Справа № 466/159/19
14 серпня 2020 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Зими І.Є.
з участю секретаря Палайда У.Я.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Львові, в порядку загального провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав , -
03.01.2019р. ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно їх малолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 27.11.2013р., який розірвано рішенням суду 30.05.2018р. За час подружнього життя у них народилась донька ОСОБА_4 , яка на даний час є малолітньою.
Створити міцну сім'ю із відповідачем їм не вдалося. ОСОБА_2 неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, відбував покарання в місцях позбавлення волі. Із моменту народження доньки по даний час, відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, загалом проживав із сім'єю лише три тижні. Протягом тривалого часу, відповідач не цікавився дитиною, не займається її вихованням, натомість створював нестерпні умови проживання, а згодом сам пішов із сім'ї, залишивши позивача з донькою без коштів та засобів для існування. Як згодом дізналась позивач, 27.01.2018р. ОСОБА_2 був затриманий за скоєння злочину, а саме за умисне вбивство, і на даний час утримується в місцях попереднього ув'язнення.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 11.01.2019р. матеріали позовної заяви були скеровані до Галицького районного суду м. Львова за територіальної підсудністю, оскільки на момент звернення з позовом до суду відповідач утримувався у Львівському слідчому ізоляторі № 19, що було зазначено у позові. Провадження у справі відкрито 18.02.2019р. В ході проведення підготовчого розгляду справи було встановлено, що відповідач звільнений з установи тимчасового утримання.
Відтак, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20.09.2019р. матеріали провадження передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеним у заяві, просила позов задовольнити. Крім того зазначила, що на даний час позивач повторно одружилась, дитині забезпечуються в новій сім'ї любов та належні умови розвитку. Аморальний спосіб життя, який веде відповідач може негативно впливати на доньку сторін у разі, якщо вона буде спілкуватись із батьком. Просила позов задовольнити, оскільки це буде відповідати інтересам дитини, а відповідач жодним чином не бере участі у розвитку та утриманні доньки.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні, участь якого була забезпечена в режимі відео конференції , проти позову заперечив. Вказав, що твердження позивача про те, що він ухиляється від обов'язку виховання доньки не відповідають дійсності. Зокрема, він забирав позивачку з донькою з пологового будинку . Вони разом проживали і він в повній мірі приймав участь у вихованні та утриманні дитини. У період, коли він відбував покарання, позивач неодноразово приїздила до нього разом з донькою на довготривалі побачення , спільно їх сім'я проживала і в період, коли він був переведений у колонію-поселення. Він надавав кошти на утримання сім'ї, так як після народження дитини продав належне йому нерухоме майно і кошти витрачав на потреби сім'ї. Дійсно на даний час він утримується під вартою, оскільки є підозрюваним у злочині. Проте він любить доньку, має намір їй допомагати та брати участь у її вихованні, відтак просить у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подавши висновок від 20.06.2019р. № 2608-2712 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з недостатністю доказів умисного ухиляння його від батьківських обов'язків.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (ст. 4 ЦПК України.)
Згідно ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Судом встановлено, що 27 листопада 2013 року сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі РАЦСу м. Дрогобич реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 585.
Під час перебування в шлюбі, у подружжя народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із свідоцтва про її народження серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2018 року у цивільній справі № 466/2418/18 шлюб між сторонами розірвано, змінено прізвище позивача із « ОСОБА_3 » на дошлюбне « ОСОБА_3 ».
З 2004 року позивач зареєстрована і проживає по АДРЕСА_1 ). Дочка після народження проживає з нею, згідно довідки Виконкому смт. Брюховичі від 27.12.2018р. (а.с. 9).
ОСОБА_2 , станом на 26.12.2018р., утримувався у Державній установі «Львівська установа виконання покарань № 19», що вбачається із довідки вказаної установи (а.с. 10).
На даний час відповідач утримується в Ізоляторі тимчасового тримання ГУ НП у м. Києві за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. (ст.ст. 150, 155 СК України).
Так, вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, передбачений ч.1 ст. 164 СК України. Ас саме, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позивач ОСОБА_3 посилається, зокрема на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України Суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц.
Згідно ст. 166 СК України, розбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» ухвалив рішення від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04), де наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
В даному випадку позивачем не надано суду жодних доказів про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 понад 6 місяців. Також не доведено, що він не забрав дитину з пологового будинку, жорстоко поводиться з дитиною, є хронічним алкоголіком чи наркоманом чи вдається до будь-яких видів експлуатації дитини. Не представлення доказів і того, що відповідач не надавав жодних коштів на утримання дитини . Зокрема, відсутні дані про те, чи зверталась позивач з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини та не доведено факту ухилення відповідача від виконання такого рішення суду , що набрало законної сили.
Разом з цим, суд критично оцінює посилання позивача, як на підставу позбавлення батьківських прав те, що ОСОБА_2 перебуває в місцях позбавлення волі за вчинення злочину. Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 утримується в Ізоляторі тимчасового тримання ГУ НП у м. Києві в статусі підозрюваного у вчиненні злочину. Тобто триває досудове розслідування і відносно нього не ухвалено обвинувального вироку суду.
А за презумпцією невинуватості, закріпленою в ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Суд також враховує факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав, що свідчить про його інтерес до дитини.
Окрім того, суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування Шевченківської РА ЛМР від 20.06.2019р. № 2608-2712 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з недостатністю доказів умисного ухиляння його від батьківських обов'язків.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності такого обов'язкового елементу, як винності в умисному ухиленні батька від виконання його батьківських обов'язків.
Аналогічного правового висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 26.12.2018 у справі № 404/6391/16-ц.
Враховуючи наведене, те, що по справі дійсно не встановлено беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, яке, зокрема, сприятиме інтересам його дочки, суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12,13,49, 76, 81,95,263,265 ЦПК України, 7,9,142,155,164,166,182 Сімейного Кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити за безпідставністю.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового виготовлено 18 серпня 2020 року.
Суддя І. Є. Зима