17 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/486/20 пров. № А/857/6961/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Онишкевича Т.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чепенюк О.В.), постановлене у порядку письмового провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернополі 17 березня 2020 року у справі №500/486/20 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Режанс Полісаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
17.02.2020 Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до Приватного підприємства «Режанс Полісаж» (далі - Підприємство), просило стягнути з Підприємства на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 189779,65 грн. та пені у розмірі 30765,01 грн., а всього 220544,66 грн.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПП «Режанс Полісаж» створило необхідну кількість робочих місць для осіб з інвалідністю, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» у 2018 році подавало до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості звіти форми 3-ПН про інформацію щодо попиту на робочу силу (вакансії) та 11.01.2019 подано звіт форми 10-ПІ про наявність вільних робочих місць для інвалідів за 2018 рік. Судом першої інстанції встановлено, що причини не працевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачем не дотримано нормативу працевлаштування осіб з інвалідність за 2018 рік (форма 10-ПІ), оскільки середньооблікова кількість штатних працівників особового складу фактично за рік складає 113 осіб, а тому кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог цієї статті складає 5 осіб, тоді як на підприємстві працевлаштовані 4 особи. Скаржник вказує, що виконання нормативу включає безпосереднє працевлаштування керівником підприємства, що використовує найману працю, осіб з інвалідністю. Вважає, що норматив з працевлаштування не виконаний з вини Підприємства.
Враховуючи відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшов висновку про можливість розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ПП «Режанс Полісаж» є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» перебуває на обліку за місцем реєстрації у Тернопільському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до наданого відповідачем звіту за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ПП «Режанс Полісаж» у 2018 році становила 113 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 5 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 5 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 189 780,00 грн (а.с.7).
З 09.07.2019 по 15.07.2019 Управлінням Держпраці у Тернопільській області проведено перевірку щодо додержання ПП «Режанс Полісаж» вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, за результатами якої складено акт №19-01-57/043 від 15.07.2019 (а.с.24-27), у якому зазначено, що відповідачем не виконано нормативу щодо працевлаштування інвалідів у 2018 році у кількості одного робочого місця.
Так, відповідно до матеріалів перевірки (розділ 4 «Опис виявлених порушень» акта) середньооблікова чисельність штатних працівників ПП «Режанс Полісаж» у 2018 році становила 113 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 5 осіб, фактична середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 4 особи.
На виконання Угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин у сфері здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням вимог чинного законодавства про працевлаштування осіб з інвалідністю між Управлінням Держпраці у Тернопільській області та Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів матеріали перевірки, проведеної Управлінням Держпраці у Тернопільській області щодо відповідача, направлені Тернопільському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів листом 24.12.2019 №4178/01-05/4.2/19, отримані 02.01.2020 вх.№2 (а.с.23).
У зв'язку з тим, що ПП «Режанс Полісаж» за матеріалами перевірки не виконало нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у кількості, визначеній чинним законодавством, а саме з 5 необхідних осіб працевлаштувало 4 особи з інвалідністю, Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 189 779,65 грн та пеню в сумі 30 765,01 грн, всього на загальну суму 220 544,66 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.4-7).
Відповідач вказані санкції в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою звернення Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суду із позовом про стягнення вказаних сум в примусовому порядку.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 875-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина 2 статті 19 Закону № 875-XІI).
Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Як передбачено частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до частини 2 статті 238 ГК України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України «Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин».
За змістом статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ).
Таким чином, обов'язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 15.04.2019 (справа №825/699/17), у постанові від 20.05.2019 (справа №820/2380/16), у постанові від 18 червня 2020 року (справа №813/1826/16).
З огляду на вказане, перевірці при вирішенні цього публічно-правового спору підлягає вжиття відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067 від 05.07.2012, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007, у рядку 03 відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні2. Показник рядка 03 визначається для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, шляхом множення показника рядка 01 на 4%, а для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, він дорівнює 1 особі.
Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.
При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону №875-ХІІ.
Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів. До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів Закону №875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості. В силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці.
Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
Доказом, який підтверджує створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.
Отже, передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів. Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Підприємство протягом 2018 року інформувало Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.9), а саме, щомісячно подавало звіти за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» (а.с.11-20), а також Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми №10-ПІ (а.с.7).
Вказане підтверджено і інформацією, наданою Тернопільським міськрайонним центром зайнятості 30.01.2020 на запит ПП «Режанс Полісаж» від 28.01.2020 (а.с.58-60).
Окрім того, впродовж 2018 року відповідач неодноразово через соціальну мережу Фейсбук повідомляв про наявність у ПП «Режанс Полісаж» вакансій для людей з інвалідністю (а.с.61-92), розміщував рекламні оголошення щодо працевлаштування у газеті «РІА+» (а.с.93-94).
Тернопільським міськрайонним центром зайнятості 13.08.2018 видано направлення на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, (вакансію) полірувальник (механічне оброблення металів) ОСОБА_1 (а.с.10), який в подальшому прийнятий на роботу у ПП «Режанс Полісаж» з 14.08.2018 на підставі наказу (розпорядження) № 49 від 13.08.2018 (а.с.95).
Відомості про направлення на працевлаштування у ПП «Режанс Полісаж» інших осіб з інвалідністю та/чи про відмову у працевлаштуванні таких осіб відповідачем у матеріалах справи відсутні.
В свою чергу, Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем вжито належних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не допущено правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених стаття 20 Закону №875-XІI.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви необґрунтованості вимоги позивача про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені з Товариства, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №500/486/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Т. В. Онишкевич
Р. Й. Коваль