ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
13 серпня 2020 року м. Київ№ 640/10428/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за позовом
за позовом ОСОБА_1
до третя особа Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2
про про визнання протиправним та скасування наказу №615-к/2019 від 11.11.19
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Печерського районного суду м.Києві в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки голови Печерського районного суду м.Києва від 11.11.2019 № 615-к/2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
29.05.2020 від ОСОБА_1 надійшло клопотання № 03-14/73072/30 в якому останній, зокрема наголошує, що оскаржуваним наказом була поновлена ОСОБА_2 на посаді Печерського районного суду м.Києва, відтак дана справа має розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Відповідач та третя особа заперечували проти позовних вимог та просила суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у письмових відзивах на позовну заяву. Наголосили, що оскаржуваний наказ в о. голови суду №615-к/2019 від 11 листопада 2019 року стосується поновлення судді ОСОБА_2 на посаді судді Печерського районного суду
м. Києва та є предметом трудових правовідносин, що ніяк не стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , а тим більш їх порушення.
Суд, розглядаючи матеріали справи, встановив наступне.
Як вказує ОСОБА_1 у позовній заяві він є скаржником у цивільній справі № 757/66808/19-ц, рішення у якій було прийнято суддею Печерського районного суду м.Києва ОСОБА_2. На даний час вказана справа розглядається Київським апеляційним судом.
Зазначає, що 29.09.2016 Верховна Рада України прийняла Постанову № 1619-VIII про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Печерського районного суду міста Києва відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді.
В подальшому позивачу стало відомо, що рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 800/519/16 (адміністративне провадження №П/9901/295/18), адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1619-VІІІ "Про звільнення судді".
Згодом позивачу стало відомо, що суддю Печерського районного суду м.Києва ОСОБА_2 було поновлено на посаді судді Печерського районного суду м.Києві на підставі рішення Верховного Суду.
Вважає, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки прийняте з порушенням вимог законодавства України. Вказує, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).
Суд звертає увагу позивача на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Так, предметом оскарженя у даній справі є наказ виконуючого обов'язки голови Печерського районного суду м.Києва від 11.11.2019 № 615-к/2019 про поновлення ОСОБА_2 на посаді на підставі чинного рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2019 у справі № 800/519/16, яке набрало законної сили.
Як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує порушення своїх прав та інтересів оскаржуваним наказом №615-к/2019 від 11.11.2019 у зв'язку з участю у справі №757/68808/19-ц, яка розглядалась під головуванням судді ОСОБА_2 та його інтерес стосується реалізації ним виборчого права.
Тут слід зазначити, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, яким мотивує свої вимоги позивач, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини цього Рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб'єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.
Велика Палата Верховного Суду в зазначених судових рішеннях дійшла висновку, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідна позиція викладена в ухвалі ВС від 29.08.2019 справа №9901/368/19.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд акцентує увагу, що позивач пов'язує своє порушене право з участю у справі №757/68808/19-ц, яка розглядалась під головуванням судді ОСОБА_2 та його інтерес стосується реалізації ним виборчого права.
Однак, позивач не вказує, в чому полягає порушення його прав спірним рішенням.
Більш того, як видно із матеріалів справи спірне рішення не стосуються індивідуально позивача, а тому він не є суб'єктом правовідносин до якого вони можуть бути застосовані, отже не породжують для позивача права на захист (відповідна позиція висловлена у постановаіВП ВС від 10.12.2019 справа №9901/351/19).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у адміністративній справі.
Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Однак у зазначених статтях не врегульовано питання про правові наслідки звернення позивача з позовом, в якому відсутні ознаки юридичного спору (публічно-правового спору) та який на підставі частини 3 ст.124 Конституції не належить до юрисдикції усіх судів України. Суд вважає, що в такому випадку, закриваючи провадження у справі відсутні підстави для роз'яснення до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ухвала ВС від 29.08.2019).
Керуючись ст.ст. 238, 248, 256 КАС України суд, -
Клопотання ОСОБА_1 з процесуальних питань - залишити без задоволення.
Провадження у справі №640/10428/20 за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу - закрити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій