкоди майну фізичної чи юридичної особи ( третя особа) під час експлуатації ТЗ, вказаного в Полісі ОСЦПВ як «забезпечений», якщо є причинно-наслідковий зв'язок між експлуатацією такого ТЗ і заподіяною шкодою Третій особі. ( п. 7.4 Договору).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" (далі - Закон) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 6 Закону добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Частиною другою статті 8 Закону передбачено, що страховий випадок це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із частиною першою статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 21.8 договору комплексного страхування транспортних ризиків AZ8 № 644124, що укладений між ОСОБА_3 та АТ СГ «ТАС» встановлено, що за цим договором відшкодуванню страховиком не підлягає, зокрема втрата товарної вартості ТЗ (а.с.91).
Враховуючи зазначене, законом визначено обмеження щодо відшкодування втрати товарної вартості страховиком, а також сторони погодили за договором добровільного страхування, що страховик вказав втрати також не відшкодовує.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №37-11 від 27 листопада 2017 року вартість матеріальних збитків завданих власнику транспортного засобу «Subaru» номерний знак НОМЕР_2 становить 172 675,60 грн, величина втрати товарної вартості КТЗ становить 30 300 грн 67 коп. (а.с.13-33).
Оскільки цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 було застраховано ПрАТ «СГ «ТАС», де об'єктом страхування витупає автомобіль «Mercedes-Bens Sprinter 316 CDI», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , а ліміт відповідальності за полісом №АК/3357214 від 19 червня 2017 року та за договором добровільного комплексного страхування транспортних ризиків AZ8 № 644124 від 19 червня 2017 року становить 200 000 грн за шкоду, завдану майну потерпілої особи, то ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди, завданої його майну за рахунок коштів компанії, за винятком суми, що становить величину втрати товарної вартості автомобіля, оскільки вказану суму необхідно стягнути за рахунок коштів відповідача ОСОБА_2 .
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми витрат на проведення авто товарознавчого дослідження у розмірі 3000 грн, то слід зазначити наступне.
Відповідно до положень статті 34 Закону України ««Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Таким чином, потерпіла особа, відповідно до положень вказаного вище закону, має право на відшкодування витрат, які були понесені нею у зв'язку із проведенням експертизи за рахунок коштів страховика, а не застрахованої особи.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 суми витрат на проведення авто товарознавчого дослідження у розмірі 3000 грн задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам законодавства та підлягає скасуванню в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з одночасним ухваленням нового судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» ОСОБА_1 не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині не перевіряється.
Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Оскільки розмір судового збору за подачу позовної заяви становить 704,80 грн, а розмір судового збору за подачу апеляційної скарги становить 1057,20 грн, що разом становить 1762 грн, то суд апеляційної інстанції стягує вказану суму судового збору з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 22,1188, 1192 ЦК України, ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року в частині незадоволених позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 23 376,93 грн, а також понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1762 грн.
В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді:
_______________ _________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв