"13" серпня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1896/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. при секретарі судового засідання Рибці Ю. Е., розглянувши матеріали справи № 916/1896/20
Позивач: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (код - 21560766), в особі Одеської філії ПАТ "Укртелеком" (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 39, код - 01186691)
Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради (код - 03194772; 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Івана Франка, буд. 10)
про стягнення 176905,62 грн.
з підстав порушення норм чинного законодавства
За участю представників:
від позивача: Баєнко Я.В. - ордер
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 26.06.2020 року Публічне акціонерне товариство „Укртелеком", в особі Одеської філії ПАТ „Укртелеком" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради про стягнення 176905,62 грн. боргу з підстав порушення норм чинного законодавства.
30.06.2020 року суд відкрив провадження по справі, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст. 247- 252 ГПК України, встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позов із врахуванням вимог ст.165 ГПК України в строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Копію ухвали суд надіслав позивачу та відповідачу на юридичну адресу згідно витягу з ЄДР. Копія ухвали була отримана позивачем 31.07.2020 року та відповідачем - 07.07.2020 року, про що свідчать відповідні поштові повідомлення.
23.07.2020 року суд отримав відзив Відповідача, яким позов не визнано.
24.07.2020 року суд призначив справу до розгляду в засіданні суду з викликом сторін.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295, інших законодавчих актів України.
Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги. У відповідності до ст. 19 Закону У країни "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" 05.10.2000 р. № 2017-ІП, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією У країни та законами У країни основних соціальних гарантій,
встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ, Законом України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ, Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" від 24.03.2008 р. № 203/98-ВР та Законом України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку для категорій осіб, визначених цими законами.
01.12.2018 року по 30.11.2019 року Позивач надавав послуги пільговим категоріям абонентів. На виконання вимог чинного законодавства. Позивачем щомісячно засобами поштового зв'язку на паперових носіях та електронним зв'язком направлялись Відповідачу роз рахунки (форма « 2-пільга») щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому міся ці. Окрім списків за формою « 2-пільга» кожного місяця Відповідачу направлялись супровідні листи та акти звіряння розрахунків (за формою « 3-пільга») за надані пільговим категоріям населення послуги зв'язку. Проте Відповідач, жодного разу звірку за встановленою процедурою не проводив, отримані фор ми 2 та 3 пільга не підписав та не повернув на адресу Позивача, відшкодування вартості наданих Позивачем послуг не здійснив, в зв'язку з чим, за Відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 176 905,62 грн., несплата якої є предметом спору.
Відповідач вказані обставини не заперечує, проте, позов не визнає, вказавши у відзиві на позов, що компенсація не здійснювалась у зв'язку із відсутністю коштів на зазначені цілі, тому доводи Позивача є необґрунтованими. Крім того, відповідач зазначає, що УПтаСЗН Ізмаїльської міської ради, діючи лише в межах повноважень, визначених законодавством, не було підписано із Позивачем договір про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян. У зв'язку з чим, також, не були підписані акти звірення.
В силу статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Відповідно до статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для низки категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства".
За умовами частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 (далі - Правила №295 від 11.04.2012), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Вказані приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
За змістом підпункту б) пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постановку №256 від 04.03.2002, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок №256 від 04.03.2002) та визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги", а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (пункт 2 Порядку №256 від 04.03.2002).
Система місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Частиною першою статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Наведене свідчить про те, що обов'язок щодо розрахунку з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікації, які є постачальниками телекомунікаційних послуг (послуг електрозв'язку), покладено на головних розпорядників коштів місцевих бюджетів, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, яке проживає на території м. Ізмаїл, що здійснює розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів, є Управління соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради.
За умовами пунктів 10, 11 постанови Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" (в редакції, чинній у визначений позивачем у даній справі період надання послуг) підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга". Уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №535 від 04.10.2007, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 за №1172/14439, "Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг "2-пільга", та Інструкції про порядок її заповнення" затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг "2-пільга", за якою підприємства та організації, що надають послуги, формують та надають до управлінь праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або ТХТ-формату.
З матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" зверталося до Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради з відповідними листами, в яких просило прийняти списки пільговиків, що складалися позивачем щомісячно за формою "2-пільга", та підписати зі своєї сторони акти звіряння. Крім того, у зазначених листах позивач повідомляв Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради про надсилання на електронну адресу останнього розрахунків вартості наданих пільговикам послуг та пропонував відповідачу у разі виявлення ним розбіжностей за результатами розгляду форми "2-пільга" направити вказані розбіжності та підписаний акт звіряння за формою "3-пільга" на поштову та електронну адреси Одеської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком".
Вищезазначені листи надсилалися позивачем на адресу Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради засобами поштового зв'язку, а саме: листами з описами вкладень, та були отримані останнім, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
За таких обставин, апеляційний господарський суд зауважує, що позивачем дотримано передбаченого законодавством порядку дій, які є передумовою для відшкодування останньому витрат на послуги зв'язку, надані пільговим категоріям населення за вказаний період.
При цьому суд вбачає, що у матеріалах справи відсутні та Відповідачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження встановлення Управлінням праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради будь-яких розбіжностей у наданих позивачем документах.
Розмір заявлених майнових вимог зазначений позивачем помісячно в актах звіряння розрахунків за формою "3-пільга", доданих до позову, які складаються за результатами звірки даних позивача у формах "2-пільга" та відомостей відповідача, занесених ним до реєстру осіб, які мають право на пільги.
Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради жодного доказу на підтвердження того, що заявлені позивачем суми не відповідають дійсним, до суду не надало, хоча відповідну інформацію щодо кожного пільговика повинно фіксувати в реєстрі осіб, які мають право на пільги, і не було позбавлене можливості їх перевірити.
Суд враховує, що правильність нарахування та, як наслідок, розмір заявленої позивачем до відшкодування суми грошових коштів, який складає 176905,62 грн., відповідачем фактично не оспорюється, а тому вказана сума заборгованості відповідача є доведеною.
Зазначений висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.10.2018 у справі №911/2865/17.
Щодо посилань Відповідача у відзиві на позов на те, що управлінням соціального захисту населення Ізмаїльської райдержадміністрації не вчинено жодних протиправних дій по відношенню до позивача та на те, що компенсація не здійснювалась у зв'язку із відсутністю коштів на зазначені цілі, суд зазначає наступне.
В силу приписів частин першої, третьої, четвертої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Позивач є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, а метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України.
Відповідач як розпорядник коштів на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих тим категоріям громадян, яким державою передбачені пільги з їх оплати, зобов'язаний здійснювати розрахунки з надавачами таких послуг.
З огляду на зазначені вище норми законодавства у Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 Цивільного кодексу України).
Чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України, а спірні правовідносини носять змішаний характер і підпадають під правове регулювання не лише Бюджетного кодексу України, який визначає безпосередню процедури сплати грошових коштів, але також регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та відповідними законами України, які визначають правову підставу, в даному випадку для оператора телекомунікаційних послуг, надавати послугу на пільговій умові певним категоріям осіб.
Таким чином, беручи до уваги те, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надано не з власної ініціативи, а на виконання законодавчо визначеного імперативу, а також те, що уповноважений на те державою суб'єкт - відповідач у справі - в силу закону має відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати, доводи апеляційної скарги про те, що договір про відшкодування витрат за телекомунікаційні послуги, надані пільговим категоріям населення, між сторонами не укладався до уваги не приймаються.
Водночас суд зауважує, що право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації та захисту, незважаючи на те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.
Крім того, суд вбачає, що ані Закон України "Про телекомунікації", ані Правила №295 від 11.04.2012 не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення №5-рп/2002 від 20.03.2002, №7-рп/2004 від 17.03.2004, №20-рп/2004 від 01.12.2004, №6-рп/2007 від 09.07.2007).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
Отже, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем за послуги, надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, за період з 01.12.2018 року по 30.11.2019 року, а відсутність укладеного між сторонами договору, яким би було регламентовано таке відшкодування, як і відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання з відшкодування позивачу вартості наданих послуг.
Зазначений висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.06.2018 у справі №911/1541/17.
На підставі викладеного позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з покладанням на відповідача витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст.129, 233, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради (код - 03194772; 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Івана Франка, буд. 10) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (код - 21560766), в особі Одеської філії ПАТ "Укртелеком" (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 39, код - 01186691): заборгованість у розмірі 176905 гривень 62 коп. та 2653 гривні 58 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України
та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України.
Повний текст складено 18 серпня 2020 р.
Суддя О.А. Демешин