ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
18 серпня 2020 року, м. Херсон, справа № 923/647/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі
до Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт»,
про стягнення 23 966,75 грн,
Дії та аргументи Позивача
01.07.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі звернулося з позовом до Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» про стягнення 23 966,75 грн, з яких: 19 928,60 грн основної заборгованості, 3 723,66 грн пені та 314,49 грн річних, які нараховані у зв'язку з несвоєчасним невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди № 1202-14-065 від 25.06.2014 щодо сплати орендної плати.
У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:
- на підставі укладеного договору оренди Відповідач отримав у користування нежитлове приміщення загальною площею 160,29 м кв та зобов'язався сплачувати орендну плату не пізніше 15 числа наступного місяця оренди у співвідношенні 70% - до бюджету, 30% - балансоутримувачу,
- у відповідності до пункту 3.11 договору Відповідач повинен сплатити орендну плату до дня повернення майна,
- 18.07.2018 між сторонами складений акт приймання-передачі майна з оренди у зв'язку із розірванням договору,
- рішенням суду у справі № 923/647/20 від 06.07.2019 встановлені преюдиційні факти наявних між сторонами правовідносин за цим договором, а також факт його припинення,
- не дивлячись на умови договору Відповідач зобов'язання щодо сплати орендної плати у період з 30.05.2018 по 18.07.2018 не сплатив, у зв'язку з чим заборгував 19 928,60 грн,
- через невиконання Відповідачем зобов'язань йому нараховані 3 723,66 грн пені та 314,49 грн річних.
Дії та аргументи Відповідача
Відповідач заявлені до нього вимоги не визнав та послався на наступні аргументи.
Так, на його думку, у задоволенні позову суд повинен відмовити виходячи з того, що:
- за домовленістю сторін договору він був розірваний та 01.05.2018 орендоване приміщення звільнене,
- листом № 10-27/52-1 від 03.05.2018 він повідомив балансоутримувача про звільнення приміщення та висловив прохання прийняти його, підписавши відповідний акт приймання-передачі, чим фактично виконав пункт 10.11 договору, проте акт був підписаний лише 18.07.2018,
- на виконання наказу Міністерства інфраструктури України № 178 від 16.04.2018 за актом приймання-передачі від 22.05.2018 спірне майно було передане з балансу балансоутримувача на баланс Відповідача, а тому саме з цієї дати слід вважати припиненими договірні зобов'язання з оренди,
- відповідно до акту звірки взаємних розрахунків заборгованість станом на 13.07.2020 відсутня,
- строк позовної давності щодо стягнення пені сплив, а тому відповідні вимоги є неправомірними.
Процесуальні дії та рішення суду
Ухвалою суду від 06.07.2020 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою Відповідачу встановлений строк (09.08.2020) для надання відзиву на позов, а Позивачу строк (13.08.2020) для надання відповіді на відзив.
При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що сторонами дотримані вимоги статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо подачі доказів разом із позовною заявою та відповідно з відзивом на позов, а тому письмові докази прийняті судом до розгляду.
Суд також констатує, що сторонами не заявлено будь-яких процесуальних клопотань.
Установлені судом обставини
Відповідно до рішення Господарського суду Херсонської області від 21.10.2019 у справі № 923/777/19 за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) до Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі, про стягнення 33 953,96 грн судом установленні обставини, які не потребують повторного доказування у відповідності до частини 4 статті 75 ГПК України.
Так, за вказаним рішенням судом установлено, що:
« 25.06.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області, яке на даний час має назву - Регіональне відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі, як Орендодавцем, та Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт», як Орендарем, був укладений договір оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності.
Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного між ними спору, є наступні:
- «Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування … вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 160,29 м кв на другому поверсі 3-х поверхової будівлі майстерні за адресою: м. Херсон, проспект Ушакова, 4, що знаходиться на балансі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Балансоутримувач) … » (пункт 1.1.),
- «Орендна плата … становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - березень 2014 року - 8 137,29 грн» (пункт 3.1.),
- «Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць …» (пункт 3.3.),
- «У разі користування майном протягом неповного календарного місяця … добова орендна плата за дні користування визначається … на основі орендної плати за відповідні місяця пропорційно дням користування» (пункт 3.4.),
- «Орендна плата перераховується Орендарем до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відповідно до пропорцій розподілу …» (пункт 3.6.),
- «Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати» (пункт 3.7.),
- «У разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно …» (пункт 3.11),
- «Цей договір укладено строком на два роки 11 місяців, що діє з 26.06.2014 по 25.05.2017 включно» (пункт 10.1.),
- «У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю та Балансоутримувачу» (пункт 10.10.),
- «Майно вважається повернутим Орендодавцю та Балансоутримувачу з моменту підписання Орендодавцем, Балансоутримувачем та Орендарем акта приймання-передачі. Обов'язок складання акта … покладений на Орендаря» (пункт 10.11.).
25.06.2014 на виконання умов договору між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі, Херсонською філією Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт» був складений акт приймання-передачі, за змістом якого Відповідач отримав в оренду вказане майно.
У подальшому 15.06.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі та Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт» був укладений додатковий договір про внесення змін до договору оренди від 25.06.2014 № 1202-14-065, відповідно до якого були змінені серед іншого розмір орендної плати та строк дії договору.
Так,
- « 3.1. Орендна плата … становить за базовий місяць розрахунку - квітень 2017 року - 15 337,20 грн без урахування ПДВ» (пункт 2),
- « 10.1. Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 26.05.2017 по 26.04.2020 включно» (пункт 6).
Як слідує з листа № 10-15/52-1 від 03.05.2018 Відповідач повідомив Позивача про звільнення орендованого майна за результатами дострокового розірвання договору оренди відповідно до листа Третьої особи № 11-03-01222 від 03.04.2018.
18.07.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі, Херсонською філією Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт» був складений акт приймання-передачі, за змістом якого Відповідач повернув з оренди орендоване майно.
Водночас, у межах дії договору Позивачем виставлені Відповідачу рахунки № 1589 від 15.06.2018 на суму 8 673,90 грн за травень 2018 року, № 1786 від 12.07.2018 на суму 8 673,90 грн за червень 2018 року та № 2056 від 15.08.2018 на суму 4 723,36 грн за період з 01.07.2018 по 17.07.2018.
За обрахунками Позивача Відповідач орендну плату, належну йому у пропорції 30 % за травень, червень та частину липня 2018 року не сплатив…
Разом з тим, відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 16.04.2018 № 178 «Про безоплатну передачу майна Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та додатку № 1 до нього приміщення «чайної разом з виконробською» передане з балансу Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на баланс Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт».
Безпосередньо передача майна з балансу на баланс здійснена за актом приймання-передачі від 22.05.2018 …
Отже, користування майном припинилося з моменту підписання між Орендарем та Орендодавцем відповідного акту приймання-передачі від 18.07.2018, і таке підписання розцінюється судом як його підписання управненою стороною (Третьою особою), а не односторонньо лише зобов'язаною стороною (Відповідачем), а тому саме до цієї дати Відповідач повинен був сплачувати орендну плату. Проте, з урахуванням наведеного сплата орендної плати до 18.07.2018 повинна була здійснюватися виключно Орендодавцеві у розмірі 70 %, а безпосередньо Позивачу у розмірі 30 % лише до 22.05.2018».
Отже, рішенням суду у справі № 923/777/19 установлені наступні обставини:
- наявність орендних правовідносин між сторонами за договором оренди № 1202-14-065 від 25.06.2014,
- розмір орендної плати, який складає 15 337,20 грн на місяць, та порядок її сплати, а саме - 70 % до бюджету,
- повернення орендованого майна за актом приймання-передачі від 18.07.2018,
- припинення користування майном з моменту підписання між Орендарем та Орендодавцем відповідного акту приймання-передачі від 18.07.2018,
- необхідність сплати орендної плати Орендодавцеві у розмірі 70 % до 18.07.2018 а безпосередньо балансоутримувачу у розмірі 30 % лише до 22.05.2018.
