"13" серпня 2007 р.
Справа № 32-16-17-9/326-05-9069
За позовом: Релігійної громади "Євангельська реформатська пресвітеріанська церква" м. Одеси
до відповідача: Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України м. Одеса
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1.Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, 2.Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, 3.Одеської міської ради, 4.Одеської обласної ради, м. Одеса, 5.КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», м. Одеса
про зобов'язання звільнити займане приміщення
Суддя Грабован Л.І.
Представники сторін:
від позивача: Орез В.П. за довіреністю №12 від 14.02.2007р.
від відповідача: Григор'єва С.В. за довіреністю №11 від 14.05.07р.
від третіх осіб: Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації - Запольський О.А. за довіреністю №6861 від 19.10.06р., Одеська міська рада - Кіхтенко О.С.
Суть спору: про зобов'язання звільнити займане приміщення.
Релігійна громада Євангельської пресвітеріанської церкви міста Одеси (далі по тексту РГЄПЦ) звернулася до господарського суду Одеської області з позовом (т.1 а.с.2-5) до Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України (далі по тексту Одеське міжобласне відділення НСТДУ) про зобов'язання відповідача звільнити приміщення площею 258,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62.
Ухвалою від 12.10.2005р. (т.1 а.с.1) (суддя Бакланова Н.В.) порушено провадження у справі.
Ухвалою суду від 08.11.2005р. (т.1 а.с.73) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.
Заявою від 09.11.2005р.(т.1 а.с.79) РГЄПЦ позовні вимоги були уточнені, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати Одеське міжобласне відділення НСТДУ звільнити займане ним ізольоване приміщення площею 326,5 кв.м., яке має відокремлений вхід з арки будинку № 62 по вул.. Пастера у м. Одеса, розташоване на першому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62, шляхом виселення відповідача із зазначеного приміщення. Свої позовні вимоги РГЄПЦ обґрунтовує правомірністю набуття нею права власності на будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62, відсутністю укладеного між сторонами по справі договору оренди, що в свою чергу, на думку РГЄПЦ, свідчить про безпідставне використання Одеським міжобласним відділенням НСТДУ приміщень, розташованих на першому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62.
Ухвалою від 5.01.2006р. (т.1 а.с.120) справу було прийнято до провадження суддю Зуєвою Л.Є. Рішенням від 23.03.2006р., прийнятим колегію суддів у складі суддів Зуєвої Л.Є., Рога Н.В., Петровим В.С., якими прийнято справу до провадження на підставі ухвали від 15.02.3006р. (т.1 а.с.134), яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2006р. (т.2 а.с.204210) рішення господарського суду від 23.03.2006р. скасовано, справу передано на новий розгляд.
Ухвалою від 3.07.2006р. справу прийнято до провадження суддею Железною С.П. (т.3 а.с. 1). Ухвалою від 30.08.2006р. (т.3 а.с.32) до участі у справі було залучено Представництво по управлінню комунальною власністю в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Ухвалою від 27.09.2006р. (т.3 а.с.61) до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеську міську ралу, Одеську обласну раду, КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості». Рішенням суду від 10.11.2006р. у позові відмовлено (т.3а.с.183-186).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. (т.4 а.с.113-120) рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду від 29.05.2007р. (т.4 а.с.140-146) рішення господарського суду від 10.11.2006р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. скасовано, справу передано на новий розгляд.
Ухвалою від 18.06.2007р. (т.5 а.с.1-2) справу прийнято до провадження суддею Грабован Л.І.
27.06.2007р. позивачем подано до суду обґрунтування та уточнення позовних вимог (т.5 а.с.9-13), в яких позовні вимоги викладені у новій редакції: виселити Одеське міжобласне відділення Національної спілки театральних діячів України зі займаного ним ізольованого приміщення площею 326,5 кв.м (згідно план-схеми) техпаспорту із приміщень, позначених як 16-29, 31-40,1а,11,111), яке має відокремлений вхід з арки дома №62 по вул.. Пастера у м. Одеса, і яке розташовано на першому поверсі будівлі колишній Реформаторсько-Євангелічної церкви за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 62, що належить Релігійній громаді «Євангельська Реформатська Пресвітеріанська Церква» міста Одеси, і вселити в це приміщення Релігійну громаду «Євангельська Реформатська Пресвітеріанська Церква».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність у додатковій угоді від 4.03.1999р. таких істотних умов договору оренди як розмір орендної плати, механізм та розмір відшкодування витрат на експлуатацію будівлі об'єкт оренди та строк дії договору, що, за думкою позивача свідчить про неукладеність даної угоди. Позивач вказує, що твердження відповідача щодо визначеності орендної плати у розмірі 18,45 грн. із включенням у цю плату і витрат з експлуатації та комунальних послуг спростовуються наведеним та змістом охоронно-орендного договору і лише підтверджує факт не укладення позивачем жодних договорів на виконання п.5 додатку до договору від 19.05.1997р. Розділ 5 додаткової угоди також не містить конкретних умов внаслідок чого його не можна вважати певним зобов'язанням, за яким досягнуто згоди сторонами, оскільки чітких вимог (площа, кількість кімнат, етажність, район розташування, наявність та якість ремонту) до приміщення, яке має бути надано не відомо ким, та невідомо коли не передбачено. Позивач вважає єдиним положенням, яке має конкретний зміст і чітке направлення на припинення певних прав та обов'язків розділ 6 додаткової угоди, що після підписання додаткової угоди від 4.03.1999р. всі інші положення охоронно-орендного договору і доповнення до нього втрачають силу, тобто дія договору припинена, але новий договір, який би передбачав можливість та умови користування частиною будівлі відповідачем, сторони не уклали. Орендна плата, яку відповідач розраховував з власних міркувань, поверталась позивачем з посиланням на відсутність договору оренди між сторонами. Неодноразові звернення позивача з пропозицією укласти договір, або сплатити спожиті комунальні послуги відхилялись відповідачем. У зв'язку з відсутністю договору найму та небажанням відповідача укласти такий договір, одночасно поведінкою відповідача, яка несумісна з призначенням будівлі, необхідністю використання позивачем займаних приміщень для власних потреб та суспільно значимої діяльності, позивач повідомив відповідача про необхідність звільнити займані останнім приміщення, але відповідач цього не зробив.
Відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, оскільки вважає, що підставою для використання Одеським міжобласним відділенням НСТДУ спірних приміщень є укладена 4.03.1999р. між сторонами по справі додаткова угода до охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р., умови якої відповідачем сумлінно виконуються. Відповідач вказує, що зазначена додаткова угода є чинною, оскільки відповідачу відповідно до умов цієї угоди не було надано еквівалентного (рівнозначного) та придатного для експлуатації приміщення, у зв'язку з чим він не має можливості звільнити займані ним приміщення, розташовані на першому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62.
Третя особа -Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації у поясненнях від 13.08.2007р. ( т.5 а.с.113-114) пояснює, що відповідач не отримав рівнозначного і придатного для експлуатації приміщення, підстав для розірвання угоди від 4.03.1999р. між сторонами не вбачається.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.11.1998р. (т.1 а.с.11-16), яке набуло чинності 7.12.1998р. та додаткового рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.08.1999р.(т.1 а.с.17-21) за РГЄПЦ було визнано право власності на будівлю колишньої Євангельсько-Реформаторської церкви, загальною площею 1422, 2 кв.м., яка розташована за адресою м.Одеса, вул. Пастера, 62 (далі по тексту будівля), що перебувала у державній власності. 13.08.1999р. Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості було видано реєстраційне посвідчення про право власності на зазначену будівлю (т.1 а.с.23). 18.03.1999р. РГЄПЦ надало Управлінню охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації охоронне зобов'язання щодо нерухомого пам'ятника історії та культури.(т.5 а.с.40-43).
Одеське міжобласне відділення НСТДУ з 1988 року та на момент набуття позивачем по справі права власності на будівлю займало у цьому приміщенні частину будівлі площею 1281 кв.м. на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів №311 від 7.09.1988р. та охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури, укладеного між Державною інспекцією з охорони пам'ятників Управління архітектури обласної державної адміністрації та Одеським міжобласним відділенням Спілки театральних діячів України від 1.08.1993р. (т.1 а.с.25-30).
