"31" липня 2007 р.
11:30
Справа № 8/348/07
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль Ю.М.,
при секретарі Карцеві М.С.,
з участю представників сторін:
від позивача -Васильченко О.В. по дов. № 04-25/43 від 16.01.2007 р.;
від відповідача -Ноєренчук В.Г. по дов. від 25.05.2007 р.;
від третьої особи -Клюс С.В., дов. №06-06 від 04.01.2007 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46, під. 2,
до відкритого акціонерного товариства (ВАТ) “Миколаївнафтопродукт»,
54018, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Ленінський районний центр зайнятості (надалі -центр зайнятості), 54034, м. Миколаїв, вул. Шкільна, 2-А,
про стягнення коштів у сумі 174144 грн. 92 коп., -
Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів пред'явлено позов до ВАТ “Миколаївнафтопродукт» про стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій в сумі 174144 грн. 92 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування дев'ятнадцяти інвалідів у 2006 році.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу в 657 осіб повинен був створити 26 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а згідно звіту за 2006 рік у товаристві працювало 7 інвалідів, що є порушенням Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за яке передбачено стягнення штрафу.
До участі в розгляді справи судом з власної ініціативи залучено Ленінський районний центр зайнятості в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
У судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав повністю.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву і представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що протягом 2006 року товариство подавало відповідно до вимог ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» звітність за формою № 3-ПН державній службі зайнятості з інформацією, необхідною для організації працевлаштування інвалідів, але пропозицій та направлення працівників (у тому числі інвалідів) для працевлаштування не було.
Представник третьої особи в судовому засіданні вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки держаною службою зайнятості не направлялися до ВАТ “ Миколаївнафтопродукт» для працевлаштування інваліди за відсутності таких на обліку.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами докази, суд визнає, що підстав для задоволення позову немає.
Підприємствам (об'єднанням), установам і організаціям нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначені ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі -Закон).
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. N 1434 ( надалі - Положення), у складі Мінпраці діє Фонд соціального захисту інвалідів.
Пунктом 3 цього Положення передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пп. 3 п. 4 та пп. 3 п. 5 зазначеного Положення Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною 2 ст. 19 Закону встановлено, що відповідальність за незабезпечення вказаних нормативів несуть керівники підприємств.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у ст. 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 2006 року подавав державній службі зайнятості звітність форми № 3-ПН з інформацією, необхідною для організації працевлаштування інвалідів, про що свідчать звіти про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках станом 28.01.2006 р., 28.06.2006 р. та 28.11.2006 р. Подання такої звітності центру зайнятості позивачем не оспорюється.
Із усних пояснень представника відповідача випливає, що ні одним із органів Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевої ради народних депутатів, громадських організацій інвалідів не було направлено інвалідів для їх працевлаштування на ВАТ “Миколаївнафтопродукт».
Відповідно до частини першої ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, а невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування 19 інвалідів у 2006 році сталося не з його вини.
Керуючись ст. ст. 159, 161-163 КАС України, господарський суд, -
У задоволені позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Миколаївської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження, з наступним поданням апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя
Ю.М. Коваль