За обліковими даними Позивача Відповідач у період з 30.05.2018 по 18.07.2018 оренду плату до бюджету не сплатив, у зв'язку з чим заборгував 19 928,60 грн, із розрахунку: 783,45 грн за 2 дні травня 2018 року, 12 926,91 грн за червень 2018 року та 7 001,69 грн за 18 днів липня 2018 року.
Як слідує з розрахунку пені Позивачем за період з 25.11.2018 по 24.05.2019 нараховано пеню у сумі 5 329,62 грн з розрахунку заборгованості 29 854,45 грн, у зв'язку з чим суд констатує, що пеня нарахована не на вказані суми заборгованостей за травень та червень 2018 року, а на іншу суму.
При цьому розрахунку річних, з відображенням сум заборгованості та періоду нарахування Позивачем до позову не надано.
Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства
Щодо правової природи договору та договірних відносин
Установлені судом обставини наявності укладеного договору, свідчать про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов'язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір оренди майна.
Так, за статтею 283 ГК України: «За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності» (частина 1); «У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ)» (частина 2); «Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання» (частина 3).
Поряд з цим у відповідності до статті 286 того ж Кодексу орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.
Зі змісту приписів статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 ЦК України та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 ГК України випливає, що Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Так, за приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Разом з тим, враховуючи, що орендоване майно є державним майном, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Зокрема, відповідно до частини 1 статті 2 «орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності».
Зі змісту наведених норм слідує висновок, що орендар зобов'язаний протягом дії договору оренди сплачувати орендодавцеві оренду плату у встановлений строк, а безпосередньо між сторонами такого правочину виникають правовідносини оренди (найму).
Щодо строку дії договору та існування зобов'язань
У відповідності до частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, продовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
У свою чергу, за змістом статті 173 цього Кодексу «Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку» (частина 1).
У відповідності до статті 174 ГК України «Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання».
Поряд з цим, у відповідності до статті 175 того ж Кодексу «Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1).
Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими: «Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1); «Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» (частина 2); «Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином» (частина 7).
За змістом статті 196 ГК України у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.
Пунктом 17 «Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 «Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу» установлено, що у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач у зобов'язаннях з Відповідачем виступає управленою стороною по відношенню до отримання сімдесяти відсоткової частки орендної плати та грошової відповідальності за несвоєчасність такої сплати, оскільки є орендодавцем орендованого майна.
Отже, господарські зобов'язання виникають серед іншого із договорів та існують як протягом дії договору, так і по його завершенню. При цьому кожний із управнених у зобов'язанні вправі вимагати його виконання у відповідній частці.
Водночас, суд зазначає, що зобов'язання Відповідача по сплаті такої частки припинилися лише за наслідками повернення майна з оренди, тобто починаючи з 19.07.2018, а тому до 18.07.2018 зобов'язання зі сплати орендної плати існували.
Згідно з пунктом 3 «Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1
«Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» балансом підприємства є звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.
Отже, балансоутримувачем майна є особа, якою воно обліковується за правилами бухгалтерського та фінансового обліку, а також здійснюються заходи з його утримання.
У зв'язку з таким висновком, судом не приймаються до уваги заперечення Відповідача стосовно припинення зобов'язань оренди починаючи з 22.05.2018 за наслідками передачі орендованого майна на його баланс, оскільки орендні правовідносини припинилися лише за наслідками повернення майна з оренди за актом приймання-передачі від 18.07.2018. При цьому перебування майна на балансі ніяким чином не впливає на наявність орендних правовідносин, оскільки передача на баланс не є тотожною поєднанню орендаря та орендодавця в одній особі, за наслідками якого могло б бути припинення зобов'язання.
Суд також зазначає, що рішенням у справі № 923/777/19 від 21.10.2019 було встановлено факт припинення орендних правовідносин саме 18.07.2018, а також обов'язок сплати орендної плати Орендодавцеві до 18.07.2018.
Підсумовуючи наведене суд зазначає, що Відповідачем допущено порушення статті 193 ГК України у частині несплати орендної плати у період з 30.05.2018 по 18.07.2018 включно, оскільки він не сплатив 19 928,60 грн у встановлений строк та прострочив виконання зобов'язання на цю суму.