Згідно з п. 2.2 охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури, пам'ятник містобудування і архітектури передається за актом технічного огляду, який складається сторонами не пізніше чим через два тижня після оформлення договору.
За положеннями п. 2.3 цього ж договору строк користування пам'ятником архітектури був встановлений на період діяльності Одеського міжобласного відділення СТД України. При цьому, даний охоронно - орендний договір підлягав перереєстрації кожні 5 років з внесенням змін і доповнень, визначених діючим законодавством на момент перереєстрації.
Відповідно до п. 3.1 цього договору за використання об'єкту оренди відповідач зобов'язався сплачувати Орендодавцю на протязі строку дії договору орендну плату відповідно до ставок, встановлених за згодою з Міністерством з питань будівництва і архітектури України.
19.05.1997р. між Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації і Одеським міжобласним відділенням СТД України було укладено додаткову угоду до охоронно-орендного договору від 1.08.1993р. (т.1 а.с.31-37).
Згідно п. 2 додаткової угоди п. 3.1 охоронно-орендного договору від 1.08.1993р. було викладено у новій редакції, відповідно до якої відповідач зобов'язувався сплачувати орендну плату у розмірі 18,45 грн. за один календарний місяць із розрахунку 1% від добутку орендованої площі та 1,2 грн. за 1 кв.м. (з урахуванням ПДВ). Строк внесення орендної плати встановлено щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця, за який вноситься орендна плата. Окрім орендної плати, відповідно до п.5 додаткової угоди Одеським міжобласним відділенням СТД України були прийняті на себе зобов'язання із сплати експлуатаційних витрат, комунальних послуг, витрат на утримання інженерних мереж та території на підставі окремих договорів, самостійно укладених відповідачем із відповідними організаціями.
Після набуття позивачем права власності на будівлю колишньої Євангельсько- Реформаторської церкви, загальною площею 1422,2 кв.м., яка розташована за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 62, у зв'язку зі зміною власника будівлі, 4.03.1999р. (т.1 а.с.38) між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р. (далі то тексту - додаткова угода від 04.03.1999р.), якою охоронно-орендний договір на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р. був викладений у новій редакції.
Як вказано у розділі 3 цієї додаткової угоди позивач погодився з тимчасовим розміщенням відповідача у займаній на той час частині будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62. При цьому, у розділі 4 додаткової угоди від 4.03.1999р. зазначено, що користування зазначеною частиною будівлі має для відповідача оплатний характер та передбачає відшкодування позивачеві фактичних витрат з експлуатації займаних відповідачем приміщень, при цьому розмір виплат не повинен був перевищувати розмір тих, що здійснювалися раніше.
Відповідно до розділу 5 цієї ж додаткової угоди відповідач зобов'язувався звільнити займане приміщення після надання йому еквівалентного (рівнозначного) та придатного для експлуатації приміщення у відповідності з розділом 3 цієї додаткової угоди до договору.
2.03.2000р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та відповідачем було укладеного договір безстрокового безоплатного користування нежитловим приміщенням за №1 (т.1 а.с.40-41), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а відповідач прийняв у безстрокове безоплатне користування нежитлове приміщення 1-го, 2-го поверхів, загальною площею 609,3 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60, з метою розміщення офісу.
11.04.2001р. Представництвом по управлінню комунальною власністю м. Одеси на підставі договору безстрокового безоплатного користування нежитловими приміщеннями за №1/2 у користування відповідачу були надані нежилі приміщення підвалу, загальною площею 125,0 кв.м., розташовані за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 60.
На виконання вказівок постанови ВГСУ від 29.05.2007р., які відповідно до ст. 111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд з'ясовує фактичні обставини, пов'язані з наявністю в додатковій угоді від 4.03.1999р. істотних умов, необхідних для договору даного виду, з урахуванням того, що за р.6 зазначеної додаткової угоди усі інші положення охоронно-орендного договору і доповнень до нього втратили силу.
Перевірено доводи позивача стосовно відсутності в угоді умов про предмет договору, розміру плати за користування приміщеннями, порядку розрахунків, механізму й розміру відшкодування витрат на експлуатацію приміщень, строк дії угоди.
Досліджуючи зміст додаткової угоди, укладеної між сторонами по справі 04.03.1999р., з метою визначення питання наявності або відсутності правових підстав знаходження відповідача у спірному приміщенні, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договір, -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямоване на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Статтею 41 ЦК України 1963р., в редакції яка діяла на час укладання додаткової угоди від 4.03.1999р., було визначено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори).
При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Положеннями ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договорів. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 256 ЦК України 1963р. за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Відповідно до ст. 268 ЦК України 1963р. при переході права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника.
Ст. 203 ЦК України (2003р.) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі додаткової угоди від 4.03.1999 р. до охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р. між позивачем та відповідачем виникли цивільні правовідносини.
Розділом 3 додаткової угоди від 4.03.1999р. встановлено, що відповідач згоден з тимчасовим розміщенням позивача в частині будівлі церкви, займаної ним до укладення цієї угоди. У відповідності до розділу 4 цієї угоди користування частиною будівлі носить для наймача відшкодувальний характер та передбачає відшкодування власнику фактичних затрат по експлуатації займаних приміщень. Крім того, розділом 5 додаткової угоди від 4.03.1999р. визначено, що позивач зобов'язувався звільнити займані ним приміщення після надання йому еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення.
Проаналізувавши зміст додаткової угоди від 4.03.1999р., суд доходить висновку, що остання відповідає ознакам договору найму /оренди/, порядок укладання якого був врегульований положеннями ЦК України 1963р. Більш того, у преамбулі додаткової угоди від 4.03.1999р. сторонами було чітко зазначено, що угода є договором майнового найму та укладена відповідно до ст.ст. 256-272 ЦК України 1963р. З 1999р. зазначена додаткова угода на протязі тривалого часу виконувалася сторонами, що свідчить про те, що вона була укладена з наміром створити відповідні правові наслідки, що, в свою чергу, дозволяє суду дійти висновку про реальність цієї угоди. Таким чином, судом не приймає до уваги посилання позивача на не укладення між сторонами по справі договору оренди.
Додаткова угода, укладена між сторонами по справі 4.03.1999р., у встановленому законом порядку недійсною судом визнана не була. Доказів, які б спростовували викладене суду позивачем надано не було. Враховуючи викладене, у відповідності до ст. 204 ЦК України зазначена додаткова угода, як цивільно-правовий правочин, є правомірною як на час укладання, так і на час розгляду справи у суді, у зв'язку з чим, суд оцінює дану угоду як прояв вільного волевиявлення сторін, спрямований на набуття певного обсягу прав та обов'язків учасниками договору.
Посилання позивача на набуття ним у встановленому законом порядку права власності на будівлю колишньої Євангельсько-Реформаторської церкви, загальною площею 1422, 2 кв.м., яка розташована за адресою м.Одеса, вул. Пастера, 62, що дозволяє йому в силу закону вимагати повернення належного йому на праві власності майна та неналежне виконання Одеським міжобласним відділенням НСТДУ умов додаткової угоди від 4.03.1999р. щодо своєчасного і повного здійснення платежів за користування приміщеннями зазначеної будівлі, що, на його думку, спричинило розірвання цієї додаткової угоди, не узгоджується з доводами щодо не укладення додаткової угоди, оскільки фактично підтверджує її укладення і прийняття сторонами до виконання.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Однак, відповідно до умов розділу 3 додаткової угоди до охоронно-орендного договору від 1.08.1993р. на користування пам'ятником містобудування і архітектури -будівлі колишньої Євангельсько-реформаторської церкви 1895р. від 4.03.1999р. позивач погодився з тимчасовим розміщенням Одеського міжобласного відділення НСТДУ у частині будівлі, яка знаходилась у користуванні останнього до укладання додаткової угоди від 04.03.1999р. Як було зазначено по тексту рішення вище, розділом 5 додаткової угоди від 04.03.1999р. було визначено, що позивач зобов'язався звільнити займані ним приміщення після надання йому еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення.
Оцінив додаткову угоду в якості доказу за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом відповідно до ст. 43 ГПК України, з врахуванням положень ч.2 ст.111-12 ГПК України, суд не погоджується з положеннями про те, що зазначене у р.5 додаткової угоди від 4.03.1999р. зобов'язання відповідача звільнити займане ним приміщення після надання йому еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення у відповідності до розділу 3 даної додаткової угоди має ознаки ймовірності, але не обов'язковості, оскільки залежить від волі третіх осіб, не зазначених у названій угоді. За ст. 252 ЦК України термін цієї угоди був визначений сторонами вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Згідно з ст. 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Як вбачається із змісту розділу 5 додаткової угоди від 4.03.1999р., термін дії цієї угоди не ставиться в залежності від умови надання або ненадання відповідачу еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення, а чітко визначений сторонами моментом отримання відповідачем такого приміщення. Презумпція свободи договорів передбачає право суб'єктів цивільних правовідносин самостійно визначати умови договору, які відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Враховуючи, що термін додаткової угоди встановлений сторонами з моменту отримання відповідачем еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та підписавши зазначений договір, позивач погодився на зазначені умови, суд доходить висновку щодо правомірності цієї умови договору та її обов'язковості для існуючих між сторонами орендних правовідносин.
Крім того, аналіз змісту розділу 5 додаткової угоди від 4.03.1999р. дозволяє суду дійти висновку, що умовою для звільнення відповідачем займаних ним приміщень є не лише формальне отримання останнім іншого еквівалентного (рівнозначного) придатного для експлуатації приміщення, а фактичне отримання та прийняття до використання такого приміщення.
При цьому суд враховує, що незважаючи на укладення договорів безстрокового безоплатного користування нежитлових приміщень №1 від 02.03.2000р. (т.3 а.с.69-70) та №1/2 від 11.04.2001р. (т.3 а.с.66-67) про надання Представництвом по управлінню комунальною власністю м. Одеси відповідачу в користування нежитлових приміщень першого та другого поверху загальною площею 609,3 кв.м. та нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 125,0 кв.м., розташованих за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 60, останні не можуть використовуватися на даний час під розміщення і виконання статутної діяльності підрозділів і творчих колективів Одеського міжобласного відділення НСТДУ, у зв'язку з тим, що у зазначених приміщеннях відсутні водопостачання, електропостачання, а також незавершені ремонтні роботи, про що свідчить акт обстеження приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60, підписаний директором ЖЕУ «Ренесанс» Приморського району, головним інженером ЖЕУ «Ренесанс» та головою правління Одеського міжобласного відділення НСТДУ.
До того ж, вказані приміщення надавалися Представництвом по управлінню комунальною власністю м. Одеси, як власність територіальної громади м. Одеси, однак в ході розгляду справи було встановлено, що з 18.01.2006р. нежилі приміщення першого та другого поверху загальною площею 603,7 кв.м. та нежилі приміщення підвалу, загальною площею 169,22 кв.м., розташовані за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 60 знаходилися у власності ТОВ «Бюро добрих послуг», а з 20.01.2006р. - у власності декількох фізичних осіб. Як вбачається з матеріалів справи, на час розгляду даної справи право власності на зазначені приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2006р. набула гр. Драгомищенко Юлія Михайлівна.
Крім того, як вбачається з пояснень представника Одеської обласної ради, Управління охорони об'єктів культурної спадщини зазначені приміщення на час укладення договорів безстрокового безоплатного користування нежитловими приміщеннями №1 від 02.03.2000р. та №1/2 від 11.04.2001р. не знаходились у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, оскільки, як вбачається з рішення Одеської обласної ради народних депутатів «Про заходи з охорони та використання нерухомих пам'ятників історії і культури в Одеській області» № 449-ХХІ від 12.05.1993р., Одеської обласна рада народних депутатів прийняла до комунальної власності територіальної громади Одеської області нерухомі пам'ятники історії і культури, у тому числі і будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60.
Таким чином, суд не приймає договори безстрокового безоплатного користування нежитловими приміщеннями №1 від 02.03.2000р. та №1/2 від 11.04.2001р., укладені між Представництвом по управлінню комунальною власністю м. Одеси та Одеським міжобласним відділенням НСТДУ та відповідні акти приймання-передачі, як докази на підтвердження самого факту надання відповідачу приміщень, так і докази оцінки наданих приміщень як еквівалентних (рівнозначних) і придатних для експлуатації.
Перевіривши на виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2007р. доводи позивача про те, що ним не приймались кошти від відповідача, перераховані останнім на депозитний рахунок нотаріальної контори як орендна плата за користування приміщенням; що позивач не одержував від відповідача за платіжними дорученнями на оплату водо- та електропостачання за додатковою угодою від 4.03.1999р., кошти одержували інші юридичні особи; про те, що позивач подавав відповідачу пропозиції як укладення договору оренди так і звільнення приміщення, суд дійшов наступних висновків. Посилання позивача є суперечливими та такими, що взаємо виключають один одне, оскільки ним подавались відповідачу і листи про розірвання угоди у зв'язку з несплатою платежів, і листи про укладення договору оренди (т.3 а.с.20-21), на що відповідач відповідав (т.3 а.с.42-43), однак домовленості сторони не дійшли, і листи про звільнення приміщення, тоді як орендна плата відповідачем перераховувалась, однак не приймалась позивачем.
Стосовно посилань позивача на неналежне виконання Одеським міжобласним відділенням НСТДУ умов додаткової угоди від 4.03.1999р. щодо своєчасного і повного здійснення платежів за користування приміщеннями зазначеної будівлі, що, на його думку, спричиняє розірвання цієї додаткової угоди, суд зауважує, що в матеріалах справи наявні листи та претензії позивача, направлені на адресу відповідача, в яких РГЄПЦ повідомляє, що у зв'язку з несплатою Одеським міжобласним відділенням НСТДУ комунальних та орендних платежів, церква вважає додаткове погодження від 4.03.1999р. автоматично розірваним. В липні 2005р. РГЄПЦ направила відповідачу повідомлення про відмову від договору найму. Враховуючи те, що розірваним може бути лише укладений договір, тоді як у двосторонньому порядку його не розірвано та вимог у позовній заяві до відповідача про розірвання договору не пред'явлено, суд не розглядає питання щодо розірвання договору та наявність підстав такого розірвання.
Оскільки умовами додаткової угоди від 4.03.1999р. не встановлений порядок припинення дії угоди, а розділом 6 визначено, що після підписання цієї угоди всі інші положення охоронно-орендного договору і доповнення до нього втрачають силу, суд вважає, що порядок дострокового припинення та розірвання договору регулюється нормами діючого цивільного законодавства.
Суд зауважує, що позивач не позбавлений права у випадку порушення відповідачем умова угоди вимагати її розірвання у порядку, передбаченому ст. 188 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Розділом 4 додаткової угоди від 4.03.1999р. встановлено, що користування частиною будівлі носить для наймача відшкодувальний характер та передбачає відшкодування власнику фактичних затрат по експлуатації займаних приміщень. При цьому розмір здійснюваних виплат не повинний перевищувати здійснюваних раніше.
Положення додаткової угоди від 4.03.1999р., дозволяють суду дійти висновку, що плата за користування спірним об'єктом складається з фактичних затрат відповідача по експлуатації займаних приміщень та не має чітко визначеного розміру. У зв'язку з чим, положення ст. 782 ЦК України, якою наймодавцю надається право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі у випадку невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, не може бути застосована, оскільки, у даному випадку неможливо встановити наявність або відсутність заборгованості орендаря за цим договором. Крім того, з дотриманням вимог ст. 32, 33 ГПК України розрахунку заборгованості Одеського міжобласного відділення НСТДУ позивачем суду надано не було.
При вказаних обставинах, суд доходить висновку, що зазначена додаткова угода у встановленому законом порядку розірвана або припинена не була, незважаючи на посилання позивача, які не підтверджені належним чином.
Враховуючи висновок суду щодо чинності додаткової угоди, укладеної між сторонами по справі 4.03.1999р., та те, що відповідачу відповідно до умов розділу 5 цієї угоди не було надано еквівалентного (рівноцінного) та придатного для експлуатації приміщення, суд доходить висновку, що у відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України фактично не наступив момент закінчення строку дії договору, тобто строк виконання Одеським міжобласним відділенням НСТДУ прийнятих на себе зобов'язань в частині звільнення орендованих приміщень не настав.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог РГЄПЦ про зобов'язання відповідача звільнити орендовані приміщення, тому у задоволенні позову відмовляє повністю.
Витрати по сплаті держмита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову Релігійної громади «Євангельська Реформатська Пресвітеріанська Церква» до Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Суддя