20 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2249/19 пров. № А/857/4393/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.
суддя Запотічний І.І.,
секретар судового засідання Гнатик А.З.
за участю:
представник відповідача Тракало А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року (головуючий суддя Микитин Н.М., м.Рівне, проголошено о 13:24:09, повне судове рішення складено 17 лютого 2020 року) у справі № 300/2249/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
18 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась в суд першої інстанції з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач, НП України), в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення від 15 жовтня 2019 року №1196-о, поновити на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 18 жовтня 2019 року, стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач покликалась на те, що оскарженим наказом її було звільнено із займаної посади, що, як вона вважала, є протиправним. Позивач зазначала, що відповідно до наказу від 12 серпня 2019 року № 865 о/с Національна поліція України прийняла її на роботу на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 19 серпня 2019 року з випробувальним терміном два місяці. Позивач наголошувала, що в Законі України «Про державну службу» та Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено встановлення строку випробування від одного до шести місяців, відтак вважала, що поняття «термін» та «строк» не є тотожними, а тому, встановленим строком випробування позивача слід вважати мінімальний - один місяць, який закінчився 18 вересня 2019 року. Крім того позивач, наголошувала, що наказ про звільнення їй не було направлено поштовим відправленням, а безпосередньо з оригіналом оскарженого наказу її було ознайомлено в м.Києві 23 жовтня 2019 року вже після закінчення строку випробування. В контексті цього позивач зазначала, що з урахуванням невручення їй наказу про звільнення з посади у строк до закінчення строку випробування згідно вимог чинного законодавства, її не може бути звільнено на підставі вказаній відповідачем в оскарженому наказі, оскільки слід вважати, що позивач успішно завершила строк випробування на займаній посаді. Поряд з цим, позивач звернула увагу суду на те, що її не було ознайомлено із посадовою інструкцією та не визначено будь-яких завдань з метою визначення відповідності посадовим обов'язкам, в порушення ч. 2 ст. 26 КЗпП України.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року позов задоволено повністю:
- визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 15 жовтня 2019 року № 1196 о/с «По особовому складу» про припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення з посади відповідно до п.2 (встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування) частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 з 18 жовтня 2019 року;
- поновлено ОСОБА_1 на роботі та посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 18 жовтня 2019 року;
- стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.10.2019 по 11.02.2020 в розмірі 53717 (п'ятдесят три тисячі сімсот сімнадцять) гривень 04 копійки та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок судових витрат.
- рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини та в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 14462 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят дві) гривні 22 копійки звернено до негайного виконання.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, Національна поліція України подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги НП України зазначає, що наказом НП України від 12 серпня 2019 року №865 о/с позивачку з 19 серпня 2019 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано- Франківській області) Управління забезпечення прав людини. Вказаним наказом встановлено випробувальний термін два місяці. Позивачку 19 серпня 2019 року ознайомлено з посадовою інструкцією. Разом з тим, 09 жовтня 2019 року начальник забезпечення прав людини Національної поліції України Голові НП України направив подання про припинення державної служби позивачкиза ініціативою суб'єкта призначення згідно статті 35 та пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою для такого звільнення стало встановлення невідповідності позивачки займаній посаді, що підтверджується, в тому числі, наданими відповідачем доказами: доповідною запискою ОСОБА_2 , старшого інспектора з ОД відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, майора поліції. Отже, підставою для розірвання трудового договору стало отримання позивачкою негативної оцінки за результатами її випробування через невідповідність роботі, що була доручена їй та неналежне її виконання. Апелянт зазначає, що він дотримався вимог чинного законодавства щодо порядку встановлення випробування та звільнення в разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, оскільки позивачка отримала негативну оцінку за результатами випробування, що є підставою для розірвання трудового договору, як з такою, що не пройшла випробування. Вважає наказ Національної поліції України від 15 жовтня 2019 року N 1196 о/с «По особовому складу» про припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення з посади відповідно до п. 2 (встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування) частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» законним та обґрунтованим.
У відповідь на апеляційну скаргу позивач подала до суду відзив, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним. Позивач зазначає, що ознайомлення її із наказом 23.10.2019 у м.Києві проведено після закінчення строку випробування, а доказ направлення ОСОБА_1 фото витягу з наказу про звільнення в мережі мобільного додатку «Телеграм» не спростовує наведеного. Вказує на відсутність доказів, які б свідчили про виклик ОСОБА_1 до м.Києва для ознайомлення з оскарженим наказом. Заперечує направлення їй копії наказу про звільнення на електронну пошту. Вважає, що не відповідають дійсності твердження відповідача про те, що встановлено невідповідність займаній посаді, оскільки такий висновок є голослівним та не ґрунтується на жодних доказах. Так, висновки відповідача щодо ОСОБА_1 про прийняття нею помилкових рішень, відсутність достатніх знань, несвоєчасного виконання обов'язків, неврівноваженість ґрунтуються на неперевіреній інформації наведеній ОСОБА_2 у доповідній записці.
Поряд з наведеним вище, ОСОБА_1 у своєму відзиві просить суд стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі, просить суд вимоги скарги задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про дату, час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи ОСОБА_1 , відповідно до наказу Національної поліції України від 12.08.2019 № 865 о/с, прийнята на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) Управління забезпечення прав людини з 19 серпня 2019 року з випробувальним терміном два місяці.
За результатами проходження випробувального терміну ОСОБА_1 склала доповідну записку.
08 жовтня 2019 року старший інспектор з ОД відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини НПУ, майор поліції К.Тягур склала доповідну записку щодо професійної діяльності ОСОБА_1 , яку адресовано начальникові Управління забезпечення прав людини (надалі - УЗПЛ) Національної поліції України Євгену Леванцову.
В доповідній Тягур К. вказала, що вона виправляла та корегувала документи (доповідні записки) складені ОСОБА_1 за результатами перевірок Коломийського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 30 вересня 2019 року та Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 24 вересня 2019 року, оскільки вони не відповідали встановленій формі, містили помилки та посилання на нормативно-правові акти, які втратили чинність. Поряд з цим, в доповідній зазначено відгуки працівників Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо позивача, в яких відзначено недобропорядність та нетактовність ОСОБА_1 , необгунтованість її вимог до керівництва Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо надання окремого службового кабінету, службового транспортного засобу та особистого водія для її власних потреб. Зазначається також і про те, що позивач в робочий час неодноразово відлучалася впродовж дня до двох годин у власних справах.
09 жовтня 2019 року начальник УЗПЛ Національної поліції України ОСОБА_4 вніс подання Голові Національної поліції України про припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення згідно ст. 35 та п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді впродовж строку випробування.
Як зазначено в поданні, ОСОБА_1 проявила себе неврівноваженим працівником, який несумлінно ставиться до виконання своїх обов'язків. Впродовж випробувального терміну здійснила підготовку декількох доповідних записок, що були неякісними та містили помилки, які виправляли інші працівники відділу. Також, доповідна записка Василів І.В. про результати проходження випробувального терміну у посаді головного спеціаліста підготовлена з порушенням вимог, встановлених наказом МВС України від 27 липня 2012 року № 650 та містить неправдиву інформацію про те, що вона особисто готувала доповідні записки за результатами перевірок територіальних (відокремлених) підрозділів поліції.
Листом від 11 жовтня 2019 року № 11516/01/37-2019 ОСОБА_1 повідомлено про те, що за результатами проходження випробувального терміну її визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та прийнято рішення про її звільнення відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Вищевказаний лист позивачка отримала 11 жовтня 2019 року, що підтверджується перепискою ОСОБА_1 у телекомунікаційній мережі «Телеграм» за 11 жовтня 2019 року. Також, вказаний лист було направлено поштовим зв'язком, що підтверджується копією конверту без ідентифікатора поштового відправлення із зазначенням рукописного номеру 11516/01/37-2019 та штемпелем за 24 жовтня 2019 року.
Наказом Голови Національної поліції України від 15 жовтня 2019 року №1196 о/с, відповідно до п. 2 (встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування) ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», припинено державну службу за ініціативою суб'єкта призначення та звільнено з посади ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Івано-Франківській області) УЗПЛ, з 18 жовтня 2019 року на підставі подання начальника УЗПЛ від 09 жовтня 2019 року.
Вказаний наказ позивачу було направлено телекомунікаційною мережею «Телеграм» 21 жовтня 2019 року, що підтверджено позивачем у відповіді на відзив, та безпосередньо з оригіналом наказу позивач ознайомилася у м.Києві 23 жовтня 2019 року згідно розписки.
Позивач, не погоджуючись із своїм звільненням, вважаючи його неправомірним, здійсненим в порушення вимог Закону України «Про державну службу» і КЗпП України, подала позов до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, а відповідно про протиправність наказу відповідача про звільнення від 15 жовтня 2019 року №1196-о.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус державних службовців, підстави та порядок притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, а також її види передбачено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ.
Частинами першою та другою статті 1 цього Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
За приписами частини першої статті 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Положеннями частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Частинами першою, другою статті 21 Закону України «Про державну службу» передбачено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу» в акті про призначення на посаду суб'єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов'язковим. На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов'язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату. Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб'єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 35 Закону України «Про державну службу» в акті про призначення на посаду суб'єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців.
Відповідно до частини шостої статті 35 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб'єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.
Частиною сьомою статті 35 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він уважається таким, що пройшов випробування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Одним із принципів державної служби є професіоналізм, під яким розуміється компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону.
Професіоналізм у державній службі досягається, зокрема шляхом установлення державному службовцеві випробування, яке за своїм змістом є особливим строковим правовим режимом проходження державної служби, зумовленим потребою в перевірці відповідності державного службовця займаній посаді.
У своїй позовній заяві позивач зазначала про те, що не була ознайомлена з посадовою інструкцією, а відповідно вважала, що роботодавець не визначив коло її службових прав та обов'язків функцій, а з огляду на це не міг зазначати про невідповідність займаній посаді.
Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України «Про державну службу» служба управління персоналом у день призначення особи на посаду державної служби організовує складення Присяги державного службовця особою, яка вперше призначена на посаду державної служби, а також ознайомлює державного службовця під підпис із правилами внутрішнього службового розпорядку та посадовою інструкцією.
На підтвердження факту ознайомлення позивача з її посадовою інструкцією відповідач надав суду першої інстанції копію витягу посадової інструкції головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини затвердженої наказом Національної поліції України від 29 грудня 2018 року № 1246.
Надалі, оскільки позивач поставила під сумнів поданий документ, та стверджувала, що з такою посадовою інструкцією не ознайомлювалась, суд першої інстанції витребував для огляду в судовому засіданні, в тому числі, оригінал посадової інструкції головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини та докази ознайомлення з нею ОСОБА_1 .
Як видно з наявної в матеріалах справи засвідченої копії посадової інструкції із копією переліку осіб, яким така надана до ознайомлення, в тому числі ОСОБА_1 . У цій засвідченій копії зазначено, що ОСОБА_1 з посадовою інструкцією ознайомлена 19 серпня 2019 року. Знову ж таки, ОСОБА_1 цю копію поставила під сумнів.
Відповідно до ч. 6 ст. 93 Кодексу адміністративного судочинства України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Разом з тим, на переконання колегії суддів суд першої інстанції необґрунтовано не врахував копію вказаного документа. Так, відповідач не надав оригіналу посадової інструкції та доказів ознайомлення з нею ОСОБА_1 , натомість надав завірену копію таких документів. Поза увагою суд першої інстанції залишено той факт, що оригінал посадової інструкції та доказів ознайомлення із нею ОСОБА_1 , використовуються відповідачем в роботі, та працівники відповідача можуть звертатися із проханням про надання засвідчених копій такої інструкції, а отже відсутність цього документа у роботодавця та неможливість його надати на вимогу службовцю становитиме порушення їх прав. При цьому, колегія суддів вважає, що сумнів щодо правдивості копії не може бути формальний та суб'єктивний, він повинен мати об'єктивні підстави. Разом з тим, з матеріалів справи видно, що така копія інструкції та додатку з підписами працівників завірена відповідальним працівником відповідача та скріплена відповідною печаткою, а причину ненадання оригіналів документів відповідач пояснив службовою необхідністю. В той же час позивач заперечував проти цієї копії, однак згідно матеріалів справи об'єктивно зазначити на чому ґрунтується такий сумнів не обґрунтував.
Отже, з огляду на вказане апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо не ознайомлення позивача з посадовою інструкцією та колом її посадових прав та обов'язків.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну службу» основними обов'язками державних службовців, зокрема, є забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників.
Положеннями частини 3 ст. 35 цього Закону України «Про державну службу» встановлено, що на строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов'язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату.
Встановлювати випробувальний строк при призначенні на посаду є правом відповідача, що він і зробив. Позивачці встановили два місяці випробувального строку, до завершення якого вона мала би зарекомендувати себе як кваліфікований працівник, а відповідач водночас мав нагоду пересвідчитися у її відповідності займаній посаді.
Випробувальний строк власне і надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник, тим паче коли йдеться про орган виконавчої влади і таку відповідальну ділянку роботи як контроль за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності. Те, наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов'язками оцінює насамперед суб'єкт призначення. Водночас, для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб'єкта призначення. Тобто, роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Як вбачається з матеріалів справи працівниками відповідача було складено кілька доповідних з характеристикою професійної діяльності позивача та її ділових якостей. Зокрема, зазначалось про нетактовність та недобропорядність позивача з огляду на відгуки інших працівників відповідача, виявлення помилок при складанні службових документів, невірне застосування нормативно-правових актів, порушення вимог щодо форм документів, що вимагало виправлення та коректування іншими працівниками. Зазначене відображено у змісті доповідної записки старшого інспектора з ОД відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини НПУ, майора поліції К.Тягур, яка адресована начальникові Управління забезпечення прав людини Національної поліції України ОСОБА_4 . Крім того, подання начальника УЗПЛ Національної поліції України Є.Леванцова внесене Голові Національної поліції України генералу поліції третього рангу І.Клименку про припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення згідно ст. 35 та п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 містило відомості, щодо несумлінності позивача у її ставленні до виконання своїх обов'язків, а також щодо виявленої інформації про недостовірність інформації про підготовку позивачем доповідних записки за результатами перевірок територіальних (відокремлених) підрозділів поліції.
Отже, позивач отримала негативну оцінку своєї професійної діяльності за результатами випробування, що відображено у відповідних документів, а відповідно це є підставою для розірвання трудового договору, як з такою, що не пройшла випробування.
За наявності підстав для припинення державної служби встановленню підлягає дотримання порядку її припинення.
Як уже зазначалась раніше позивачу встановлено випробувальний термін два місяці, перебіг якого розпочинався з 19 серпня 2019 року.
Строк випробування не може перевищувати шести місяців та обчислюється відповідно до правил, установлених статтею 241-1 КЗпП України.
Аналіз положень статті 241-1 КЗпП України дає підстави для висновків, що строк, визначений місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Водночас, якщо закінчення цього строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно частини 7 ст. 35 Закону України України у разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.
Отже, зважаючи на вказані норми, днем завершення випробувального строку ОСОБА_1 є 21 жовтня 2019 року, як найближчий робочий день до вихідного дня 19 жовтня 2019 року (субота), на який припадає останній день випробування.
Як видно зі змісту листа Національної поліції України від 11 жовтня 2019 року №11516/01/37-2019 позивачу повідомлено про не проходження випробування та прийняття рішення про звільнення.
Безпосередньо позивач надала докази про отримання вказаного листа - копія електронного документу з мобільного телефону № НОМЕР_2 , доданого до позову. Із цього електронного листування вбачається, що 11 жовтня 2019 року позивач відправила повідомлення ОСОБА_5 - начальнику відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції щодо вручення листа (повідомлення) про звільнення.
17 жовтня 2019 року позивач повідомила, що прибуде до УЗПЛ для ознайомлення з наказом про звільнення, однак протягом дня до УЗПЛ (Київ) не з'явилась, подальші повідомлення ігнорувала. Вказане підтверджується заявою ОСОБА_5 начальникові УЗПЛ від 18 жовтня 2019 року та електронним документом (листуванням) з мобільного телефону №0679940846.
У зв'язку з неприбуттям 18 жовтня 2019 року позивача до УЗПЛ для ознайомлення з наказом ОСОБА_5 електронним зв'язком (поштою) позивачці було направлено Витяг з наказу НП України від 15 жовтня 2019 року №1196 о/с про звільнення та повідомлено про обов'язок подати декларацію, що підтверджується електронним документом (листуванням) з мобільного телефону № НОМЕР_3 .
Особистою заявою ОСОБА_5 підтвердив йому належність згаданого номеру телефону.
Зважаючи на наведені обставини апеляційний суд вважає, що відповідач не ознайомив позивача з наказом про її звільнення з посади у строк до закінчення випробування не з власної вини, а внаслідок ухилення позивачки від його отримання, яка по суті не прибула для отримання згаданого документа, хоча про необхідність прибуття була повідомлена, та як встановлено апеляційним судом виявила наміри для прибуття до відповідача, однак все ж таки цього не зробила.
Отже, з огляду на викладене та в сукупності зі всіма доказами апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо протиправності рішення відповідача, а відтак неправильно вирішив спір.
Доводи апеляційної скарги, на переконання колегії суддів, є суттєвими, спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з. ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно абзацу другого частини другої статті ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно частини четвертої цієї ж статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України здійснює перерозподіл судових витрат.
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
апеляційну скаргу Національної поліції України задовольнити, а рішення Івано-Франківського окружного суду у справі №300/2249/19 від 11 лютого 2020 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 17 серпня 2020 року у зв'язку перебуванням судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Запотічного Ігоря Ігоровича у відпустці в період з 23 липня 2020 року по 14 серпня 2020 року включно.