Рівненський апеляційний суд
Іменем України
13 серпня 2020 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
засудженого ОСОБА_4 ,
захисника-адвоката ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у дистанційному судовому засіданні в режимі відеоконференції у залі суду апеляційні скарги засудженого ОСОБА_4 та захисника-адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 14 травня 2020 року, якою відмовлено в умовно-достроковому звільненні від відбування покарання засудженого ОСОБА_4 ,
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 14 травня 2020 року відмовлено у задоволенні спільного клопотання державної установи «Городоцький виправний центр (№131)» та спостережної комісії при Рівненській районній державній адміністрації про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_4 .
Мотивував своє рішення суд тим, що питання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_4 на даний час є передчасним, оскільки на час внесення клопотання не минув один рік з дня постановлення ухвали про заміну йому невідбутої частини покарання більш м'яким у виді обмеження волі.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_8 просить вказану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_4 .
На обґрунтування цих вимог вона зазначила, що 22.12.2018 року ОСОБА_4 відбув 2/3 строку призначеного йому покарання, а отже має право на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. При цьому, захисник вказала, що основним законом, який регламентує питання кримінальної відповідальності, є Кримінальний кодексу України і в ньому не закріплено обмеження можливості застосування умовно-дострокового звільнення. Вказана обставина, на переконання адвоката, є домінуючою і тому посилання місцевого суду на Кримінально-виконавчий кодексу України (далі - КВК), є неправильним.
В апеляційній скарзі, з врахуванням доповнень до неї, засуджений ОСОБА_4 також просить скасувати дану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою звільнити його умовно-достроково від відбування покарання.
Обґрунтовав свої вимоги тим, що місцевий суд не ознайомився в повному обсязі з матеріалами його справи і тому суд помилково послався на положення ст.154 КВК, оскільки вказана норма не регулює порядок розгляду клопотання засудженого.
28.08.2019 року Шевченківський районний суд м.Львова за сумлінну поведінку і ставлення до праці застосував до нього як заохочувальну норму ст.82 КК України.
20.01.2020 року він подав заяву адміністрації установи «Городоцький виправний центр №131» заяву про повторний розгляд питання про застосування до нього ст.81 КК України.
Також засуджений зазначив, що за весь період відбування покарання він не має жодного стягнення, характеризується позитивно, не порушував порядку відбування покарання, має 4 заохочення з виробництва та переосмислив своє ставлення до злочину, проте місцевий суд не дослідив вказаних обставин.
Апелянт покликався на те, що 4 місяці в установі немає роботи і тому, не маючи підтримки від рідних, він не може придбати собі речі першої необхідності та ліки. При цьому в установі відсутній медичний кабінет та лікарі, що впливає на стан його здоров'я.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи засудженого ОСОБА_4 та його захисника-адвоката ОСОБА_5 на підтримання апеляційних скарг та звільнення його умовно-достроково від відбування призначеного покарання, міркування прокурора ОСОБА_6 про безпідставність апеляційних вимог, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів приходить до висновків про відсутність підстав для їх задоволення.
Згідно вимог ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_4 засуджений 31 січня 2017 року Галицьким районним судом м. Львова за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 187 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70, ст.ст. 71, 72 КК України на 5 років 6 місяців 10 днів позбавлення волі.
Також ОСОБА_4 засуджений 07 березня 2017 року Шевченківським районним судо м.Києва за ч.ч.1, 4 ст.358, ч.4 ст.70, 71, 72 КК України на 4 місяці 10 днів арешту.
10 серпня 2017 року Апеляційним судом м.Києва вирок Шевченківського районного суду м.Києва змінено.
21 грудня 2017 року Апеляційним судом Львівської області вирок Галицького районного суду м.Львова від 31 січня 2017 року залишено без змін, однак на підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк відбуття покарання, період попереднього ув'язнення з 18.08.2016 року по 21.12.2017 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
26 лютого 2018 року Шевченківським районним судом м. Львова, із урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 22 березня 2018 року, - на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за вироками Шевченківського районного суду м. Києва від 07.03.2017 року та Галицького районного суду м. Львова від 31.01.2017 року, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання - 5 років 6 місяців 10 днів позбавлення волі.
28 серпня 2019 року Шевченківським районним судом м. Львова замінено невідбуту частину покарання за вказаним вироком у виді позбавлення волі строком 01 рік 01 місяць 27 днів більш м'яким у виді обмеження волі.
Початок строку відбуття покарання 18 серпня 2016 р., кінець строку 28 вересня 2020 р.
25 вересня 2019 року ОСОБА_4 прибув у Державну установу «Городоцький виправний центр №131» для відбуття покарання у виді обмеження волі.
Відповідноі до припису ч.8 ст.154 КВК особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.
Зокрема, як встановлено місцевим судом та підтверджено при апеляційному розгляді, ухвала про заміну невідбутої частини покарання ОСОБА_4 та направлення його у місця обмеження волі до ДУ «Городоцький виправний центр», була постановлена Шевченківським районним судом м.Львова 28 серпня 2019 року. Таким чином, на момент внесення подання про умово-дострокове звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання 01 квітня 2020 року, не минув однорічний строк з дня винесення вказаної вище ухвали.
Стосовно доводів сторони захисту про безпідставність застосування вказаної норми закону, колегія суддів зазначає наступне.
Так, статтею 81 КК України визначено підстави та умови, за наявності яких до засудженої особи може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Натомість саму процедуру внесення та розгляду подання (клопотання) щодо умовно-дострокового звільнення засудженого регламентовано ст.154 Кримінального процесуального кодексу України.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні подання у зв'язку з передчасністю його внесення, дотримався вказаних вимог закону та постановив законну, обґрунтовану ухвалу.
Отже, за вказаних обставин, підстав для задоволення апеляційних скарг сторони захисту та скасування вказаного оскарженого судового рішення апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419, 537, 539 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 14 травня 2020 року, якою відмовлено в умовно-достроковому звільненні від відбування покарання засудженого ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляційні скарги засудженого ОСОБА_4 та його захисника-адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.
Ця ухвала є остаточною та не може бути оскаржено в касаційному порядку.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3