Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" серпня 2020 р. Справа № 922/1961/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків
до Головного управління ДПС у Харківській області, м. Харків
про стягнення 4672,22 грн
за участю представників сторін:
позивача - Чикаліна Г.В. (довіреність № Др-52-1219 від 26.12.2019);
відповідача - Лантушенко Г.В. (наказ № 5-о від 21.08.2019).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач) 4672,22 грн., з яких:
4351,83 грн. заборгованості;
215,28 грн. пені;
31,08 грн. 3% річних;
74,03 грн. інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано з посиланням на невиконання відповідачем у повному обсязі умов договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (установи та організації, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів) № 41СВ617-457-19 від 08.02.2019 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за спожитий природний газ.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2020 відкрито провадження у справі № 922/1961/20; справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом трьох днів з дня отримання відповіді на позов.
Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 15933 від 13.07.2020), в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог відповідач зокрема зазначає, що його борг перед позивачем виник в зв'язку з тим, що договір на поставку природного газу на 2020 рік не укладався, а по укладеній між сторонами додатковій угоді № 12 від 17.02.2020 до договору № 41СВ617-457-19 від 08.02.2019 обсяги природного газу на допустиму суму у співвідношенні 20 відсотків від суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, відповідачем вже були спожиті. Відповідач зазначає, що за таких обставин органи Казначейства на підставі відповідних норм Бюджетного кодексу України не реєструють зобов'язання в зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт взяття бюджетного зобов'язання.
Також відповідач вказує, що позивачем при постачанні газу відповідачу не дотримано умов договору в частині вжиття заходів з припинення або обмеження в установленому порядку постачання природного газу споживачу; що позивачем порушено пункт 10.1 розділу X договору в частині не проведення переговорів щодо досудового врегулювання спору; що позивачем не надано розрахунку обчисленої суми збитків від інфляційних втрат та пені, у зв'язку з чим відповідач не має можливості перевірити правильність їх нарахованих.
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 16350 від 16.07.2020) в якій просить суд не приймати до уваги доводи та міркування відповідача, викладені в його відзиві на позовну заяву. Позивач зазначає, що відповідач, як споживач, самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання; що сам факт поставки газу позивачем та його споживання відповідачем є достатньою підставою для виникнення у останнього зобов'язання з оплати.
Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.07.2020 за відповідним клопотанням відповідача, викладеним у відзиві на позов, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.08.2020.
На судове засідання 10.08.2020 прибули представники сторін.
Представник позивача просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача заперечує проти вимог, викладених у позовній заяві, та просить суд відмовити у їх задоволенні повністю.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:
Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів (установи та організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів) № 41СB617-457-19 від 08.02.2019 (а. с. 8-11; далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2019 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором. Код ДК021:2015-09120000-6 газове паливо (природний газ) (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 10.1. договору (в редакції додаткової угоди № 11 від 27.12.2019 до договору (а. с. 21)) цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє: в частині постачання газу з 01.02.2019 до 31.03.2020 (включно), відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Пунктом 1.3 договору (в редакції додаткових угод № 9 від 20.12.2019 (а. с. 19) та № 12 від 17.02.2020 (а. с. 22)) передбачено планові обсяги постачання газу по місяцях, в т.ч.:
січень 2020 - 949,74 тис. куб. м.;
лютий 2020 - 423,38 тис. куб. м.
Згідно з п. 2.7.5 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 10.04.2019 (а. с. 13)) у випадку неповернення споживачем підписаного акту приймання-передачі газу або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаний споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
За змістом п. 3.5 договору (в редакції додаткової угоди № 12 від 17.02.2020 (а. с. 22)) загальна сума договору складає 67469,41 грн (шістдесят сім тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень 41 копійка) у тому числі ПДВ 20% 11244,90 грн (одинадцять тисяч двісті сорок чотири гривні 90 копійок).
За умовами п. п. 4.2-4.3 договору остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.5 договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу. Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до п. 6.2.1договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що споживач зобов'язаний самостійно припинити (обмежити) власне споживання газу у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством та договором.
Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору здійснив поставку відповідачу природного газу в січні-лютому 2020 в загальному обсязі 1590,24 м3 на суму 13021,88 грн., про що свідчать акт приймання-передачі природного газу до договору № ХО380006525 від 31.03.2020 (а. с. 26) та акт приймання-передачі природного газу до договору № ХО380003504 від 29.02.2020 на суму 7818,74 грн. (який на підставі положень п. п. 2.7.5 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 10.04.2019 вважаються підписаним з боку відповідача (а. с. 27)).
Факт поставки природного газу та його обсяг також підтверджується підписаним між АТ «Харківгаз» та відповідачем актом від 29.02.2020 щодо обсягів розподіленого природного газу, а також не заперечується самим відповідачем.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості спожитого природного газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, його борг перед позивачем за спожитий природний газ становить 4351,83 грн..
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 617-Сл-4444-0520 від 12.05.2020 (а. с. 23-24) з вимогою про сплату існуючої заборгованості.
Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення.
Обставини щодо стягнення заборгованості за договором стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань за договором позивачем також нараховано до стягнення з відповідача 215,28 грн. пені, 31,08 грн. 3% річних та 74,03 грн. інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за спожитий природний газ в сумі 4351,83 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.
Строк оплати зазначеної заборгованості встановлено укладеним між сторонами договором, та є таким, що настав.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 4351,83 грн. заборгованості за спожитий природний газ.
При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що позивач нібито всупереч умовам договору не припинив постачання природного газу відповідачу не дивлячись на те, що останній в січні-лютому вже спожив поставлений природний газ на допустиму суму у співвідношенні 20 відсотків суми, визначеної умовами договору укладеному в попередньому році.
Суд зазначає, що за умовами п. п. 5.1.3.-5.1.4. договору обмеження або припинення газопостачання в певних випадках є правом позивача, а не його обов'язком. Крім того, пунктом 7.1 договору передбачено, що споживач зобов'язаний самостійно припинити (обмежити) власне споживання газу у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством та договором. Таким чином, відповідач, як сторона договору, зобов'язаний знати ступінь його виконання, та у випадку необхідності, мав можливість та був зобов'язаний самостійно припинити власне газопостачання, проте своїх договірних зобов'язань не виконав.
До того ж, постання природного газу понад допустиму суму у співвідношенні 20 відсотків суми, визначеної умовами договору укладеному в попередньому році, та відповідно споживання його відповідачем за таких обставин, не звільняє останнього від обов'язку його оплати в порядку, визначеному умовами цього договору.
Також суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що поставка газу була здійснена позивачем понад суму зобов'язання яке в розумінні відповідних положень Бюджетного кодексу може вважатися бюджетним, а тому поставка газу понад встановлені ліміти нібито не може бути відповідним чином зареєстроване органами Казначейства, та відповідно оплачене. З цього приводу суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Посилання відповідача на недотримання позивачем п. 10.1 договору також є безпідставними, оскільки як свідчать матеріали справи, позивач перед зверенням до суду звертався до відповідача з претензією № 617-Сл-4444-0520 від 12.05.2020 в якій вимагав сплатити існуючий борг, проте ця претензія була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення. До того ж, недотримання порядку досудового врегулювання спору не може обмежувати особу яка вважає своє право порушеним, у праві на судовий захист.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати спожитого природного газу підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується. Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.
Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні та 3% річних за прострочення оплати спожитого природного газу за такі періоди прострочення: з 11.02.2020 по 27.02.2020 включно щодо поставки газу в січні та з 11.03.2020 по 23.04.2020 включно щодо поставки газу в лютому.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що в його здійснено арифметично вірно. За таких обставин, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 74,03 грн. інфляційних та 31,08 грн. річних також підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже зазначалося, п. 6.2.1 договору передбачено, у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань з оплати спожитого природного газу, зазначене також надає право позивачу на нарахування пені таке прострочення в порядку, визначеному п. 6.2.1 договору.
Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 215,28 грн. пені за прострочення оплати спожитого природного газу за такі періоди прострочення: з 11.02.2020 по 27.02.2020 включно щодо поставки газу в січні та з 11.03.2020 по 23.04.2020 включно щодо поставки газу в лютому.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує, що в його здійснено арифметично вірно. За таких обставин, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в зазначеній сумі також підлягає задоволенню.
Крім того, з урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 2102,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (адреса: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46; код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (адреса: 61004, м. Харків, вул. Москалівська, буд. 57/59; код ЄДРПОУ 39590621):
4351,83 грн. заборгованості (з зарахуванням на п/р НОМЕР_1 в АБ "Кліринговий дім" м. Київ; МФО 300647, ідентифікаційний код 39590621);
215,28 грн пені, 31,08 грн 3% річних, 74,03 грн інфляційних втрат, 2102,00 грн. судового збору (з зарахуванням на п/р НОМЕР_2 в АБ "Кліринговий дім" м. Київ; МФО 300647; ідентифікаційний код 39590621).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "17" серпня 2020 р.
Суддя О.І. Байбак