20 липня 2020 року Справа № 160/4886/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
04 травня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 56 діб невикористаної додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015-2018 рік, в розмірі 35 414,40 грн., виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом по день звільнення з військової служби 632,40 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 56 діб невикористаної додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015-2018 рік, в розмірі 35 414,40 грн., виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 632,40 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна протягом проходження військової служби за контрактом відповідно до статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з 20.09.2018 року до 22.12.2019 р., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 632,40 грн. за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу в сумі 58 813,20 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині грошової компенсації за 56 діб невикористаної додаткової відпустки, з 23.12.2018 року до дня нарахування і фактичної виплати належного грошового забезпечення, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 632,40 грн., за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
24.06.2020 року від військової частини НОМЕР_1 до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач зазначив, що згідно довідки №150/ООС від 19 червня 2020 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 (відповідно до п.2 розд. II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100) за останні 12 календарних місяців військової служби, перед звільненням у відповідності до вимог пункту 6 Розділу XXXI Порядку виплати і грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення складало 166 774,15 грн. (сто шістдесят шість тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 15 коп.). При цьому, у відповідності до п.1 (додаток 15) постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядовою і начальницького складу та деяких інших осіб" такі види грошового забезпечення як матеріальна допомога на оздоровлення та грошова винагорода за безпосередню участь в АТО є разовими платежами і за своєю суттю є державними соціальними гарантіями, заохочувальними виплатами, та не входять до додаткових видів грошового забезпечення. 'Згідно рішення Конституційного суду України від 13.05.2015 року № 4-рп/2005 перелік щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, який включає надбавки, доплати, підвищення є вичерпним. Станом на день виключення зі списків особового складу частини (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2018 №195) грошове забезпечення майора ОСОБА_1 складало 26 981,40 грн. (двадцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят одна гривня 40 копійок). В свою чергу, сума грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки, виходячи з кількості календарних днів (включаючи й святкові і неробочі дні, так як грошове забезпечення військовослужбовцям нараховується та виплачується за повний календарний місяць) становить: (14 454,33 грн./30=481,81 грн.; 481,81*56 днів невикористаної додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 рік) - 26 981,40 (двадцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят одна гривня 40 коп.). 19.09.2018 року, ОСОБА_1 , на підставі його рапорту про здачу справ та посади за вх. №6245/3 від 19.09.2018 року, за його згодою, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 195 було виключено зі списків особового складу військової частини та знято зі всіх видів забезпечення. При цьому, механізм речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період визначено Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, яка затверджена наказом Міністерства оборони України № 232 від 29.04.2016 року. За змістом пункту 3 Розділу III Інструкції військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове маймо, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Згідно пункту 7 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік. Військовою частиною НОМЕР_1 (яка не є розпорядником бюджетних коштів) своєчасно на підставі письмового рапорту ОСОБА_1 , довідки - розрахунку по речовій службі від 23.04.2018 року №383 та наказу командувача Десантно - штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.08.2018 №11 було надано до довольчого органу (Командування високомобільних десантних військ ЗС України) заявку на кошти необхідні для виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за неотримане речове майно, які після їх перерахування довольчим органом на розрахункові рахунки військової частини НОМЕР_1 були виплачені 22.12.2018 року безпосередньо позивачу.
Також відповідач зазначає, що відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі військовослужбовцям, не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 КЗпП України. В свою чергу, на думку відповідача позовна вимога ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині грошової компенсації за 56 діб невикористаної додаткової відпустки, з 23.12.2018 до дня нарахування і фактичної виплати належного грошового забезпечення є передчасною та її вирішення в судовому порядку є можливим лише після фактичного нарахування та виплати позивачу сум такої грошової компенсації.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, про що свідчить копія посвідчення від 19.03.2015 року (Серія НОМЕР_2 ), яка наявна в матеріалах справи.
З довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 10.10.2016 року за №4123 убачається, що майор ОСОБА_1 дійсно у період з 03.05.2014 року по 19.07.2014 року, з 26.07.2014 року по 30.07.2014 року, з 15.01.2015 року по 16.03.2015 року, 09.06.2015 року по 10.06.2015 року, з 31.07.2015 року по 16.09.2015 року, з 06.1 1.2015 року по 22.12.2015 року, з 28.12.2015 року по 09.03.2016 року, з 14.03.2016 року по 07.04.2016 року безпосередньо брав (брала) участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі (районах) проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській обл. Підстава: наказ керівника, Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 15.06.2014 року № 33/244 т; накази командира військової частини НОМЕР_1 , військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.05.2014 року № 92, від 02.06.2014 року № 116, від 21.07.2014 року № 151, від 28.07.2014 року № 157, від 31.07.2014 № 160, під 15.01.2015 року № 10, від 17.03.2015 року № 66, від 09.06.2015 року № 138, від 11.06.2015 року № 140, від 31.07.2015 року № 179, від 16.09.2015 року № 211, від 06.11.2015 року № 248, від 25.12.2015 року № 286, від 29.12.2015 року № 288, від 10.03.2016 року № 50, від 15.03.2016 року № 53, від 11.04.2016 року № 73; витяги із наказів першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 24.12.2014 року № 109, від 21.01.2015 року №21, від 31.03.2015 року № 90, від 19.07.2015 року № 200, від 10.08.2015 року № 222, від 16.10.2015 року № 287, від 23.12.2015 року №357, від 27.01.2016 року №27, від 27.04.2016 року №118.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 №195 від 19.08.2018 року майора ОСОБА_1 , заступника начальника штабу 3 парашутно-десантного батальйону, звільненого наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 05 серпня 2018 року № 11 відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у запас за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), вважано таким, що справи та посаду здав 19 вересня 2018 року. З 19 вересня 2018 року виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Центрально-Чечелівського ОРВК м. Дніпро. Щорічна основна відпустка за 2018 рік використана в кількості 23 (двадцяти три) діб з 23 липня по 14 серпня 2018 року. Виплачено грошову компенсацію за 4 (чотири) доби не використаної щорічної основної відпустки за 2018 рік. Грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2018 рік отримана (наказ № 148 від 23 липня 2018 року). Матеріальна допомога за 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 отримана у сумі 14454,33 грн. (наказ № 171 від 17 серпня 2018 року). На підставі наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 преміювати в повному обсязі за період з 01 вересня по 19 вересня 2018 року. На підставі наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 виплачено грошову надбавку за особливості проходження служби у розмірі 13,5 % від посадового окладу та окладу за військове звання за період з 01 вересня по 19 вересня 2018 року. Виплачено 10 % грошову надбавку за роботу з секретними документами за період з 01 вересня по 19 вересня 2018 року. Виплачено грошову компенсацію замість речового майна замість предметів, належних до видачі у сумі 36833,80 грн. (тридцять шість тисяч вісімсот тридцять три грн. 80 коп.). Виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 за 16 (шістнадцять) календарних років у розмірі 50 % грошового забезпечення. За період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01 січня 2018 року по 19 вересня 2018 року майор ОСОБА_1 здійснив 0 (нуль) стрибків з парашутом та відповідно до наказу Міністодоборони України від 25 лютого 2010 року № 82 не має права на пільгове обчислення вислуги років на пенсію на пільгових умовах-один календарний місяць служби за півтора місяця за вказаний період. Припинено доступ до матеріальних носіїв секретної інформації з грифом секретності «таємно» у зв'язку фактичним припиненням роботи з матеріальними носіями секретної інформації та звільненням з лав Збройних Сил України. Службовим або постійним житлом за рахунок міністерства оборони Украйни не забезпечений. Зараховно до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 на посаду заступника начальника штабу 3 парашутно-десантного батальйону, ВОС- 0212003. Підстава: витяг з наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 11 від 05.08.2018 (вх. № 5946/3 від 07.09.2018), рапорт майора ОСОБА_1 про здачу справ та посади від 19.09.2018, довідка-розрахунок речової служби від 23.04.2018 № 383.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, під час проходження військової служби, в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-ХП та п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 року № 1078 не була нарахована індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року. Окрім того, при звільнені не проведено повного розрахунку в день виключення із списків особового за такими виплатами: не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за 56 діб невикористаної додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015-2018 рік, в розмірі 35 414,40 грн., виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 632,40 гри.; не нараховано та не виплачено суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна протягом проходження військової служби за контрактом відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з 20.09.2018 року до 22.12.2019 р. дня нарахування і виплати належного грошового забезпечення, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 632,40 грн. за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу в сумі 58 813,20 грн.; не нараховано та не виплачено суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині грошової компенсації за 56 діб невикористаної додаткової відпустки, з 20.09.2018 року до дня нарахування і виплати належного грошового забезпечення, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 632,40 грн., за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу по день фактичного розрахунку. З приводу нарахування та виплати зазначених сум позивач звернувся до відповідача 17.04.2020 року із заявою від 10.04.2020 року.
