ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2020Справа № 910/4084/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Степов'юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" вул. Богомольця, 7/14, приміщення 182, кімната 44, м. Київ, 01024
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" вул. Кирилівська, 98, м. Київ, 04080
про стягнення 4 214 123,10 грн.
Представники сторін:
від позивача:Кучер В.І. - ордер № 356053 від 01.04.2020 року;
від відповідача:Шуляк О.В. - довіреність № 28/КАМ/Ю від 28.04.2020 року.
Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" про стягнення 10 487 533,57 грн., а саме 9 128 593,32 грн., 541001,35 грн. пені, 750 842,19 грн. штрафу, 67 096,71 грн. процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 06/12/19-1 від 13.19.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленої позивачем продукції (шрот соєвий), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та штраф.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 09.04.2020 року від позивача надійшла заява № 03/04/20-2 від 03.04.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Зокрема, серед доданих до вказаної заяви про усунення недоліків документів наявний детальний розрахунок позовних вимог від 03.04.2020 року, згідно якого розмір основного боргу становить 8 926 804,08 грн., пені - 538 449,33 грн., процентів річних - 66 764,34 грн., всього 9 532 017,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача № 03/04/20-2 від 03.04.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4084/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, ціну позову та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 13.05.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали.
Також позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 15.04.2020 року подано заяву №09/04/20-3 від 09.04.2020 року про забезпечення позову, в якій позивач просить суд задовольнити заяву та накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм", які знаходяться на банківських рахунках останнього, відкритих в банківських установах, а саме АТ "Перший український міжнародний банк", в межах суми в розмірі 7 792 644,25 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 року відмовлено в задоволенні заяви Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" про забезпечення позову.
Так, судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 13.05.2020 року через канцелярію суду 12.05.2020 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання; 12.05.2020 року від позивача надійшла заява № 12/05/20-1 від 12.05.2020 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 2 583 119,04 грн. основного боргу, 721470,28 грн. пені та 95149,02 грн. процентів річних, 750842,19 грн. штрафу, а також 63551,57 грн. інфляційних втрат. Документи долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2020 року за клопотанням відповідача підготовче засідання у справі відкладено на 11.06.2020 року, та, зокрема, вдруге встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог - протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 11.06.2020 року від відповідача 15.05.2020 року надійшов відзив б/н від 29.04.2020 року на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 750 842,19 грн., тобто повністю, пені в розмірі 538 152,33 грн., зменшивши її розмір на 95% - до суми 26907,61 грн. та суми боргу, яка погашена відповідачем станом на 29.04.2020 року, посилаючись на ст. 551 ЦК України та ст.. 233 ГК України, а також зазначаючи про помилковість застосування штрафу одночасно з пенею як подвійної відповідальності, відсутності збитків кредитора та достатність стягнення процентів річних та пені в сумі 26907,61 грн. для компенсації знецінення несплачених відповідачем коштів. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
Від позивача до початку судового засідання 11.06.2020 року надійшла відповідь № 18/05/20-3 від 18.05.2020 року на відзив на позовну заяву, в якій позивач вважає доводи відповідача такими, що підлягають відхиленню, зважаючи на відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, понесення позивачем збитків у зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленої продукції відповідачем та тривалість порушення відповідачем зобов'язань за спірним Договором. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Також судом повідомлено, що до початку судового засіданні 11.06.2020 року від відповідача через канцелярію суду 05.06.2020 року надійшли заперечення б/н від 02.06.2020 року на заяву від 12.05.2020 року вих. № 12/05/20-1 про зменшення розміру позовних вимог, в яких відповідач зазначає, що станом на 12.05.2020 року сума боргу складає 2 120 501,46 грн., враховуючи здійснену ТОВ «Завод Київкомбікорм» 08.05.2020 року платіжним дорученням № 970302731, копія якого додана до заперечень, оплату боргу за видатковою накладною № 736 від 24.12.2019 року на суму 462 608,58 грн., а також невірність здійснених позивачем за вказаною видатковою накладною нарахувань пені та процентів річних. Окрім цього відповідач на підставі ст.. 233 ГК України просить суд зменшити розмір пені на 95% до суми 26907,61 грн., відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 750 842,19 грн., пені в сумі 721 470,28 грн., річних в розмірі 94149,02 грн. та основного боргу в сумі 462 608,58 грн. за видатковою накладною № 736 від 24.12.2019 року. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Від відповідача до початку судового засідання 11.06.2020 року через канцелярію суду 11.06.2020 року надійшло клопотання б/н від 10.06.2020 року про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, в якому відповідач, посилаючись на неспівмірність із складністю справи витрат позивача, які позивач має намір стягнути з відповідача, їх невідповідність критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, просить суд зменшити суму витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача, до суми 3000,00 грн. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.
Окрім цього від позивача 11.06.2020 року надійшла заява № 05/06/20-5 від 05.06.2020 року про долучення додаткових доказів; 23.06.2020 року - заява № 22/06/20-1 від 22.06.2020 року щодо заперечення відповідача від 02.06.2020 року, в якій позивач просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу. Подані заяви долучені судом до матеріалів справи.
В підготовчому судовому засідання 11.06.2020 року судом протокольно оголошено перерву до 25.06.2020 року.
За результатами розгляду в судовому засіданні 25.06.2020 року заяви позивача від 12.05.2020 року № 12/05/20-1 про зменшення розміру позовних вимог, останню розцінено судом як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основної заборгованості та збільшення розміру позовних вимог в частині пені та процентів річних, зміну предмету позову шляхом пред'явлення додаткових вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 63551,57 грн., та вказану заяву судом прийнято до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна та предмет позову, з урахуванням яких здійснюється розгляд спору.
В зв'язку з прийняттям до розгляду заяви позивача 12.05.2020 року № 12/05/20-1 про зміну розміру позовних вимог та зміну предмету позову поданий разом із заявою про усунення недоліків детальний розрахунок позовних вимог від 03.04.2020 року судом до уваги не приймається.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/4084/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 29.07.2020 року.
В судове засідання 29.07.2020 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
В судовому засіданні 29.07.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зміну розміру позовних вимог та предмету позову, та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 29.07.2020 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи та станом на 29.07.2020 року до суду не надходило.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.07.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 13 грудня 2019 року між Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" (позивач у справі, постачальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" (відповідач у справі, покупець за Договором) укладено Договір поставки № 06/12/19-1 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити (передати) покупцю в обумовлені договором строки шрот соєвий (гранульований та/або негранульований - за вибором постачальника) виробництва ПАТ "ПОЛОГІВСЬКИЙ ОЕЗ" (далі - продукція) у кількості 2 000 (дві тисячі) тон +/- 15 (плюс/мінус п'ятнадцять) відсотків від цієї кількості залізничним та/або автомобільним транспортом за вибором постачальника, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та сплатити постачальнику її вартість.
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили загальну вартість продукції, ціну одиниці (однієї тонни) продукції (ціну Договору), якість, умови, терміни і порядок поставки (передачі) продукції, приймання продукції за кількістю та якістю, порядок оплати, відповідальність сторін, особливі умови тощо.
Згідно п. 10.1 Договору вказаний Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє по 29 (двадцять дев'яте) лютого 2020 року включно. Після підписання Договору всі попередні переговори вважаються недійсними. Закінчення терміну дії Договору не звільняє покупця від виконання тих зобов'язань, які залишилися невиконаними. Якщо будь - яке положення цього виявиться недійсним, це не впливає на виконання сторонами своїх зобов'язань за іншими положеннями цього Договору.
Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно п. 4.1 Договору сторони домовилися, що поставка (передача) продукції здійснюється постачальником на умовах DАР (місце поставки: склад ТОВ «Завод Київкомбікорм», розташований за адресою: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 98) відповідно до вимог Інкотермс-2010 року, Правил ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі, за винятком застережень, прямо передбачених у Договорі. Поставка продукції здійснюється залізничним та/або автомобільним транспортом. Продукція поставляється постачальником у термін по 31 грудня 2019 року включно.
За умовами п.п. 4.3, 4.4 Договору датою поставки (передачі) продукції є дата вивантаження продукції в місці поставки, зазначена у реєстрі приймання (при поставці продукції залізничним транспортом) та/або товарно-транспортній накладній (при поставці продукції автомобільним транспортом), та дата оформлення видаткової накладної. Недотримання строку (терміну) поставки продукції через відмову покупця здійснювати вивантаження продукції належної якості в місці поставки або затримку у здійсненні розвантаження продукції належної якості не є порушенням умов Договору зі сторони постачальника та не є підставою для відповідальності постачальника за Договором.
Право власності на продукцію, а також ризики випадкового пошкодження (псування) переходять від постачальника до покупця з дати поставки продукції.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - шрот соєвий на загальну суму 15 016 843,80 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № 665 від 20 грудня 2019 року, № 689 від 19 грудня 2019 року, № 690 від 20 грудня 2019 року, № 667 від 20 грудня 2019 року, № 688 від 19 грудня 2019 року, № 687 від 19 грудня 2019 року, № 686 від 19 грудня 2019 року, № 693 від 20 грудня 2019 року , № 685 від 20 грудня 2019 року, № 658 від 20 грудня 2019 року, № 704 від 20 грудня 2019 року, № 684 від 20 грудня 2019 року, № 683 від 21 грудня 2019 року, № 682 від 22 грудня 2019 року, № 681 від 21 грудня 2019 року, № 694 від 21 грудня 2019 року, № 669 від 22 грудня 2019 року, № 670 від 22 грудня 2019 року, № 696 від 22 грудня 2019 року, № 668 від 22 грудня 2019 року, № 697 від 22 грудня 2019 року, № 735 від 24 грудня 2019 року, № 680 від 23 грудня 2019 року, № 699 від 23 грудня 2019 року, № 700 від 23 грудня 2019 року, № 736 від 24 грудня 2019 року, № 742 від 24 грудня 2019 року, № 741 від 24 грудня 2019 року, № 745 від 24 грудня 2019 року, № 754 від 25 грудня 2019 року, № 739 від 26 грудня 2019 року, № 737 від 25 грудня 2019 року, № 738 від 25 грудня 2019 року, № 740 від 25 грудня 2019 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання продукції відповідачем підтверджується підписом на вищевказаних накладних уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" Продану О.Л., який діяв на підставі довіреності № 342/1 від 18.12.2019 року, копія якої надана позивачем.
Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Окрім цього, оскільки продукція за вказаними видатковими накладними постачалась автомобільним транспортом, на підтвердження факту доставки продукції вантажоодержувачу - ТОВ "Завод Київкомбікорм" та отримання її останнім позивачем надані копії товарно - транспортних накладних: № 329 від 18 грудня 2019 року, № 333 від 18 грудня 2019 року, № 334 від 18 грудня 2019 року, № 330 від 18 грудня 2019 року, № 332 від 18 грудня 2019 року, № 335 від 18 грудня 2019 року, № 331 від 18 грудня 2019 року, № 341 від 19 грудня 2019 року, № 76 від 19 грудня 2019 року, № 75 від 19 грудня 2019 року, № 78 від 19 грудня 2019 року, № 351 від 20 грудня 2019 року, № 347 від 20 грудня 2019 року, № 349 від 20 грудня 2019 року, № 350 від 20 грудня 2019 року, № 348 від 20 грудня 2019 року, №356 від 21 грудня 2019 року, № 354 від 21 грудня 2019 року, № 352 від 21 грудня 2019, № 355 від 21 грудня 2019 року, №353 від 21 грудня 2019 року, № 361 від 22 грудня 2019 року, № 364 від 22 грудня 2019 року, № 365 від 22 грудня 2019 року, № 363 від 22 грудня 2019 року, № 362 від 22 грудня 2019 року, № 82 від 238 грудня 2019 року, № 83 від 23 грудня 2019 року, № 81 від 23 грудня 2019 року, № 372 від 24 грудня 2019 року, № 376 від 24 грудня 2019 року, № 374 від 24 грудня 2019 року, № 375 від 24 грудня 2019 року, № 85 від 24 грудня 2019 року, які містять відмітки вантажоодержувача про прийняття вантажу.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Якість поставленої (переданої) за Договором продукції має відповідати вимогам ГОСТу 12220-96 «Шрот соевый кормовой тостированный. Технические условия», а також ДСТУ 4230:2003 «Шрот/соєвий кормовий. Загальні технічні умови» (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору сторони домовилися, що приймання продукції за кількістю здійснюється в місці поставки, визначеному відповідно до п.4.1 Договору.
Крім того сторони умовами п.5.2 Договору узгодили, що у разі виникнення у покупця претензій щодо кількості та/або якості під час приймання продукції виклик представника постачальника є обов'язковим. Недотримання покупцем даної вимоги позбавляє його права на пред'явлення претензій щодо кількості та/або гості продукції. При цьому приймання продукції за кількістю та/або якістю здійснюється в присутності уповноваженого представника постачальника (вантажовідправника).
Сторони домовилися, що покупець приймає продукцію за якістю після перевірки якості продукції сертифікованою лабораторією покупця. Відбір зразків продукції для аналізу якості доводиться до вивантаження продукції в сховища (бункера) покупця. У разі вивантаження продукції в сховища (бункера) покупця до приїзду уповноваженого представника постачальника рекламації покупця щодо якості продукції не приймаються.
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару по спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі продукції (шроту соєвого) відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм", а відповідачем, у свою чергу, прийнято продукцію без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем продукції належним чином підтверджено матеріалами справи.
В свою чергу факт поставки продукції та прийняття її покупцем на час підписання видаткових накладних сторонами не заперечується.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, а також засвідчена печатками обох сторін.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлену позивачем продукцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно п. 2.1 Договору сторони домовилися, що вартість продукції, що поставляється постачальником за цим Договором без податку на додану вартість (далі - ПДВ) складає 19 285 000,00 гри. (дев'ятнадцять мільйонів двісті вісімдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок), крім того ПДВ у розмірі 3 857 000,00 грн. (три мільйони вісімсот п'ятдесят сім тисяч гривень 00 копійок), загальна вартість продукції з ПДВ складає 23 142 000,00 грн. (двадцять три мільйони сто сорок дві тисячі гривень 00 копійок).
За умовами п. 2.2 Договору вартість (ціна) 1 (однієї) тонни продукції, що поставляється за Договором, без ПДВ складає 9 642,50 грн. (дев'ять тисяч шістсот сорок дві гривні 50 копійок), крім того ПДВ у розмірі 1 928,50 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять вісім гривень 50 копійок). Загальна вартість (ціна) 1 (однієї) тонни продукції з ПДВ складає 11 571,00 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят одна гривна 00 копійок).
При цьому як визначено в п.2.3 Договору вартість (ціна) 1 (однієї) тонни продукції (ціна Договору) включає в себе вартість перевезення (доставки) 1 (однієї) тонни продукції до місця поставки, визначеного відповідно до п. 4.1 Договору, та вартість її завантаженню в транспортний засіб. Постачальник зобов'язаний укласти з перевізником за свій рахунок договір перевезення продукції до узгодженого сторонами місця поставки продукції.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Оплата продукції здійснюється покупцем у безготівковій перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює повну оплату вартості продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки продукції (п. 4.3 Договору). При цьому, розмір грошових коштів, що перераховуються як оплата вартості продукції, визначається шляхом множення ціни одиниці (однієї тони) продукції, зазначеної у п.2.2 даного Договору, на фактичну кількість поставленої продукції, зазначеної у видатковій накладній/видаткових накладних. Розмір грошових коштів, що перераховуються покупцем постачальнику як оплата вартості продукції, зазначається постачальником в рахунку на оплату (п.6.1 Договору).
Згідно п.6.2 Договору оплата за продукцію вважається здійсненою з дня зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов Договору відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок постачальника - Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" грошові кошти у загальній сумі 5 888 250,48 грн., а саме: платіжними дорученнями від 22.01.2020 року № 970302068 на суму 372 123,36 грн., від 22.01.2020 року №970302067 на суму 374 668,98 грн., від 23.01.2020 року № 970302079 на суму 400 125,18 грн., від 23.01.2020 року № 970302078 на суму 451 037,58 грн., від 28.01.2020 року № 970302201 на суму 461 682,90 грн., від 03.02.2020 року № 970302200 на суму 462 377,16 грн., від 07.02.2020 року № 970302065 на суму 450 574,74 грн., від 11.02.2020 року № 970302066 на суму 462 608,58 грн., від 12.02.2020 року № 970302199 на суму 230 725,74 грн., від 13.02.2020 року № 970302156 на суму 230 957,16 грн., від 17.02.2020 року № 970302547 на суму 230 725,74 грн., від 17.02.2020 року № 970302568 на суму 230 957,16 грн., від 19.02.2020 року № 970302202 на суму 462 377,16 грн., від 27.02.2020 року № 970302158 на суму 403 133,64 грн., від 28.02.2020 року № 970302157 на суму 462 377,16 грн., від 02.03.2020 року № 970302159 на суму 201 798,24 грн., що підтверджується копіями вказаних платіжних доручень та відповідними виписками банку.
Також після звернення позивача до суду з позовною заявою відповідачем було здійснено часткову оплату поставленої продукції на загальну суму 6 545 483,28 грн., а саме: платіжними дорученнями від 23.03.2020 року № 970302162 на суму 460 968,64 грн., від 24.03.2020 року № 970302967 на суму 201 798,24 грн., від 27.03.2020 року № 970302163 на суму 439 235,16 грн., від 30.03.2020 року № 970302164 на суму 461 914,32 грн., від 03.04.2020 року № 970303583 на суму 231072,87 грн., від 03.04.2020 року № 970302165 на суму 403 133,64 грн., від 07.04.2020 року № 970302167 на суму 451 037,58 грн., від 07.04.2020 року № 970302166 на суму 231 072,87 грн., від 10.04.2020 року № 970302168 на суму 462 608,58 грн., від 14.04.2020 року № 970302169 на суму 462 608,58 грн., від 21.04.2020 року № 970302750 на суму 462 145,74 грн., від 22.04.2020 року № 970302170 на суму 462 840,00 грн., від 24.04.2020 року № 970302562 на суму 446 872,02 грн., від 28.04.2020 року № 970302732 на суму 465 154,20 грн., від 28.04.2020 року № 970302561 на суму 440 623,68 грн., від 05.05.2020 року № 970302730 на суму 462 377,16 грн., на підтвердження чого позивачем надані відповідні виписки банку.
Заперечень щодо розміру та порядку зарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.
Отже, всупереч досягнутим домовленостям відповідач не здійснив оплату поставленої за спірним Договором продукції в повному обсязі, сплативши тільки 12 433 733,76 грн., в зв'язку з чим, за твердженням позивача, станом на 12.05.2020 року (дату заяви про зменшення розміру позовних вимог № 12/05/20-1 від 12.05.2020 року) залишок вартості неоплаченої продукції становить 2 583 110,04 грн.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Дочірньому підприємству з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" грошових коштів в сумі 2 583 110,04 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог (зміну розміру позовних вимог та предмету позову).
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 06/12/19-1 від 13.19.2019 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.
Поряд із цим суд зазначає, що в запереченнях відповідача б/н від 02.06.2020 року останній повідомив про необхідність врахування здійсненої останнім платіжним дорученням № 970302731 від 08.05.2020 року, копія якого долучена до заперечень, оплати на суму 462 608,58 грн., яка також підтверджена позивачем, проте не була врахована в розрахунку суми основного боргу станом на 12.05.2020 року.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому, суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжним дорученням після відкриття провадження у справі було сплачено на рахунок позивача 462 608,58 грн., отже основний борг за поставлену продукцію у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з позовом до суду, на час розгляду справи 29.07.2020 року відсутній у зв'язку з добровільним перерахуванням відповідачем, провадження у справі № 910/4084/20 в частині позовних вимог Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" про стягнення основного боргу в сумі 462 608,58 грн. підлягає закриттю у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Суд також звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З урахуванням сплаченої відповідачем частини основного боргу в сумі 462 608,58 грн., провадження зі стягнення якої закрито підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, залишок основного боргу відповідача за поставлену за Договором продукцію становить 2 120 501,46 грн.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати поставленої продукції у добровільному порядку, розмір заборгованості, встановлений судом, відповідає фактичним обставинам з урахуванням сплаченої відповідачем частини основного боргу в сумі 462 608,58 грн., провадження зі стягнення якої підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, та на момент прийняття рішення доказів погашення основної заборгованості в сумі 2 120 501,46 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений за спірним Договором товар підлягає частковому задоволенню в сумі 2 120 501,46 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або невиконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов п. 6.1 Договору не здійснив оплату поставленої продукції (шроту соєвого) у визначені законодавством та Договором строки, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Водночас, суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір та спосіб визначення встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбачених пунктом 7.2 Договору пені та штрафу.
Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати продукції, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла в період, за який нараховується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
У випадку порушення покупцем строків оплати продукції більше ніж на 5 календарних днів покупець, крім сплати передбаченої абзацом 1 пункту 7.2 Договору пені, додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% (п'ять відсотків) від вартості продукції.
При цьому суд зазначає, що пункт 7.2 Договору поставки № 06/12/19-1 від 13.12.2019 року, якими на покупця покладається відповідальність у вигляді сплати на користь постачальника пені та штрафу за прострочення оплати поставленої продукції, не оспорюються відповідачем в судовому порядку, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину,в тому числі у вказаній частині.
