Справа № 481/1401/19
Провадж.№ 2/481/91/2020
12 серпня 2020 року Новобузький районний суд Миколаївської області
в складі: головуючої судді Ціпивко І.І.,
з участю секретаря судових засідань Асмолової Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новий Буг Миколаївської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
з участю: представника позивача Ніцак Я.Б. та представника відповідача адвоката Довгополого О.Б.,
встановив:
Позивач АТ КБ «Приват Банк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Договором про іпотечний кредит № NKN1GI0000004751 від 08.04.2008 в розмірі 127263,16 грн., яка складається з наступного: 127263,16 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту) та судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що, що 08.04.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір про іпотечний кредит № NKN1GI0000004751, відповідно до умов якого Банк надав цьому відповідачу кредит в розмірі 150000 грн. на термін до 08.04.2028, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме надав кредит у розмірі встановленому умовами кредитного договору. Відповідач не надавав банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, таким чином зобов'язання за вказаним договором не виконав. Станом на 20.09.2019 відповідач має заборгованість 533285,83 грн., а саме: 127263,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 154816,54 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 251206,13 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості. Тому заборгованість до стягнення становить 127263,16 грн., а саме: 127263,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
Ухвалою судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2019 року (головуюча суддя Ціпивко І.І.) позовну заяву Акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справ постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з участю сторін та призначенням судового засідання на 20 листопада 2019 року.
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Довгополого О.Б. подав відзив на позов, в обґрунтування якого покликався на те, що: долучений до матеріалів справи розрахунок є малоінформативним, а також таким що не відповідає обставинам справи; позивач не повідомляв відповідача про наявну заборгованість та звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, а тому просить у задоволенні такого відмовити.
Розгляд справи за клопотанням сторін та у зв'язку з оголошеним карантином неодноразово відкладався та по суті відбувся 12.08.2020 за участі представників сторін.
Представник позивача АТ КБ «Приват Банк» Ніцак Я.Б. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Довгополий О.Б., у судовому засіданні позовні вимоги заперечив та просив відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених в письмовому відзиві на позов.
Додатково зазначив, що стороною відповідача не заперечується неналежне виконання вищевказаного іпотечного договору, у зв'язку з чим, в 2014 позивач звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Вказані вимоги позивача були задоволені частково, виключно в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому сума заборгованості на той момент становила 185538,99 грн., вартість предмету іпотеки - 276883,00 грн., тобто значно перевищувала суму заборгованості. Проте, з невідомих йому причин вказане рішення залишається не виконаним. Крім цього, всупереч чинному законодавству в 2016 позивач, шляхом звернення стягнення в позасудовому порядку за допомогою виконавчого припису нотаріуса, отримав виконавчий напис та пред'явив його до виконання в сумі, що включала і суму заборгованості до звернення стягнення а предмет іпотеки, тобто допустив подвійне стягнення. Пред'являючи вказаний позов позивач втретє намагається стягнути суму боргу, незважаючи на наявне рішення звернення стягнення на предмет іпотеки, де вартість майна повністю покриває суму заборгованість.
Заслухавши думку сторін, розглянувши матеріали справи, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов'язків позивача у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що 08.04.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір про іпотечний кредит № NKN1GI0000004751 (надалі Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав вказаному відповідачу кредит в сумі 150000 грн. терміном до 08.04.2028 року під 15 % річних.
Згідно положень п. 2.4. позичальник зобов'язався щомісячно, до 8 числа кожного місяця, здійснювати погашення кредиту та сплачувати відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 1998,31 грн.
Відповідно до п.3.1 Договір про іпотечний кредит виконання позичальником зобов'язань за цим договором забезпечується іпотекою нерухомого майна житлового призначення, по АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором, 08.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок, АДРЕСА_1 та земельну ділянку призначену для обслуговування цього будинку площею 0,0926 га.
Вартість предмета іпотеки сторонами визначена у розмірі 276883,00 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (сплатити гроші).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Частиною 2 ст. 615, ст. 625 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання та боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов'язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов'язання ним виконано відповідно до умов договору, або не виконано не з його вини.
Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в обумовленому у договорі розмірі для цілей поліпшення якості житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, банком на підтвердження позовних вимог подано розрахунок заборгованості, в якому відображено всі операції щодо отримання позичальником ОСОБА_1 кредиту, вичерпну інформацію про отримання коштів позичальником та наявність заборгованості.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом, відповідачем востаннє вносився щомісячний ануїтетний платіж ще в грудні 2012 року, в результаті чого станом на 20.09.2019 на думку позивача відповідач має заборгованість 533285,83 грн., а саме: 127263,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 154816,54 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 251206,13 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Проте, позивач на свій розсуд вимагає стягнення виключно частини вказаного боргу. Тому заборгованість до стягнення (на думку позивача) становить 127263,16 грн., а саме: 127263,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
Перевіряючи підставність вказаних вимог, суд враховує, що неналежне виконання умов договору з боку відповідача не оспорюється, а тому вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступне.
3гідно з частиною 1 статті 33 3акону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналогічні норми закріплені п. 3.2. 4.1. Іпотечного договору, згідно яких Іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, у разі невиконання або не неналежного виконання основного зобов'язання за Кредитним договором.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно частини 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частинах першій, третій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку», після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Відповідно до положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено Іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (п.4.2. Договру іпотеки).
В судовому засіданні встановлено, що невиконання позивачем умов Договору про іпотечний кредит № NKN1GI0000004751 від 08.04.2008 вже було предметом судового розгляду.
За клопотанням представника відповідача з архіву суду для огляду в судовому засіданні було витребувано дві справи? сторонами в яких були вказані позивач та відповідач та які відповідно стосувалися неналежного виконання позивачем умов Договору про іпотечний кредит № NKN1GI0000004751 від 08.04.2008.
Так, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (справа №481/517/14-ц) встановлено факт порушення ОСОБА_1 умов Договору про іпотечний кредит.
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 04 травня 2016(набрало законної сили 16.05.2016) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задовольнено частково. В рахунок погашення заборгованості за Договором про іпотечний кредит № NKN1GI0000004751 від 06.04.2007 року, яка станом на 24.02.2014 року складала 185 538 (сто вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім) гривень 99 коп., з яких: 145 315 грн. 88 коп. заборгованість за основним боргом (тіло кредиту), 35 710 грн. 74 коп. - заборгованість по відсоткам та 4 512 грн. 37 коп. - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, житловий будинок, АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Новобузькою міською радою Миколаївської області 24.10.2005 року, зареєстрованого в Новобузькій філії ММ БТІ 27.10.2005 року за р/№ 12570348 та на земельну ділянку, площею 0,0926 га., для обслуговування житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 482510100:05:036:0002, що належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІІ МК №038417, виданого Новобузькою міською радою Миколаївської області 29.10.1996 року, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_1 ) з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу цього предмета іпотеки. Встановлено початкову вартість предмету іпотеки в розмірі 276883,00 грн. В задоволені іншої частини позовних вимог, а саме зарахування штрафу до загальної суми заборгованості за Кредитним договором та виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - відмовлено.
Представником АТ КБ «Приват Банк» копію згаданого вище рішення отримано, проте станом на час розгляду даної цивільної справи в суді таке рішення не виконано із невстановлених у судовому засіданні причин.
Представником позивача у судовому засіданні не повідомлено суду про причини невиконання рішення суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року в справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У контексті наведеного суд дійшов переконливого висновку про те, що ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість; позивач скористався правом задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням (185538,99 грн.) шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (276883,00 грн.).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правову позицію, зміст якої зводиться до того, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав (виконав не у повному обсязі), відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця у цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 «Про судоустрій і статус суддів», при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) суд враховує ту обставину, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого з березня 2014 року (звернення з позовом у справі № 481/517/14-ц) було змінено строк виконання зобов'язання за кредитним договором від 08 квітня 2008 року. При цьому сума заборгованості на той момент становила 185538,99 грн., вартість предмету іпотеки - 276883,00 грн., тобто повністю покривала та значно перевищувала суму заборгованості.
Таким чином, банк позбавлений права звернення з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки сума заборгованості була меншою за вартість майна іпотеки.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи вищенаведене, на підставі поданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, у відмовленні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу сторони відповідача (в частині покликання у відзиві на застосування строків позовної давності), що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог по суті, наслідки спливу позовної давності не застосовуються.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що звернення позивача з даним позовом про стягнення заборгованості за Договором про іпотечний кредит № NKN1GI0000004751 від 08.04.2008 не є первинним та свідчить про намагання позивача всупереч ст..61 Конституції України накласти на відповідача подвійну цивільно-правової відповідальність за одне і те саме порушення кредитного договору.
Так, в 17 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, за заявою відповідача вчинено виконавчий напис (реєстраційний № 1695) про звернення стягнення на предмет іпотеки: на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ «Приватбанк» в розмірі заборгованості, а саме заборгованість за кредитом в сумі - 133203,58 грн., заборгованість за відсотками - 132758,84 грн., пені - 171447,66 грн.. штрафу - 43241,01 грн та суми плати, що здійснена товариством в розмірі 3500,00 грн за вчинення виконавчого напису, що разом становить суму загальної заборгованості 484151,09 грн. Строк, за який проводилося стягнення: з 08.04.2008р. по 14.08.2018.
Разом з тим, рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 червня 2020 вищевказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, згідно з ч.1 та ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приват Банк», а тому судові витрати, понесені позивачем, слід віднести на її рахунок.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.
Усі витрати по справі, понесені позивачем віднести на її рахунок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 17.08.2020 року.
Суддя І.І. Ціпивко