Листом від 20.04.2020 року за №1242 військовою частиною НОМЕР_1 було відмовлено позивачу у вище означених виплатах. Мотивуючи таку відмову, відповідач зазначив про те, що за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки ОСОБА_1 не надавалась на підставі пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». В свою чергу, листом юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 року №298/5/2867 щодо порядку реалізації рішення Верховного суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, яке було залишено без змін Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 21 серпня 2019 року, оприлюднена 11 вересня 2019 року) стосовно виплати особам, звільненим з військової служби, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, було рекомендовано при зверненні до військових частин (установ, організацій) осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового складу військової частини (установи, організації) враховувати пункт 3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18, за змістом якого, зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. Виплату компенсації в таких випадках, на думку Департаменту, слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили. З огляду на те, що позивача в установленому законодавством порядку в вересні 2018 року було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку зі звільненням з військової служби, тобто до набрання законної сили (21.08.2019 року) рішення Верховного суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, військовою частиною НОМЕР_1 буде здійснюватись на підставі відповідного рішення суду, яке набрало законної сили. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 здійснювалась у відповідності до вимог законодавства, а саме Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за №638/15329. а також у відповідності до вимог пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2, а тому відсутні підстави для додаткового її нарахування та виплати. Також відповідач зазначив, що оскільки військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у запас по день фактичного розрахунку у військової частини НОМЕР_1 не має.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 безпідставними та протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР визначені види відпусток (далі - Закон України «Про відпустки»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року № 426-VIII, який набрав чинності 6 червня 2015 року, Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку із навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог ч. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та «;Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Разом із цим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження № 11-550заі19.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 рік по 2018 рік.
В той же час, відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду свої доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за 56 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 35 414,40 грн. Нарахування грошової компенсації відпустки є виключною компетенцією відповідача. Тому суд не може перебирати на себе повноваження військової частини НОМЕР_1 та втручатись в його дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тому суд вважає за необхідне для захисту прав позивача визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19 вересня 2018 року та зобов'язати військову частину грошову НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19 вересня 2018 року.
Стосовно вимог ОСОБА_1 з приводу визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року та зобов'язання військової частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року суд зазначає наступне.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закону № 1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтями 2 та 4 Закону № 1282-ХІІ, зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-ХІІ).
Згідно пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
В силу пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Відтак, підлягають задоволенню й позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію за вказаний період.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна протягом проходження військової служби за контрактом відповідно до статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з 20.09.2018 року до 22.12.2019 р., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 632,40 грн. за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу в сумі 58 813,20 грн. суд зазначає наступне.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За приписами ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Суд зазначає, що в межах цих правовідносин спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.
Тобто, компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Таким чином, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. по справі № 620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19).
Отже, вимога позивача з приводу зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна протягом проходження військової служби за контрактом відповідно до статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з 20.09.2018 року до 22.12.2019 р., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 632,40 грн. за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу в сумі 58 813,20 грн. не підлягає до задоволення.
Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, в частині грошової компенсації за 56 діб невикористаної додаткової відпустки, з 23.12.2018 року до дня нарахування і фактичної виплати належного грошового забезпечення, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 632,40 грн., за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Згідно із ст.117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Враховуючи, що даний спір щодо права на отримання компенсації вирішено на користь позивача, у відповідача після набрання рішенням законної сили виникне обов'язок щодо сплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. У разі невиконання такого обов'язку, у позивача виникне право на звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, відповідно до якої для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
При цьому, суд вказує, що нарахування грошової компенсації за невикористані в 2015-2018 роках дні додаткової відпустки учаснику бойових дій належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.09.2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19 вересня 2018 року.
Зобов'язати військову частину грошову НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19 вересня 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник