вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" серпня 2020 р. Справа№ 904/4928/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Попікової О.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: не з'явилися;
відповідача: Губарева О.М.;
третьої особи: не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу
Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 (повний текст складено 16.03.2020)
у справі № 904/4928/19 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Головного управління пенсійного фонду України в
Дніпропетровській області
до Міністерства внутрішніх справ України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про відшкодування шкоди у розмірі 352.031,88 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі №904/4928/19 відмовлено у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 352.031,88 грн, які виплачені позивачем громадянину ОСОБА_1 з моменту призначення йому пенсії за період з 28.10.2014 по 31.12.2018.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів усіх чотирьох умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки відповідача, завдання шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби та відповідно призначенням позивачем ОСОБА_1 пенсії, гарантованої статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Не погодившись із прийнятим рішенням, Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі №904/4928/19.
У судовому засіданні 06.07.2020 суд протокольно ухвалив оголосити перерву до 13.07.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , відкладено судове засідання на 17.08.2020.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що у зв'язку із незаконним звільненням та в подальшому поновленням на роботі ОСОБА_1 за рішенням суду, який перебував у трудових відносинах із відповідачем, з моменту призначення йому пенсії виникла переплата пенсії, що спричинило майнову шкоду позивачу в розмірі 352.031,88 грн. При цьому апелянт зазначає, що місцевий суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 1173 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.
У судовому засіданні 17.08.2020 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 за № 2238 о/с полковника міліції ОСОБА_1 було звільнено з органів УМВС України на Придніпровській залізниці.
Громадянин ОСОБА_1 з 28.10.2014 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та до 30.12.2018 отримував пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 у справі №804/1909/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, визнано протиправним та скасовано наказ міністра Міністерства внутрішніх справ України №2238 о/с від 27.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці на підставі пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" № 1682-VІІ від 16.09.2014, п. 62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік); поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014; стягнуто з Управління МВС України на Придніпровській залізниці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 по 11.07.2018 в розмірі 411.726,24 грн з утриманням відповідних податків та зборів.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 та постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 ОСОБА_1 згідно з наказом від 01.08.2018 Міністерства внутрішніх справ України № 979 о/с поновлено на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці.
Як вказує позивач, 06.12.2018 на адресу Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов витяг з наказу МВС України від 01.08.2018 за № 979 о/с про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 28.10.2014.
Згідно з довідкою Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 у період з жовтня 2014 року по грудень 2018 року отримав пенсію на загальну суму 352.031,88 грн.
30.07.2019 Головне управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулось до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області з претензією №70 про відшкодування шкоди в розмірі 352.031,88 грн, які виплачені громадянину ОСОБА_1 з моменту призначення йому пенсії по 31.12.2018.
За результатом розгляду претензії № 70 від 30.07.2019 Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що Міністерство внутрішніх справ України не є належною стороною щодо відшкодування шкоди, а тому вказана претензія задоволенню не підлягає.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, правових підстав для стягнення з відповідача 352.031,88 грн шкоди, що полягає у переплаті пенсії у зв'язку із незаконним звільненням та в подальшому поновленням на роботі ОСОБА_1 за рішенням суду, який перебував у трудових відносинах із відповідачем.
Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
З урахуванням положень статті 74 ГПК України саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Обов'язком позивача є доведення, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17).
Предметом судового розгляду у даній справі є вимога про відшкодування шкоди на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України, що полягає у переплаті пенсії в розмірі 352.031,88 грн, у зв'язку із наказом Міністерства внутрішніх справ України № 2238 о/с від 27.10.2014 про звільнення громадянина ОСОБА_1 зі служби у органах внутрішніх справ.
За твердженням позивача, в силу вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_1 не мав права на пенсію до звільнення.
При цьому протиправну поведінку відповідача позивач вбачає у прийнятті незаконного рішення (наказу № 2238 о/с від 27.10.2014) про звільнення ОСОБА_1
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками позивач вбачає у тому, що у зв'язку із прийняттям відповідачем незаконного рішення (наказу № 2238 о/с від 27.10.2014) позивач виплатив ОСОБА_1 пенсію в розмірі 352.031,88 грн, а тому, вказані обставини знаходяться в причинному зв'язку між протиправністю діяння та результатом таких дій - настанням негативного наслідку у вигляді переплати пенсії.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому сфера застосування цього Закону розповсюджується на відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим законом, або в частині, що не суперечить цьому закону.
Частиною третьою статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Преамбулою Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Відповідно до абзаців 1, 2 статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Відповідно до вимог п. а) ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам, що мають право на пенсію за цим Законом незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 28.10.2014 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та до 30.12.2018 отримував пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підставою для призначення пенсії є заява та необхідні документи, що подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
За приписами статті 48 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документа.
Як вбачається із протоколу за пенсійною справою №0403013000 (МВС) від 28.10.2014, ОСОБА_1 пенсію призначено на підставі заяви, поданої ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням зі служби в органах внутрішніх справ у запас 27.10.2014, на момент звільнення його вислуга років складала 34 роки 27 календарних днів.
Колегія суддів відзначає, що з урахуванням пункту а) статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підставою для призначення та виплати пенсії громадянину ОСОБА_1 був не наказ про звільнення його зі служби, а саме заява ОСОБА_1 , який на день звільнення із органів внутрішніх справ мав вислугу 34 роки 27 календарних днів.
Таким чином після звільнення зі служби ОСОБА_1 реалізував своє право, гарантоване Конституцією та Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо державного пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 за №3-1 затверджено "Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок).
Пунктом 1 Порядку визначено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).
Подання про призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви ОСОБА_1 , в порядку визначеному Законом, було підготовлено Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Пунктом 16 даного Порядку передбачено, що при прийманні документів для призначення пенсії орган, що призначає пенсії: перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню перевірку змісту і належного оформлення представлених документів; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження. Орган, що призначає пенсії, має право вимагати від міністерств та інших органів, заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів та перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Отже, відповідно до п. 16 Порядку саме на позивача покладено контрольні функції за дотриманням чинного законодавства при призначенні пенсії та контроль і перевірка документів, наданих заявником, на відповідність законам і підзаконним актам, на підставі яких оформляється пенсія.
Статтею 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що особи, винні в порушенні законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, зазначених у цьому Законі, а також у несвоєчасному оформленні або поданні документів для призначення пенсії, у видачі для оформлення пенсій недостовірних даних і документів, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З аналізу статті 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вбачається, що відповідальність у відповідача мала б настати в результаті подання недостовірних документів, даних на пенсіонера. Але оскільки відповідач жодного недостовірного документа для призначення пенсії ОСОБА_1 не подав, це відповідно свідчить про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту, службу до органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 у справі № 804/1909/14 визнано протиправним та скасовано наказ міністра Міністерства внутрішніх справ України № 2238 о/с від 27.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014; стягнуто з Управління МВС України на Придніпровській залізниці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 по 11.07.2018 в розмірі 411.726,24 грн з утриманням відповідних податків та зборів.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України за № 979 о/с від 01.08.2018 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці.
Як вбачається із матеріалів справи, 03.12.2018 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області повідомило позивача про поновлення на службі ОСОБА_1 , що підтверджується листом № 19367/Як від 03.12.2018.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ завдало шкоди Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та порушило вимоги Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зокрема, статтею 2 якого передбачено, що у разі повторного прийняття осіб на службу виплата пенсій на час служби припиняється.
Окрім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсіонери зобов'язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.
Частина 3 статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вказує, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.
З аналізу статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вбачається, що саме на громадянина ОСОБА_1 покладено обов'язок щодо повідомлення органів пенсійного забезпечення щодо обставин, які спричиняють припинення виплати пенсії, а також відшкодування органу пенсійного забезпечення отриманих завих сум пенсії. При цьому колегія суддів бере до уваги і те, що саме ОСОБА_1 за рішенням суду отримав середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 по 11.07.2018 в розмірі 411 726,24 грн, тобто за період, коли він отримував і пенсію.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивач не довів усіх чотирьох умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки відповідача, завдання шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби та відповідно призначенням позивачем ОСОБА_1 пенсії, гарантованої статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Однак колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача у даному випадку на положення ч. 1 ст. 1173 ЦК України з огляду на встановлене вище, а також на те, що відповідач не приймав жодних рішень та не вчиняв жодних дій (не допускав бездіяльності) саме щодо позивача.
Беручи до уваги, що матеріали справи не містять будь-яких належних та достовірних доказів, які б підтверджували сам факт порушення відповідачем законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, а позивач не довів обставин, які можуть бути підставою для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", позовні вимоги про стягнення 352.031,88 грн шкоди задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі №904/4928/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 у справі №904/4928/19 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №904/4928/19.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 18.08.2020.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
О.В. Попікова