Справа № 573/811/20
Номер провадження 2/573/247/20
18 серпня 2020 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Замченко А.О.,
з участю секретаря - Півньової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
14 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом, в якому вказує, що 27 жовтня 2019 року на автодорозі Р-61 «Суми-Конотоп-Батурин» ОСОБА_2 , керуючи в стані алкогольного сп'яніння мопедом «Сузукі Адрес V100», виїхав на зустрічну смугу і допустив лобове зіткнення з його автомобілем ВАЗ-21099, яким він керував. Вказані відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 жовтня 2019 року за №12019200130000565 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи ОСОБА_2 допустив порушення вимог п.п. 10.1 та 11.3 ПДР України, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням ДТП. Постановою слідчого від 31 січня 2020 року кримінальне провадження закрите у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. При розгляді Білопільським районним судом Сумської області справи відносно ОСОБА_2 за ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП вина останнього у вчиненні вказаних правопорушень знайшла своє підтвердження, але постановою суду від 13 березня 2020 року провадження в справі закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. У результаті ДТП його автомобіль зазнав механічних пошкоджень і згідно з оцінкою майна, здійсненою ФОП ОСОБА_4 на підставі укладеного з ним договору, вартість відновлювального ремонту складає 8603 грн. 59 коп.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 8603 грн. 59 коп. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, і 1600 грн. на відшкодування понесених витрат на здійснення незалежної оцінки майна.
Ухвалою судді Білопільського районного суду Сумської області від 20 травня 2020 року відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
17 червня 2020 року до Білопільського районного суду Сумської області надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дорожинець Н.Г., в якому остання просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Свої вимоги, мотивує тим, що позивач посилається на недопустимі докази кримінального провадження, які отримані з порушенням вимог КПК України. Внаслідок допущених під час розслідування порушень постанова слідчого про закриття кримінального провадження була скасована Білопільським районним судом Сумської області, а кримінальне провадження відновлене. На час подання позову не встановлено механізму ДТП, а факт перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння не є доказом його вини в пошкодженні автомобіля позивача. Крім того, останнім не надано доказів, що автомобіль належить йому та що пошкодження отримав внаслідок ДТП. До позову не долучена дефектна відомість підписана ОСОБА_2 .
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 28 липня 2020 року залучено до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_3 .
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 28 липня 2020 року в задоволенні клопотання адвоката Дорожинець Н.Г. про зупинення провадження в справі до постановлення вироку в кримінальному провадженні №12019200130000565 відмовлено.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, його представник - адвокат Дорожинець Н.Г. просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Третя особа - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просить задовольнити (а. с. 85, 87).
Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що постановою Білопільського районного суду Сумської області від 13 березня 2020 року провадження в адміністративній справі №573/234/20 (провадження №3/573/122/20) відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП було закрито на підставі ст. 38 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення на останнього адміністративного стягнення. Постанова набрала законної сили 24 березня 2020 року (а. с. 5-6).
Вказаною постановою встановлено, що 27 жовтня 2019 року о 18 годині 50 хвилин на автодорозі Р-61 «Суми-Конотоп-Батурин» на відстані 2,2 км від повороту до с. Бакша, Білопільського району, Сумської області, ОСОБА_2 керував мопедом «Сузукі Адрес V100», без номерних знаків, у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновком експерта від 30 січня 2020 року №16, чим порушив п. 2.9а ПДР України. Крім того, ОСОБА_2 не врахував безпечної швидкості, виїхав на зустрічну смугу і допустив лобове зіткнення з автомобілем ВАЗ-21099, реєстр. номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , у результаті чого ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, а транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Відповідно до мотивувальної частини зазначеної постанови суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, але провадження в справі підлягає закриттю у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене, враховуючи, що постановою Білопільського районного суду Сумської області від 13 березня 2020 року, хоча й закрито провадження в справі за ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП на підставі ст. 38 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, але встановлено, що вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.
Зазначене узгоджується з правовою позицією об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 05 вересня 2019 року в справі №234/16272/15-ц, відповідно до якої при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду в справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником автомобіля ВАЗ 21099, реєстр. номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 - батько позивача (а. с. 37 з. с.).
У судовому засіданні позивач пояснив, що він керував автомобілем на підставі технічного паспорту та доручення. Стороною відповідача зазначена обставина не заперечувалася, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Як вбачається з п. 2.1 ПДР України водій звичайного механічного транспортного повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс.
Відповідно до п. 2.2 ПДП України власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених п. 2.1 ПДР України, а саме: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.
Саме такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі №635/4944/14-ц, від 07 листопада 2018 року в справі №200/21325/15-ц.
Таким чином, хоча ОСОБА_1 і не є власником транспортного засобу, але він керував автомобілем на передбачених законом підставах, а саме: на підставі технічного паспорту, на нього поширюються положення статей 386, 395, 396 ЦК України, та він має право вимагати відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою.
У зв'язку з викладеним, доводи представника відповідача про те, що з даним позовом до суду може звернутися лише власник є безпідставними.
Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 неправомірними діями відповідача завдано збитків, внаслідок пошкодження автомобіля, яким він керував на передбачених законом підставах, а тому позивач має право на відшкодування завданої йому шкоди.
У той же час, з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях покладає на відповідача обов'язок доведення відсутності вини в завданні шкоди, а на позивача обов'язок доведення наявності шкоди та її розмір.
Згідно з протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 27 жовтня 2019 року на автомобілі ВАЗ, реєстр. номер НОМЕР_1 , були локалізовані такі пошкодження: у передній лівій частині розбите скло фари, біля неї деформовано капот і пластик, деформація металу капоту біля вітрового скла з водійської сторони (а. с. 9-14).
23 листопада 2019 року третя особа ОСОБА_3 уклав з ФОП ОСОБА_4 договір на проведення оцінки майна №1-22, на підставі якого останній зобов'язався зробити звіт про оцінку майна, а саме: збитку від ДТП ВАЗ 21099, за що ОСОБА_3 сплатив 1600 грн. (а. с. 15, 16).
Згідно зі звітом №1-25 про оцінку майна вартість відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ 21099, реєстр. номер НОМЕР_1 , складає - 8603 грн. 59 коп., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників (0,700) - 5284 грн. 82 коп., розмір матеріального збитку станом складає 5284 грн. 82 коп. Дата оцінки 22 жовтня 2019 року (а. с. 17-36). При огляді автомобілю були встановлені пошкодження: капоту, решітки радіатору, лівої фари, правого бамперу, підсилювача бамперу, передньої панелі «телевізора».
Таким чином, під час проведення оцінки ФОП ОСОБА_4 зазначив більше пошкоджень, ніж відображено в протоколі огляду місця ДТП. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_4 зафіксував пошкодження автомобіля з його слів. ОСОБА_2 для проведення оцінки не запрошували.
Оскільки суду не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що пошкодження, зафіксовані в звіті про оцінку майна, були отримані в наслідок ДТП, яка сталася за участі відповідача, тому суд вважає вказаний звіт неналежним і недопустимим доказом розміру матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 .
При цьому суд також враховує, що ДТП сталася 27 жовтня 2019 року, а оцінку проведено станом на 22 жовтня 2019 року. Вказану суперечність у судовому засіданні усунуто не було.
У судовому засіданні позивачу ОСОБА_1 суд роз'яснював право на призначення експертизи з метою встановлення розміру матеріальної шкоди, а представнику відповідача - право на призначення експертизи, якщо він не погоджується з розміром шкоди. Але жодна зі сторін цим своїм правом не скористалася.
Постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 січня 2020 року за №12019200130000565, на яку посилається ОСОБА_1 , суд вважає недопустимим доказом, оскільки її було скасовано ухвалою слідчого судді Білопільського районного суду Сумської області від 25 березня 2020 року (а. с. 7-8, 66-67).
Відповідно до ч. 1 ст. 81, ст. 76 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників, та інших осіб, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства в площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі №127/13957/16-ц.
Оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження розміру майнової шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок ДТП, яка сталася 27 жовтня 2019 року, останнім суду надано не було, своїм правом на призначення експертизи останній не скористався, хоча це йому роз'яснювалося в судовому засіданні, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
З огляду на викладене, вимоги про відшкодування 1600 грн. витрат на здійснення незалежної оцінки майна відшкодуванню також не підлягають. При цьому суд враховує, що зазначені витрати поніс ОСОБА_3 , а з позовом про їх відшкодування звернувся ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текс рішення складено 18 серпня 2020 року.
Суддя -