Справа № 554/9546/17 Номер провадження 22-ц/814/4/20Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
06 серпня 2020 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун т.О.
за участю секретаря Ткаченко Т.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2018 року, ухвалене суддею Чувановою А.М., повний текст рішення складено 27 серпня 2018 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, Автогаражний колектив "Автотурист", ЖК "Будівельник", про визнання права власності на спадкове майно.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що його батьками є відповідач по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25.09.1966 року батьки зареєстрували шлюб. В період проживання в шлюбі вони придбали на ім'я матері у 2003 році однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , в якій зареєстрований відповідач. За життя мати 11.12.2003 року належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , яку позивач повністю придбав за свої кошти, заповіла позивачу.
ОСОБА_1 прийняв спадщину в установленому законом порядку.
Крім того, батьки у період сумісного проживання за спільні гроші придбали у 1991 році двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у житловому кооперативі «Будівельник», загальною площею 48,8 кв.м, в якій до дня смерті була зареєстрована та проживала мати.
Також, у 2002 році в АДРЕСА_3 на ім'я батька отримали земельну ділянку, на якій за спільні кошти батьки побудували житловий будинок, зареєстрували на відповідача, де він постійно проживає з 2009 року по теперішній час.
У період сумісного проживання батьки побудували за спільні гроші гараж АДРЕСА_8, який позивач оцінює в 50000 гривень.
Сімейні стосунки батьки припинили на початку 2009 року.
Земельну ділянку площею 0,06 га, яка на праві власності згідно державного акту належить ОСОБА_3 , вартістю 2700 гривень, позивач не заперечує, щоб її суд виділив ОСОБА_2 із стягненням половини її вартості.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.11.2003 року вартість квартири АДРЕСА_1 на 10.12.2003 року складає 9492 гривень. Згідно звіту, яку провів батько, вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_2 складає 271100 гривень.
Таким чином, ОСОБА_2 мав би право на спадщину після смерті дружини, однак він в нотаріальну контору не звернувся із заявою про прийняття спадщини, на день смерті спадкодавця з нею не проживав, тому нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, згідно листа від 11.06.2015 року.
Вказує, що після смерті матері позивач є єдиним спадкоємцем на все її майно.
Просив визнати за ним в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , який знаходиться в автогаражному колективі «Автотурист» по вул. Європейській,152-а, в м. Полтава; стягнути з ОСОБА_2 на його користь вартість компенсації за 1/2 частину земельної ділянки в сумі 1350 гривень та 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 в сумі 135550 гривень, всього 136900 гривень, та понесені судові витрати.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, треті особи: Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, Автогаражний колектив «Автотурист», ЖК «Будівельник».
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5200 гривень.
З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, прохає скасувати рішення місцевого суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що рішенням суду задоволено його позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після померлої матері, проте нотаріус відмовив в оформленні спадщини, оскільки на розгляді суду знаходилась справа про розподіл спадщини. Докази щодо цього знаходяться у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Вважає, що має право на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , яка була придбана батьками в період шлюбу та продана ОСОБА_2 , а гроші привласнені ним.
Також має право на половину гаражу по АДРЕСА_4 та земельної ділянки. Тоді як батько не має права на спадщину після смерті матері, оскільки на день її смерті з нею не проживав.
Також не погоджується з висновками суду щодо стягнення судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та без змін рішення суду першої інстанції. Також прохає стягнути з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені в апеляційному суді (том 2 а.с. 14-39).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4 , його представників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечувалося сторонами, що 25.09.1966 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 (том 1 а.с.125 на звороті).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (том 1 а.с.125).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 10.12.2003 року ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 9492 гривень (том 1 а.с.118).
Згідно заповіту, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори Лебедь Н.В., ОСОБА_3 заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 сину ОСОБА_7 (том 1 а.с.119).
Згідно наданого позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с. 120), ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0600 га, розташованої: Полтавська область Решетилівський район, Демидівська сільська рада (за межами населеного пункту), з цільовим призначенням для ведення садівництва.
Відповідно до наданих місцевому ксерокопій звітів про оцінку майна, вартість двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , складає 271100 гривень (а.с.121-122); вартість земельної ділянки площею 600 кв.м, що належить ОСОБА_3 за адресою: Полтавська область Решетилівський район, Демидівська сільська рада (за межами населеного пункту) складає 2700 гривень (том 1 а.с.123-124).
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12.06.2012 року, яке є чинним, визнано за ОСОБА_2 право власності на гараж АДРЕСА_1 Зобов'язано Полтавське БТІ ПП «Інвентаризатор » зареєструвати вказаний гараж.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 є власником зазначеного гаража (том 1 а.с.93-94).
Позивач ОСОБА_1 вважає себе єдиним спадкоємцем нерухомого майна після померлої матері ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 не прийняв спадщину після її смерті.
Відповідач ОСОБА_2 заперечує за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, крім квартири АДРЕСА_1 , на яку існує заповіт.
Вказує, що ОСОБА_1 безпідставно звернувся до суду, оскільки не отримував відмову у нотаріуса в оформленні спадщини.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.
Крім того, не надано належних і достовірних доказів, які б засвідчували його право власності в порядку спадкування на майно померлої матері.
Вимоги про стягнення вартості компенсації за частину земельної ділянки в сумі 1350 гривень неконкретизовані та незрозумілі.
Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістомст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як визначено ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У п. 3 глави 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за №296/5 вказано, що нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.23 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.
Таким чином, зверненню до суду з даним позовом має передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, як на одну з підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , послався на те, що позивач не надав копію постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв'язку з наявністю на розгляді в суді справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно.
Вказані обставини підтверджені також рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15.11.2019 року у справі № 554/1668/16-ц, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за Державним актом сер. ЯК № 672446.
Вказане рішення є чинним.
В рамках зазначеної справи ОСОБА_1 у жовтні 2017 року подавалася зустрічна позовна заява про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , гараж та стягнення компенсації за 1/2 частки земельної ділянки та квартири АДРЕСА_2 .
Між тим, ухвалою місцевого суду від 17.11.2017 р. у прийняття зустрічної позовної заяви було відмовлено, після чого ОСОБА_1 30.11.2017 року звернувся до суду з даним позовом в окремому порядку.
За вказаних обставин, посилання місцевого суду про недоведеність вимог ОСОБА_1 внаслідок ненадання постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії безпідставні, оскільки матеріалами справи підтверджено, що між сторонами на час звернення з позовом існував спір щодо розподілу спадкового майна, що виключав можливість отримання свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_3 .
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15.11.2019 року у справі № 554/1668/16-ц, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19.02.2020 року, позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 16,6 кв.м., що складається з однієї кімнати «2» площею 16,6 кв.м., кухні «3» площею 5,8 кв.м., ванної кімнати «4» площею 2,5 кв.м., коридору «1» площею 5,0 кв.м., балкону площею 1,0 кв.м. спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться в цегляному житловому будинку, загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 16,6 кв.м., що складається з однієї кімнати «2» площею 16,6 кв.м., кухні «3» площею 5,8 кв.м.; ванної кімнати «4» площею 2,5 кв.м.; коридору «1» площею 5,0 кв.м., балкону площею 1,0 кв.м. як на частку у спільному майні подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться в цегляному житловому будинку, загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 16,6 кв.м., що складається з однієї кімнати «2» площею 16,6 кв.м., кухні «3» площею 5,8 кв.м.; ванної кімнати «4» площею 2,5 кв.м.; коридору «1» площею 5,0 кв.м., балкону площею 1,0 кв.м. в порядку спадкування, як на обов'язкову частку у спадщині.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки відповідно до Державного акту на земельну ділянку серії ЯК № 672446, площею 0,0600 га, яка розташована в Полтавській області, Решетилівському районі, Демідивській сільській раді, в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , як за спадкоємцем першої черги за законом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 12 червня 2015 року за заявою ОСОБА_1 відкрито спадкову справу № 127/2015 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Полтавським міським бюро ЗАГС 22 червня 1967 року, актовий запис № 1390, свідоцтвом про зміну імені із ОСОБА_7 на ОСОБА_8 серії НОМЕР_5 від 19 липня 2012 року, свідоцтвом про зміну імені з ОСОБА_8 на ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 від 04 квітня 2015 року.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року, ОСОБА_1 визначено додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 (а.с.243-244, 253-254 том 1).
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа Четверта полтавська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишений без задоволення.
Судом першої інстанції при розгляді справи № 554/1668/16-ц було встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_6 , придбана на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2003 року, посвідченого Четвертою полтавською державною нотаріальною конторою за № 1-3032 подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період перебування у шлюбі. Тому суд дійшов висновку, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя та визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку даної квартири.
Крім цього, суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_2 має право на обов'язкову частку у спадщині, як непрацездатний вдівець, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_7 та інформацією із Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 14 квітня 2017 року.
Також суд встановив, що спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9 є її син ОСОБА_1 , який подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та строк для подачі якої був продовжений рішенням суду, а також чоловік померлої ОСОБА_2 , внаслідок задоволення позовних вимог про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
На підставі цього суд першої інстанції прийшов до висновку про визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування, як на обов'язкову частку у спадщині.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, що слідує зі змісту ч.1 ст. 70 СК України.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Згідно зі ст. 1223ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Як передбачено ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Згідно зі ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1245 ЦК України передбачено, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Стаття 1267 ЦК України встановлює, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).
Стаття 1296 ЦК України встановлює, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України,обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Як вказувалося вище, ОСОБА_3 11 грудня 2003 року заповіла належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 повністю сину ОСОБА_7 , що підтверджується заповітом, посвідченим 11 грудня 2003 року Четвертою полтавською державною нотаріальною конторою, зареєстрованим за № 1-3063.
Водночас, рішенням суду у справі № 554/1668/16-ц, яке є чинним, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як на частку у спільному майні подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, визнано за ним право власності на 1/8 частку вказаної квартири в порядку спадкування, як на обов'язкову частку у спадщині. Відповідно, загальна частка ОСОБА_2 у праві власності на спірну квартиру складає 5/8 (1/2+1/8=5/8).
Отже, ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої матері ОСОБА_3 належить 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 (1-5/8=3/8).
За вказаних обставин, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову та визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом після померлої матері на 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Частиною 2 ст. 358 ЦК України визначено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 січня 2016 року (провадження № 6-2925цс16), а також Верховним Судом у постанові від 13 липня 2018 року у справі № 610/2035/17-ц.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15.11.2019 р. у справі № 554/1668/16-ц, яке є чинним, також було встановлено, що за життя ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 0,0600 га, яка розташована в Полтавській області, Решетилівському районі, Демідивській сільській раді, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 672446, виданого відділом Держкомзему у Решетилівському районі 11 травня 2010 року на підставі розпорядження від 24 листопада 2009 року № 466 Решетилівської районної державної адміністрації.
Вказана земельна ділянка не є майном, яке належить до спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю ОСОБА_3 внаслідок одержання частки із земельного фонду.
Як вказувалося вище, рішенням суду у справі № 554/1668/16-ц заОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частку вищевказаної земельної ділянки в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , як за спадкоємцем першої черги за законом.
Відповідно, позивач ОСОБА_1 має право на іншу 1/2 частину вказаної земельної ділянки в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом.
При розгляді даної справи позивач ОСОБА_1 просив виділити вказану земельну ділянку в користування ОСОБА_2 та стягнути з нього на його користь компенсацію 1/2 частини її вартості в сумі 1350 грн.
Між тим, вимога про припинення права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, ОСОБА_1 не заявлялася.
Судом першої інстанції не досліджувалися обставини, чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі, чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користується спільним майном інший співвласник ОСОБА_2 , чи сплачується ним матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможний він виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ним права власності на спільне майно та чи не становитиме це для нього надмірний тягар.
Отже, за вказаних обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо виділу земельної ділянки в користування ОСОБА_2 та стягнення з нього на користь позивача компенсації 1/2 частини її вартості в сумі 1350 грн. не відповідає обставинам справи, тому підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0600 га, яка розташована в Полтавській області, Решетилівському районі, Демідивській сільській раді, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 672446, виданого відділом Держкомзему у Решетилівському районі 11 травня 2010 року на підставі розпорядження від 24 листопада 2009 року № 466 Решетилівської районної державної адміністрації, в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , як за спадкоємцем першої черги за законом.
Відповідно, у задоволенні позову ОСОБА_1 про виділ у користування відповідачу спірної земельної ділянки та стягнення вартості компенсації за 1/2 частину земельної ділянки в сумі 1350 гривень необхідно відмовити.
Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12.06.2012 року, яке є чинним, визнано за ОСОБА_2 право власності на гараж АДРЕСА_1 Зобов'язано Полтавське БТІ ПП «Інвентаризатор » зареєструвати вказаний гараж.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 є власником зазначеного гаража (том 1 а.с.93-94).
Між тим, з позовом до суду про визнання вищевказаного нерухомого майна спільним майном подружжя батьків ОСОБА_1 не звертався. В рамках даної справи така вимога ним також не заявлялася.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за ним права в порядку спадкування за законом після померлої матері на 1/2 частину вказаного гаража.
Вирішуючи позов у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості компенсації за 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 в сумі 135550 грн., колегія суддів виходить із того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, дата та підстава набуття ОСОБА_2 права власності на неї, хто являвся членом ЖБК «Будівельник», сплачував пайові внески та розмір частки кожного з подружжя в паєнагромадженні.
Питання про визнання даного нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя батьків позивачем також при розгляді даної цивільної справи не ставилося.
Відомостей про те, що вказана квартира була відчужена на користь інших осіб та за якою ціною позивачем також не надано.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача щодо права на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та компенсації за 1/2 частину гаражу по АДРЕСА_4 , не підтверджені належними і допустимими доказами, тому залишаються колегією суддів без задоволення.
Розглядаючи справу у відсутність позивача та його представника, суд першої інстанції послався на те, що вказані особи, будучи належним чином повідомлені про розгляд справи, неодноразово до суду не з'являлися.
Так, у заяві від 15.06.2018 року позивач просив відкласти слухання справи 27.06.2018 року на іншу дату, оскільки адвокат Павленко А.І. буде знаходитись у відпустці, а позивач - у відрядженні по роботі.
Між тим, документів на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять.
В судове засідання 17.08.2018 року позивач та його представник також не з'явились.
16.08.2018 року ОСОБА_1 надав через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Павленко А.І. перебуває на стаціонарному лікуванні. Між тим, підтверджуючих документів також надано не було.
З урахуванням цих обставин та положень ст. 223 ЦПК України суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість закінчити розгляд справи у відсутність позивача та його представника.
Отже, твердження апеляційної скарги про те, що суд безпідставно розглянув справу у відсутність позивача і його представника не заслуговують на увагу колегії суддів.
За вказаних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду від 17.08.2018 року скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, та визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянкивідповідно до Державного акту на земельну ділянку серії ЯК № 672446, площею 0,0600 га, яка розташована в Полтавській області, Решетилівському районі, Демідивській сільській раді.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3,4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2018 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, Автогаражний колектив "Автотурист", ЖК "Будівельник", про визнання права власності на спадкове майно, - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянкивідповідно до Державного акту на земельну ділянку серії ЯК № 672446, площею 0,0600 га, яка розташована в Полтавській області, Решетилівському районі, Демідивській сільській раді.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В.Чумак
Судді: Ю.В.Дряниця
Т.О.Кривчун