ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.08.2020Справа № 910/6199/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, обл. Київська, р-н Бориспільський, с. Гора, вул. Бориспіль-7; ідентифікаційний код 20572069)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (04116, м. Київ, вул. Шулявська, 7; ідентифікаційний код 32259588)
про стягнення 34 160, 61 грн,
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулося Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" про стягнення 29 775, 96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в порушення договірних зобов'язань відповідач на сплатив вартість отриманих послуг в період з липня 2019 по лютий 2020 внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" утворилася заборгованість в сумі 27 846, 28 грн. Також позивачем на суму основного боргу було нараховано 1 554, 60 грн - пені, 202, 40 грн - 3% річних та 172, 68 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
25.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суду стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 31 546, 46 грн, пеню в розмірі 1 967, 67 грн, 3% річних в розмірі 274, 41 грн та інфляційних втрат в розмірі 372, 07 грн.
Враховуючи, що вказана заява відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням поданої позивачем заяви.
Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи поштового повідомлення № 0105471835605 ухвала суду від 12.05.2020 була отримана представником відповідача (за довіреністю) 19.05.2020, однак станом на дату ухвалення рішення суду відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано, враховуючи те, що строки розгляду справи продовжувалися у відповідності до вимог п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.07.2020 та у зв'язку із запровадженням на території України карантину Кабінетом Міністрів України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.
Крім того, суд зазначає, що станом на 07.08.2020 відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
20.08.2019 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (далі - орендар) був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.5-14/1-422 згідно п. 1.1. якого у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування приміщення № 68, № 69, загальною площею 35,2 кв.м, на 2-му поверсі будівлі лабораторного корпусу АТБ (інв. № 47526), з метою розміщення виробничих підрозділів авіакомпанії (офіс), далі майно або приміщення:
1.1.1. балансоутримувач надає, а орендар отримує та оплачує наступні послуги:
1. Постачання теплової енергії;
2. Забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника;
3. Вода, використана для прибирання 1 кв.м. приміщення самостійно;
4. Прибирання та вивезення твердих побутових відходів;
1.1.2. балансоутримувач забезпечує технічну можливість для під'єднання обладнання орендаря до електричних мереж балансоутримувача з метою передачі орендарю електричної енергії, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача за цінами (тарифами), встановленими НКРЕКП.
1.1.3. орендар щорічно сплачує балансоутримувачу компенсацію земельного податку за звітний рік за користування майном. Сума компенсації розраховується пропорційно площі майна, що знаходиться в оренді
Відповідно до п. 1.3. договору сплата здійснюється орендарем з 01.07.2019 (дати акту прийманні-передавання орендованого майна від 01.07.2019 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, № 2267 від 01.07.2019).
Згідно пп 2.1.5. договору балансоутримувач зобов'язується щомісяця, до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок-фактуру (далі - рахунок) за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - акт), який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.
За умовами пп. 2.2.1. договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати розрахунки за договором.
Відповідно до пп. 2.2.2 договору орендар зобов'язується щомісяця, з 10 (десятого) числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату компенсації земельного податку згідно з пунктом 1.1.3. договору. Орендар несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту. Датою отримання рахунку та акту вважається 15 (п'ятнадцяте) число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 (двадцятого) числа того ж місяця. Підписаний акт орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5 (п'яти) робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
Пунктом 6.1. передбачено, що договір набирає чинності з моменту укладання та діє до 31.05.2022 включно.
Згідно п. 6.2 договору сторони домовились, що відповідно до частини з статті 631 Цивільного кодексу України, умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01.07.2019.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідач в порушення обумовлених договірних зобов'язань не сплатив на користь позивача вартість отриманих в період з липня 2019 - по березень 2020 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) послуг, що призвело до утворення заборгованості перед Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" в розмірі 31 546, 46 грн. Також позивачем на суму основного боргу було нараховано 1 967, 67 грн - пені, 274, 41 грн - 3% річних та 372, 07 грн - інфляційних втрат.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 02.5-14/1-422 від 20.08.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як про це вказує позивач та що у свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи актами та рахунками-фактури: № 61/698 від 20.08.2019, № 61/699 від 31.08.2019, № 61/804 від 30.09.2019, № 61/905 від 31.10.2019, № 61/1013 від 30.11.2019, № 61/1135 від 31.12.2019, № 62/390 від 31.08.2019, № 62/438 від 31.08.2019, № 62/455 від 30.09.2019, № 62/628 від 05.11.2019, № 62/739 від 27.11.2019, № 62/635 від 30.11.2019, № 62/769 від 31.12.2019, № 61/25 від 31.01.2020, № 62/10 від 31.01.2020, № 61/134 від 29.02.2020 та № 62/76 від 29.02.2020 № 61/253 від 31.03.2020 та № 62/141 від 31.03.2020 Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" надано послуги на суму 31 546, 46 грн.
Означені вище акти та рахунки фактури (окрім № 61/134 від 29.02.2020 та № 62/76 від 29.02.2020 № 61/253 від 31.03.2020 та № 62/141 від 31.03.2020) були отримані відповідачем, про що свідчать відповідні підписи представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" на реєстрі виданих/отриманих оригіналів документів.
Разом з тим, судом встановлено, що 19.03.2020 рахунки за місяць лютий 2020 року (№ 61/134 від 29.02.2020 та № 62/76 від 29.02.2020 з актами) були відправлені відповідачу цінним листом з описом вкладення поштою.
23.03.2020 рахунки були отримані відповідачем про що свідчать данні з сайту Укрпошти.
Як про це вказує позивач після отримання зазначених рахунків та актів, відповідач не надав вмотивованої відмови від підписання.
За таких обставин, суд погоджується з твердженнями позивача, що в силу пп. 2.2.2. договору, акти вважаються підписаними сторонами та, відповідно, є підставою для здійснення оплати за надані позивачем послуги.
Також, як про це вказує позивач, відповідач, у порушення взятих на себе на умовах пп. 2.2.2 п. 2.2. договору зобов'язань, самостійно не отримав в бухгалтерії балансоутримувача рахунки для сплати вартості отриманих у березні 2020 послуг і акт.
У зв'язку з чим, останні 10.04.2020 були направлені балансоутримувачем на адресу орендаря, вказану у договорі, поштовим відправленням № 0830103518248 (цінним листом з описом вкладення).
Як встановлено судом, поштове відправлення № 0830103518248 отримано орендарем 13.04.2020, що підтверджується інформацією про трекінг відправлення, розміщеною на офіційному сайті AT "Укрпошта" в мережі Інтернет за посиланням https ://track.ukrposhta .ua/trackmg UA .html.
Таким чином, суд вказує, що відповідно до умов пп. 2.2.2 п. 2.2 договору, акти від 31.03.2020 також вважаються підписаними сторонами без зауважень.
З огляду на викладене вище, суд вказує, що у відповідача наявний обов'язок щодо оплати наданих позивачем послуг в розмірі 31 546, 46 грн.
В той час, суд вказує, що будь яких доказів про сплату вказаної заборгованості в матеріалах справи не міститься.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, за умовами пп. 2.2.1. договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати розрахунки за договором.
Відповідно до пп. 2.2.2 договору орендар зобов'язується щомісяця, з 10 (десятого) числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату компенсації земельного податку згідно з пунктом 1.1.3. договору. Орендар несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту. Датою отримання рахунку та акту вважається 15 (п'ятнадцяте) число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 (двадцятого) числа того ж місяця. Підписаний акт орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5 (п'яти) робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
Крім того, суд зазначає, що 14.02.2020 Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" було надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" претензію № 35-28/5-13 від 12.02.2020 з вимогою сплатити суму заборгованості за договором в період з липня 2019 по грудень 2019.
17.02.2020 відправлення було вручено за довіреністю, про що свідчать данні з сайту Укрпошти. Проте позивач вказує, що станом на 13.04.2020 він не отримав ні відповіді, ні сплати по рахункам. Натомість відповідач додатково не сплатив вартість наданих у січні 2020 - лютому 2020 послуг.
Відповідно до п. 8.9. договору всі документи, що будуть відправлені балансоутримувачем на адресу орендаря, вказану у договорі, вважаються такими, що були відправлені належним чином належному отримувачу до тих пір, поки орендар письмово не повідомить балансоутримувача про зміну свого місцезнаходження (із доказами про отримання балансоутримувачем такого повідомлення). Уся кореспонденція, що направляється балансоутримувачем, вважається отриманою орендарем не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту її відправки балансоутримувачем на адресу орендаря, зазначену в договорі. Якщо інше не передбачено умовами договору.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене вище, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання та не спростував заявлених позовних вимог, то за таких підстав суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені зобов'язання, що обумовлені договором № 02.5-14/1-422 від 20.08.2019 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення суми заборгованості в розмірі 31 546, 46 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 967, 67 грн, 3% річних в розмірі 274, 41 грн та інфляційних втрат в розмірі 372, 07 грн, то суд вказує наступне.
Згідно п. 4.2. договору орендар зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплат отриманих послуг (п. 2.2.2) сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Так, судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені та встановлено, що останній здійснені арифметично вірно, а відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1 967, 67 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Щодо нарахувань інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Що у свою чергу підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, та встановлено, що при їх нарахуванні позивачем було допущено помилки.
Крім того, нарахування інфляційних втрат, в порушення наведеного вище позивачем здійснено не за повні місяці.
Так, за розрахунком суду, обґрунтованою сумою 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 269, 18 грн, а сумою інфляційних втрат, розрахунок яких здійснений за повні місяці є 341, 17 грн. Отже, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (04116, м. Київ, вул. Шулявська, 7; ідентифікаційний код 32259588) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, обл. Київська, р-н Бориспільський, с. Гора, вул. Бориспіль-7; ідентифікаційний код 20572069) суму основного боргу в розмірі 31 546 (тридцять одна тисяча п'ятсот сорок шість) грн 46 коп., пеню в розмірі 1 967 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят сім) грн 67 коп., 3% річних в розмірі 269 (двісті шістдесят дев'ять) грн 18 коп., інфляційні втрати в розмірі 341 (триста сорок одна) грн 17 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 099 (дві тисячі дев'яносто дев'ять) грн 78 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 07.08.2020
Суддя Д.О. Баранов