13 серпня 2020 р. Справа № 480/2577/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2577/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.04.2017 по 17.04.2020.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що наказом начальника Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18.04.2017 №219-ос, позивач був звільнений з військової служби за станом здоров'я та виключений зі списків особового складу з 18.04.2017. Під час звільнення зі служби, відповідач не провів кінцевий розрахунок із позивачем, а саме не виплатив грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Лише 17.04.2020 відповідач виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим, позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.04.2017 по 17.04.2020.
Ухвалою суду від 27.04.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/2577/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін з 26.05.2020, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса з позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву (а.с.33-37) зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю не поширюється.
Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Тобто, спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Отже, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст.117 Кодексу законів про працю є безпідставним.
Враховуючи наведені обставини, Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 по квітень 2017 року перебував на військовій службі в органах Держприкордонслужби.
Наказом начальника Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18.04.2017 №219-ос, позивач був звільнений з військової служби за станом здоров'я та виключений зі списків особового складу з 18.04.2017 (а.с.14)
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №453 від 25.05.2020, звільненому військовослужбовцю в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 17.04.2020 виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану додаткову відпуску учасника бойових дій (а.с.52)
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Враховуючи викладене, а також те, що остаточний розрахунок при звільнені (виплата компенсації за невикористану відпустку) Військовою частиною НОМЕР_1 проведений 17.04.2020, що підтверджується відповідною довідкою №453 від 25.05.2020, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.04.2017 по 17.04.2020.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик