14.08.2020 Справа № 756/5439/20
Справа № 756/5439/20
Провадження № 2-зз/756/64/20
14 серпня 2020 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Жука М.В.,
при секретарі Шершньові В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києва заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особиорган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,
У провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особиорган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання їх спільної дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 07.05.2020 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та заборонено виїзд за межі України шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_3 / ОСОБА_3 /, ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що Оболонський районний суд міста Києва не має повноважень на розгляд позову ОСОБА_2 внаслідок наявності судового рішення іншої держави щодо визначення місця проживання дитини, а саме забезпечення позову порушує права дитини.
У судовому засіданні ОСОБА_1 заяву підтримала, заходи забезпечення позову просила скасувати, посилаючись на викладені в ній обставини.
Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подані письмові пояснення в яких вона заяву ОСОБА_1 підтримала, а також послалась на те, що суд не має процесуальних повноважень для забезпечення позову шляхом встановлення тимчасового обмеження на виїзд дитини за межі України.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 проти задоволення заяви про скасування забезпечення позову заперечували, посилаючись на його безпідставність.
Заслухавши думки учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності проводиться, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову підлягає оцінці обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Враховуючи, що під час розгляду заяви відповідачки ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову установлено, що між сторонами дійсно існує спір щодо місця проживання їх спільної дитини, продовжує існувати ризик невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі у разі задоволення позову, внаслідок вивезення відповідачкою дитини до закінчення судового розгляду за межі України, що підтверджується наявністю у відповідачки та дитини паспорта іншої країни та використання цих документів при перетинанні кордону, а також твердження ОСОБА_1 під час надання пояснень про безумовне залишення країни після скасування забезпечення позову (запис судового засідання від 13.09.2020 року, файл 20200813-162357, 42:39-42:43), суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви відповідачки про скасування забезпечення позову.
При цьому суд вважає також необґрунтованими доводи представника ОСОБА_1 про процесуальну неможливість забезпечення судом позову шляхом заборони у виїзді за межі України, виходячи з наступного.
Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
У ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції «Про захист прав людина і основоположних свобод» передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно із законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначені адміністративні, а не процесуальні підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Згідно ч. 2 ст. 3 цього Закону, Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Відповідно до змісту п. 4 Правил перетинання державного кордону України громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Тобто, на реалізацію закріпленого у ч. 1ст. 140 СК України принципу рівності прав та обов'язків матері та батька щодо дитинив Україні діє законодавчо визначена заборона на виїзд громадян, які не досягли 16-річного віку, без згоди обох батьків.
Як пояснила у судовому засіданні ОСОБА_1 при виїзді та в'їзді на територію України разом з дитиною вона використовувала паспорта іншої держави, що також підтверджують матеріали справи.
За таких обставин у цій справі, наявні процесуальні підстави для застосування в якості забезпечення позову, встановлення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України тимчасової, на час розгляду справи, заборони у виїзді за межі України,оскільки не застосування такого забезпечення позову призведе до самовільного вивезення відповідачкою дитини за межі України без згоди батька, що фактично нівелює судовий процес за його позовом.
Таким чином, застосована судом у якості забезпечення позову заборона перетинати державний кордон по суті зводиться до тимчасового процесуального обмеження можливості відповідачки вчиняти дії, що призведуть до невиконання рішення суду у разі задоволення позову, чи ускладнять його виконання, а не як помилково зазначає сторона відповідача - обмежують права дитини.
Окрім цього, суд також бере до уваги поведінку відповідачки щодо постійної зміни місце проживання.
Так, згідно пояснень ОСОБА_1 на день проведення судового засідання вона змінила місце свого проживання та мешкає у м. Маріуполі Донецької області.
При цьому, надані представником відповідачки постанови касаційного суду у складі Верховного Суду у справах №№ 288/162/19, 643/5842/16-ц та 368/519/18 щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України постановлені у справах з відмінними обставинами ніж обставини, встановлені судом під час вирішення питання про забезпечення позову у цій справі, а саме у наведених справах сторони спору мали виключно паспорта громадян України, а тому були законодавчою обмежені у вивезені дитини за межі країни без згоди іншого з батьків.
Крім того, передчасним є посилання відповідачки та її представника на відсутність у Оболонського районного суду міста Києва процесуальних повноважень на розгляд позову ОСОБА_2 внаслідок наявності судового рішення Центрального Суду з сімейних спав міста Лондона від 08.01.2020 року щодо визначення місця проживання дитини, оскільки на сьогоднішній день провадження у справі відкрито, призначено підготовче судове засідання, стороною відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі з указаних міркувань, що буде предметом судового розгляду з надання відповідної оцінки цим обставинам й прийняття за наслідками його розгляду процесуального рішення.
Також голослівними є доводи відповідачки та її представника щодо можливого порушення прав дитини внаслідок застосування судом заходів забезпечення позову у цій справі, оскільки залишилась недоведеним неможливість створення батьками сприятливих умова для навчання чи кваліфікаційного медичного забезпечення дитини в межах України.
Окрім цьому, при розгляді заяви про скасування заходів забезпечення позову у справі про визначення місця дитини, суд виходить з того, що інтереси дитини мають визначальне значення у взаємовідношеннях із батьками та мають бути збалансовані по відношенню до їх прав та обов'язків.
Так п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» зауважено, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним.
Крім того, відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про права дитини держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Як визначено в ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Під час розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову відповідачка ОСОБА_1 посилалась на те, що постійним місцем проживання дитини є територія Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, позивач ОСОБА_2 заперечував цю обставину, вказуючи на те, що виїзд сина до цієї держави мав виключно тимчасовий характер з метою його навчання, його місцем звичайного проживання є територія України, громадянства якої він не позбавлений, а тому вивезення відповідачкою сина суперечить вимогам закону та інтересам дитини.
За змістом ст. 3 Конвенції про цивільною-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування.
Отже малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України за походженням, його громадянство у встановленому законом порядку не припинялося, на час розгляду заяви він має зареєстроване місце проживання на території України, будь-яких доказів того, що залишав територію України з метою постійного проживання в іншій державі, а не для тимчасового, хоч і тривалого перебування з метою навчання, суду не надано, а тому набуття ним громадянства іншої держави не може використовуватись одним із батьків для позбавлення іншого права піклування про дитину, а тому така поведінка відповідачки дає підстави для висновку про маніпулювання інтересами дитини у ситуації спору, задля скасування вжитих судом заходів забезпечення позову з метою уникнення судового розгляду.
З огляду на викладене суд не вбачає правових підстав для скасування, вжитих заходів забезпечення позову у цій справі за клопотанням ОСОБА_1 , а тому її клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10-13, 81, 149-150, 158, 260, 261 та 358 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Повний текст ухвали складено 18.08.2020 року.
Суддя