Зважаючи на вищевикладене та чинні приписи законодавства, заперечення відповідача проти позову, зокрема, в частині одночасного стягнення пені та штрафу за неналежне виконання зобов'язань зі своєчасної оплати поставленої продукції, судом до уваги не приймаються.
Так, не враховуються судом посилання відповідача у відзиві на неможливість подвійної цивільно - правової відповідальності, викладені в постановах Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003ці15 та від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17 як такі, що ухвалені у спорах щодо правовідносин, відмінних від спірних, а саме банківських кредитних, та спрямовані на захист інтересів фізичних осіб від нарахування в безумовному порядку штрафних санкцій з боку банківських установ.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання щодо оплати продукції в строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі пункту 7.2 Договору нараховано відповідачу штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 721470,28 грн. за період з 04.01.2020 року по 11.05.2020 року, 750842,19 грн. 5% штрафу, та на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних в сумі 95149,02 грн. за період з 04.01.2020 року по 11.05.2020 року та втрати від інфляції в сумі 63551,57 грн. за період січень - березень 2020 року, які позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
При цьому як встановлено судом, позивачем здійснено визначення граничних строків оплати та, відповідно, початку періоду прострочення без врахування приписів ст. 254 ЦК України щодо визначення граничного строку оплати з урахуванням вихідних та святкових днів.
Окрім цього позивачем здійснено розрахунок інфляційних нарахувань включаючи місяць січень 2020 року, в якому згідно умов Договору мали бути здійснені оплати продукції за спірними видатковими накладними.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 706741,16 грн. пені, 93450,56 грн. процентів річних, 41432,28 грн. втрат від інфляції, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 706741,16 грн. пені, 93450,56 грн. процентів річних, 41432,28 грн. втрат від інфляції.
Також за результатами здійсненої перевірки нарахування заявленого позивачем до стягнення штрафу за порушення грошового зобов'язання зі своєчасної оплати поставленої продукції, судом встановлено, що нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір штрафу в сумі 750 842,19 грн. штрафу відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 750 842,19 грн. штрафу підлягають задоволенню.
Щодо викладених у відзиві та запереченнях відповідача клопотаннях про зменшення на 95% пені та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 750 842,19 грн., пені в розмірі 721 470,28 грн., процентів річних в сумі 95149,02 грн. з посиланням на неможливість одночасного стягнення пені та штрафу, ступінь виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленої продукції, відсутність збитків, понесених позивачем, значний розмір неустойки, а також неспівмірність штрафних санкцій, з одночасним зазначенням про можливість зменшення розміру неустойки (пені) згідно статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18).
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.
Суд враховує те, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно надмірною, вказане не узгоджується із передбаченими у статті 3, частині 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, в зв'язку з чим господарському суду надане право на її зменшення. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Зокрема, судом враховано ступінь виконання відповідачем зобов'язань з оплати продукції на час звернення позивача з позовом до суду, відсутність доказів причин неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань в строки, визначені умовами Договору та/або повідомлень позивача про наявність таких обставин тощо.
Судом встановлено, що позивач та відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, беручи до уваги обставини даної справі та мотивування поданого відповідачем клопотання, а також зважаючи на викладені вище висновки суду щодо правомірності одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу, суд зазначає, що обставини, про які наголошує відповідач, за відсутності інших належних та допустимих доказів у відзиві, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення неустойки на 95% від заявленої суми, отже, оскільки останній не довів згідно ст. 74 ГПК України винятковість обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення пені, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача та, відповідно, зменшення заявленої до стягнення пені на 95%.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституціїі законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 551 ЦК України, 233 ГК України, ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі № 910/4084/20 в частині стягнення 462 608,58 грн. основного боргу закрити.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" (вул. Кирилівська, 98, м. Київ, 04080; код ЄДРПОУ 42341390) на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сангрант Плюс" (вул. Богомольця, 7/14, приміщення 182, кімната 44, м. Київ , 01024; код ЄДРПОУ 31243671) 2 120 501,46 грн. основного боргу, 706741,16 грн. пені, 93450,56 грн. процентів річних, 41432,28 грн. втрат від інфляції, 750 842,19 грн. штрафу, 55694,52 грн. судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2020 року.
Суддя А.М.Селівон