61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
13 січня 2010 р.Справа № 2-а-4009/09/1805
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Кононенко З.О.
Суддів: Донець Л.О. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 27.08.2009р. по справі № 2-а-4009/09/1805
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про зобов'язання вчинити певні дії,
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 27.08.2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік в розмірі 742 грн. 65 коп. та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 рік в розмірі 780 грн. 40 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Будучи незгодними з постановою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції відповідно до ст.. 196 КАС України.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Доводів щодо позовних вимог, які не задоволенні судом першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач не здійснює позивачу зазначені виплати, посилаючись на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007року за №6-рп2007, яким визнано неконституційним положення п. 12 ст.71 ЗУ“ Про Державний бюджет на 2007 рік” щодо зупинення на 2007 рік дію ст.6 ЗУ"Про соціальний захист дітей війни" та рішення Конституційного Суду України від22.05.2008 року за №10-рп/2008,яким визнано неконституційним положення п. 41 розділу 2 ЗУ "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Таким чином, суд дійшов висновку, що з моменту ухвалення рішення Конституційним судом України відповідач, УПФ України Полтавського району Полтавської області повинен був діяти у відповідності з чинною нормою ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" та здійснювати позивачеві доплату до пенсії у розмірі встановленому зазначеної нормою Закону. При цьому, суд зазначив, що при розмірі мінімальної пенсії за віком, яка підлягає застосуванню при розрахунку 30% доплати до пенсії дітям війни, відповідач повинен виходити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 ЗУ" Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 ЗУ“ Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 12 ст. 71 ЗУ “Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 ЗУ “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 ЗУ “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Відповідно до п.п.41 розділу 2 ЗУ "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 роз.1, п. п. 61, 62, 63, 66 роз.2, п.3 роз.3 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 роз.1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 роз.2 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 ЗУ "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
При цьому, колегія суддів зазначає, що дія Законів про бюджет на 2007 та 2008 роки закінчується 31.12.2007 року та 31.12.2008 року відповідно.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 №2195-IV, яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.12 ст.71 ЗУ "Про державний бюджет України" та п.41 роз.2 ЗУ "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", колегія суддів, вважає хибними, з таких підстав.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, застосувавши до спірних правовідносин норми Конституції України та положення ст.8 КАС України.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів зазначає наступне.
Судом обґрунтовано було встановлено, що позивач, відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями ПФ України за місцем проживання пенсіонерів.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002р.за№121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002р.за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії. Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, колегія суддів, вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Також колегія суддів зауважує, що на них не покладена функція розрахунків доплати до пенсій у визначеній грошовій сумі, для цього діють спеціально уповноважені територіальні Управління Пенсійного фонду в Україні.
Колегія суддів переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, тому рішення не підлягає скасуванню.
Доводи апеляційних скарг є помилковими і не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі залишити без задоволення.
Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 27.08.2009р. по справі № 2-а-4009/09/1805 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Кононенко З.О.
Судді< підпис >
< підпис >Донець Л.О. Калиновський В.А.
< Список > < Текст >