Справа № 487/9139/19
Провадження № 2/487/939/20
(ЗАОЧНЕ)
17.08.2020 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Бобрової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Мазницької Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу №487/9139/19 за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
17.12.2019 року представник АТ КБ "ПриватБанк" Гребенюк О.С. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з останньої на користь позивача заборгованість у розмірі 20618,68 грн. за кредитним договором № б/н від 25.03.2015 р., судові витрати у розмірі 1921,00 грн.. Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 , будучи позичальником, не виконує умови кредитного договору № б/н від 25.03.2015 р. та Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості не сплачує кошти на погашення кредитного зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 13.11.2019 р. в розмірі 20618,68 грн., яка складається з наступного: 7156,54 грн. - заборгованість за кредитом; 5314,89 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 8147,25 грн. - заборгованість за пенею.
Ухвалою суду від 23.01.2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 21.05.2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
До судового засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. До позовної заяви представник позивача долучив клопотання, в якому просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного порядку розгляду справи.
Відповідач до судового засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена вчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала.
Судом було ухвалено про проведення заочного розгляду справи на підставі ст.280 ЦПК України.
Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 25.03.2015 року ОСОБА_1 підписала з ПАТ КБ «ПриватБанк» генеральну угоду (далі - угода) про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.
В угоді зазначено, що відповідач ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення, та які складають між нею та банком кредитний договір.
Згідно до п.2.1. угоди, банк надає позичальнику терміновий кредит у розмірі 8164,00 грн. на строк 24 місяці з 25.03.2015 року по 31.03.2017 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі зі сплатою відсотків у розмірі 1,5% у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Пунктом 2.2. угоди встановлено сплату штрафу за прострочену заборгованість за кредит у розмірі 4179,29 грн..
У пункті 2.8. угоди зазначено, що при порушенні позичальником обов'язків по сплаті кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої зазначений в умовах та правилах за кожен день просрочки.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з якими можливо ознайомитись на сайті https://privatbank.ua/rules.
Одночасно, підписавши угоду, позичальником не узгоджено з банком таку складову договору про надання банківських послуг як розмір пені та умови її нарахування і сплати, так як «Умови та Правила надання продукту кредитних карт» ним не підписані.
Згідно наданим банком розрахунку заборгованість за кредитним договором №б/н від 25.03.2015 року, станом на 13.11.2019 року становить 20618,68 грн., з яких: 7156,54 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5314,89 грн. - заборгованість за відсотками; 8147,25 грн. - заборгованість по пені.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Оскільки відповідач уклав кредитний договір з позивачем та отримав кредитні кошти від банку, він зобов'язаний повернути їх та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
Як вбачається із угоди, підписаної ОСОБА_1 25.03.2015 року, вона містить в собі дані про встановлений розмір відсотків, а саме 1,5% в місяць, що становить 18% річних. Більш того, оскільки відповідач після отримання картки користувалася даною карткою, в тому числі і погашаючи заборгованість разом з нарахованими процентами, чим відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України вчинила дії, які засвідчують її бажання користуватися кредитними коштами зі сплатою саме таких відсотків за користування кредитними коштами, то ці її дії фактично є прийняттям пропозиції в частині розміру процентної ставки.
Враховуючи зазначене, з відповідача підлягають стягненню нараховані відсотки у розмірі 5314,89 гривень.
Крім того, банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та нарахованих відсотків, стягнути заборгованість за пенею.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 25.03.2015 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, які додані до позовної заяви.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач ознайомився і погодився саме з цим Витягом з Умов, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що встановлено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Беручи до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25.03.2015 року - підписання заяви) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17.12.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
За такого суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25.03.2015 року шляхом підписання генеральної угоди про реструктуризацію та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили відповідальність у вигляді сплати неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що АТ КБ «ПриватБанк» при укладенні договору з ОСОБА_1 дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, які надані на підтвердження її нарахування, не узгоджені з позичальником, та не увійшли у складові визначення за Генеральною угодою, яка ним підписана, в тому числі у пункті 2.8 не зазначено про розмір, умови та порядок нарахування такої пені.
В той же час, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь банку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 7156,54 грн. та нарахованих відсотків у розмірі 5314,89 гривень.
Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 1161,94 грн. (12471,43 грн. - сума задоволених вимог х100% : 20618,68 грн. х 1921,00 грн.: 100% = 1161,94 грн.).
Керуючись ст.10,18,23,76,279,258,259,263-265,282,352,354 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 25.03.2015 року в сумі 12471,43 грн. (дванадцять тисяч чотириста сімдесят одна гривня 43 коп.), що складається із тіла кредиту у сумі 7156,54 грн. (сім тисяч сто п'ятдесят шість гривень 54 коп.) та відсотків у сумі 5314,89 грн. (п'ять тисяч триста чотирнадцять гривень 89 коп.).
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення нарахованої пені у сумі 8147,25 грн. - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1161,94 грн..
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили якщо протягом строків встановлених цим кодексом не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_1 , МФО 305299, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д.
Відповідач: ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 17.08.2020 року.
Головуючий суддя І.В.Боброва