"27" липня 2007 р. Справа № 02/2935а
15 год. 33 хв. м. Черкаси
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г.,
за участю представників: позивача: Слуцька Н.Ю. - за довіреністю, відповідача: Черкасов А.І., Потапенко С.В.- за довіреностями,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу
за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Урожай»
про стягнення 128 028 грн. 20 коп.,
Заявлено вимогу про стягнення 128 028 грн. 20 коп., в тому числі 125 987 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами у відповідача в 2006 році 17 робочих місць та 2041 грн. 20 коп. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій, з мотивів порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала повністю, заперечила проти доводів відповідача, стверджуючи, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і не вжив всіх можливих заходів для його виконання, тому повинен сплатити санкції та пеню у заявленій сумі.
Відповідач у письмовому поясненні повністю заперечив проти вимог позивача з мотивів відсутності вини відповідача в тому, що створені ним робочі місця не були зайняті інвалідами, оскільки відповідачем виконано вимоги законодавства, в грудні 2005 року комісією спеціалістів господарства було вирішено про можливість створення додаткових звичайних місць для інвалідів із загальним захворюванням, протягом січня-серпня 2006 року наказами по господарству було створено 16 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а у вересні, в зв'язку із сезонним збільшенням кількості працюючих, було створено додатково ще 21 робоче місце; про всі виділені місця було повідомлено центру зайнятості у звітах форми № 3-ПН, які систематично направлялися центру зайнятості; однак державною службою зайнятості не було направлено жодного інваліда для працевлаштування і самі інваліди до відповідача не зверталися.
Представники відповідача у судовому засіданні, заперечуючи проти позову, посилалися на доводи і міркування, викладені у поясненні на позов, та пояснили, що вина відповідача у даній ситуації відсутня, оскільки відповідач зробив все можливе для того, щоб виконати норматив, відповідач також звертався до голів сіл, у яких знаходяться структурні виробничі підрозділи відповідача, з проханням направляти на роботу інвалідів, які бажають працювати, але інваліди для працевлаштування не направлялися, а відповідно до Закону до обов'язків підприємства відноситься виділення робочих місць та повідомлення про це, а пошук та підбір інвалідів не відноситься до обов'язків підприємства, отже, відповідач не повинен нести відповідальність за державні органи працевлаштування, які не забезпечили працевлаштування інвалідів на виділені для них робочі місця.
У судовому засіданні оголошувалася перерва із 20.07.2007 року по 27.07.2007 року для надання додаткових доказів.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - підприємства) у 2006 році встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працювало від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини 2 статті 19 підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до статті 20 Закону підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.
Відповідно до частини 4 статті 20 Закону, у разі невиконання підприємством в 2006 році встановленого законом нормативу, воно зобов'язане було сплатити адміністративно-господарські санкції не пізніше 15 квітня 2007 року.
Як вбачається із Акту перевірки виконання роботодавцями нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та сплати ними суми адміністративно-господарських санкцій від 16 травня 2007 року, складеного позивачем та підписаного посадовими особами відповідача, що також не заперечується відповідачем у поясненні та представниками у судовому засіданні, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2006 році у відповідача складала 712 осіб. Чотири відсотки від цієї цифри складає 28,48, тобто для відповідача норматив на 2006 рік складав 28 робочих місць для працевлаштування інвалідів. У відповідача в 2006 році фактично працювали 11 інвалідів. Тобто у відповідача в 2006 році було зайнято на 17 робочих місць менше, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною 1 статті 19 Закону.
Однак, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у суду відсутні підстави для стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд приходить до висновку, що відповідач довів і належними доказами підтвердив вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення та виконання встановленого Законом нормативу, однак, він не був виконаний не з вини відповідача.
У частині 3 статті 19 Закону вказано, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно статті 18 Закону підприємства зобов'язані: 1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, 2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, 3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, аналіз правових норм про захист інвалідів дає підстави стверджувати про те, що обов'язок підприємства щодо виділення та створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, шукати і працевлаштовувати інвалідів. Такий обов'язок, як вказано, покладається на органи працевлаштування інвалідів.
Суд вважає, що відповідач довів і належними доказами підтвердив вжиття ним всіх залежних від нього заходів для виконання встановленого Законом нормативу: на засіданні комісії головних спеціалістів підприємства визначено про створення звичайних робочих місць для інвалідів із загальним захворюванням, визначено робочі місця для цієї категорії громадян (протокол № 17/12-2 від 17.12.2005 року, затверджений директором товариства), протягом січня-серпня 2006 року відповідач створив ще 16 робочих місць для працевлаштування інвалідів наказами по підприємству, а з вересня 2006 року створив додатково ще 21 робоче місце для інвалідів, та повідомив про це центру зайнятості у звітах форми № 3-ПН від 28.01.2006 року, 28.02.2006 року, 28.03.2006 року, 28.04.2006 року, 26.05.2006 року, 28.06.2006 року, 28.07.2006 року, 28.08.2006 року, 29.09.2006 року, 31.10.2006 року, 27.11.2006 року, 28.12.2006 року. Законом не визначено, якими документами повинно оформлятися виділення та створення робочих місць для роботи інвалідів, як вони повинні оформлятися.
Відповідач звертався листом від 28.02.2006 року до голів ряду сільських рад Черкаської області із проханням направляти товариству інвалідів 2 та 3 групи загального захворювання, які проживають у цих селах та бажають працювати. Відповідачу надійшли відповіді голів Мартинівської, Моринської, Кошмаківської, Дацьківської, Валявської сільських рад про те, що у селах відсутні інваліди, які бажали б і могли працювати, тому відповідачу не направляються.
Корсунь-Шевченківський центр зайнятості листом від 25.07.2007 року № 11110/02 повідомив про те, що протягом 2006 року інваліди відповідачу для працевлаштування не направлялися.
Суду не подано доказів того, що якоюсь іншою організацією на адресу відповідача направлялися інваліди для працевлаштування чи інваліди самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, і що відповідач відмовив у прийнятті інвалідів на роботу.
Отже, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у невиконанні органами працевлаштування інвалідів своїх обов'язків по їх працевлаштуванню, оскільки адміністративно-господарські санкції -це відповідальність за порушення свого власного обов'язку, а відповідальність у даних правовідносинах не може встановлюватися без вини відповідача.
За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність вимоги позивача про стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій, а отже, й пені, тому, за викладених обставин позов задоволенню не підлягає.
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 94, 160 -163 КАС України, суд
У позові відмовити повністю.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.Д. Пащенко
Постанова складена в повному обсязі
01.08.2007 року