При цьому судом не приймаються до уваги заперечення Відповідача щодо відсутності заборгованості за цей період, оскільки наданий ним акт звірки взаємних розрахунків не підписаний Позивачем та в ньому не відображені спірні суми нарахувань. Більш того, Відповідачем не надано доказів оплати спірної суми у межах конкретних платежів.
Щодо відповідальності за невиконання зобов'язань
Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення 3 723,66 грн пені, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме «пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання» (частина 3).
Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як слідує з положень частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, в пункті 3.7 договору сторони встановили можливість застосування пені у випадку несвоєчасної сплати орендної плати.
Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності, неустойка стягується за період, який не можу перевищувати шестимісячний строк з моменту невиконання зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, у даному контексті Позивач повинен довести не тільки підставу для нарахування пені, але й правильність її розрахунку, включаючи суму заборгованості та відповідний період.
Проте, Позивачем пеня обрахована за період, який не відповідає вказаним правовим положенням, а також від суми, яка не є заборгованістю за спірний період, а тому правильним розрахунком пені є наступний:
- стосовно заборгованості за травень 2018 року у сумі 783,45 грн
Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргу Облікова ставка НБУРозрахункова ставка (% у рік) Пеня
25.11.2018 16.12.2018 22783,45 18 3616,99 грн
- стосовно заборгованості за червень 2018 року у сумі 12 143,46 грн
Дата початкуДата закінчення Кількість днів Сума боргуОблікова ставка НБУРозрахункова ставка (% у рік) Пеня
25.11.2018 16.01.2019 53 12 143,46 18 36 634,76 грн
- стосовно заборгованості за липень 2018 року у сумі 7 001,69 грн
Дата початкуДата закінченняКількість днів Сума боргуОблікова ставка НБУРозрахункова ставка (% у рік) Пеня
25.11.2018 16.02.2019 847 001,69 18 36580,03 грн
Таким чином загальна сума пені складає 1 231,78 грн (з розрахунку: 16,99 грн + 634,76 грн +580,03 грн = 1 231,78 грн).
При розрахунку пені за кожним з періодів судом прийнято до уваги, що періодом можливого нарахування на суму заборгованості 783,45 грн є період з 16.06.2018 по 16.12.2018, на суму заборгованості 12 143,46 грн є період з 16.07.2018 по 16.01.2019, на суму заборгованості 7 001,69 грн є період з 16.08.2018 по 16.02.2019, але оскільки Позивачем пеня нарахована починаючи з 25.11.2018, то саме з цієї дати судом здійснювався відповідний розрахунок, враховуючи неможливість виходу судом за межі позовних вимог.
Водночас, у відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується скорочений строк позовної давності, який складає 1 рік.
Отже, у даному випадку строк позовної давності відносно заявлених вимог про стягнення пені станом на час звернення Позивача з позовом сплив, а тому ця обставина у відповідності до частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові в цій частині.
За таких обставин нарахування пені у сумі 1 231,78 грн є неправомірним через сплив строку позовної давності, а нарахування 2 491,88 грн є безпідставним та не доведеним.
Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов'язання
Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення 314,49 грн річних, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».
Сплата річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У даному випадку Позивачем не надано розрахунку річних та не вказано період, за який вони нараховані, а тому судом констатується про недоведеність позовних вимог у цій частині.
Висновки суду з предмету судового розгляду
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати 19 928,60 грн основної заборгованості, доведеністю Позивачем власних вимог, не спростування їх Відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у цій сумі. Натомість позовні вимоги в інших сумах задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 250 від 25.06.2020 у сумі 2 102 грн, які згідно із приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 1 747,81 грн, що складає 83,15 % задоволених вимог.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» (73000 м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 4; ідентифікаційний код 01125695) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, 47; ідентифікаційний код 21295778) на поточний рахунок 31110094021002, УК у м. Херсоні, ЄДРПОУ 37959779, банк одержувача Казначейство України, код банка 89998 - 19 928,60 грн основної заборгованості та 1 747,81 грн компенсації по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.К. Закурін