17 серпня 2020 року
Київ
справа №160/5581/19
адміністративне провадження №К/9901/19301/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу адвоката Бражника Дениса Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 160/5581/19 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), де просив:
визнати дії Національної поліції України під час проведення службового розслідування, відносно позивача, що проявились у порушені права на захист поліцейського, права мати захисника та надавати пояснення, докази, знайомитись із матеріалами справи, неповідомлення останнього належним чином про дату і місце надання пояснень, невідповідності висновків службового розслідування фактичним обставинам справи та неврахування відсутності у поліцейського стягнень та його характеристики під час накладання спірного дисциплінарного стягнення - протиправними;
визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" від 16 травня 2019 року 05.2019 №866 в частині звільнення зі служби позивача;
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 27 травня 2019 року №174о/с, в частині звільнення зі служби ОСОБА_1 ;
поновити на посаді оперуповноваженого СКП Саксаганського ВП КВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 та повернути відповідне спеціальне звання (ранг);
стягнути з Національної поліції України середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 27 травня 2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" від 16 травня 2019 року №866 в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтинанта поліції ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 27 травня 2019 року №174 о/с в частині звільнення позивача, поновлено позивача на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь позивача середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 27 травня 2019 року по 21 листопада 2019 рік в розмірі 28480,00 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , Національна поліція України та Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області подали апеляційну скаргу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями адвокат Бражник Денис Сергійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із указаною касаційною скаргою.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Натомість викладено обставини справи та зазначено, що підставами для оскарження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 21-415а14 від 30 вересня 2014 року.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду.
Так, зазначений висновок висловлено у справі, предметом спору у якій було звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги та відповідно вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 6 частини першої статті 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу».
Натомість у цій справі предметом спору є звільнення зі служби в національній поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 закону України «Про національну поліцію» у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту національної поліції України.
Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції, свідчить про те, що правовідносини у справах не є подібними. Наведена скаржником постанова Верховного Суду України ухвалена за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судове рішення у цій справі ухвалене без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду України, є безпідставними.
Крім того, скаржник як підставу касаційного оскарження зазначає пункти 2-3 частини другої статті 353 КАС України. При цьому, скаржником не зазначено, яку саме норму матеріального права, на його думку, судами попередніх інстанцій застосовано неправильно, і висновку щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом як і відсутні будь-які обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Щодо посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковими для скасування судових рішень, - пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує їх прийнятність виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, проте, за відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, ця умова не може бути перевірена.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 10 червня 2020 року, а касаційну скаргу подано на пошту 04 серпня 2020 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Одночасно з касаційною скаргою скаржник заявляє клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження при цьому жодних обґрунтувань поважності причин пропуску такого строку скаржником не наведено.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлення строків звернення до суду законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України та іншими законами процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно всім таким умовам:1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Водночас, зазначене клопотання не містить обґрунтувань об'єктивної неможливості звернення до суду касаційної інстанції з 10 червня 2020 року. Доводи позивача не підтверджені жодними доказами в розумінні статті 77 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
На підставі викладеного, керуючись статтею 169, частиною 4 статті 330, статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними причини пропуску адвокатом Бражником Денисом Сергійовичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 160/5581/19.
Касаційну скаргу адвоката Бражника Дениса Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 160/5581/19 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
2) заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М.Соколов
Судді Верховного Суду