Справа № 2а/1570/9804/2011
20 грудня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-РУДА'до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеса про скасування податкових повідомлень - рішень № 0000741530 від 11.07.2011 року, № 0000921530 від 09.08.2011 року, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-РУДА»(надалі по тексту -Позивач або ТОВ «ТІС-РУДА») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеса (надалі по тексту Відповідач або СДПІ по роботі з ВПП у м. Одеса), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000741530 від 11.07.2011 року та № 0000921530 від 09.08.2011 року. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 14.06.2011 року № 258/15-3/34526544/21 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТІС-РУДА'з питання достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Маштехімпорт'та за грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Вилайн'відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000741530 від 11.07.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3507,14 грн., у тому числі: за основним платежем - 2338,09 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1169,05 грн. За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення - рішення № 0000741530 від 11.07.2011 року, відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000921530 від 09.08.2011 року. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Судом встановлено, що 14.06.2011 року на підставі наказу від 09.06.2011 року № 405 посадовою особою СДПІ по роботі з ВПП у м. Одеса згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-У проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТІС-РУДА'з питання достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Маштехімпорт'та за грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Вилайн».
За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 14.06.2011 року № 258/15-3/34526544/21 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТІС-РУДА» з питання достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Маштехімпорт'та за грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Вилайн»(а.с. 47-63 том І), відповідно до висновку якого відповідачем встановлено, що в порушення п.п. «д'п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість'від 03.04.1997р. №168/97-ВР (надалі по тексту - Закону України №168/97-ВР) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) позивачем занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 1566,93 грн. та в порушення п. 198.3, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ позивачем занижено податок на додану вартість: за січень 2011 року на суму 428,08 грн., лютий 2011 року - 343,08 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000741530 від 11.07.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3507,14 грн., у тому числі: за основним платежем - 2338,09 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1169,05 грн. (а.с. 64 том І).
Не погодившись з вищенаведеним рішенням, позивачем була подана первинна скарга до ДПА в Одеській області з проханням скасувати вищезазначене податкове повідомлення - рішення.
08.08.2011р. ДПА в Одеській області за результатами розгляду первинної скарги ТОВ «ТІС-РУДА'прийнято рішення №27664/10/25-0007, яким частково скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі № 0000741530 від 11.07.2011 року у частині 384,58 грн. застосованої штрафної санкції з податку на додану вартість, а первинну скаргу позивача в цій частині задоволено, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с. 65-71).
На підставі рішення ДПА в Одеській області про результатами розгляду первинної скарги від 08.08.2011р. №27664/10/25-0007 та акту перевірки від 14.06.2011 року №258/15-3/34526544/21 відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 09.08.2011 року № 0000921530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33122,56 грн., у тому числі: за основним платежем - 2338,09 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 784,47 грн. (а.с. 100 том ІІ).
Не погодившись також з вищенаведеними рішенням, позивачем були подані скарги скарга до ДПС України з проханням скасувати вищезазначені податкові повідомлення - рішення.
18.10.2011р. ДПС України за результатами розгляду скарг ТОВ «ТІС-РУДА'прийнято рішення №3828/6/10-2115, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі № 0000741530 від 11.07.2011 року з урахуванням рішення ДПА в Одеській області від 08.08.2011р. №27664/10/25-0007, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скарги - без задоволення (а.с. 72-77 том І).
Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2010 року податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Маштехімпорт'у сумі 713,94 грн. та по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Вилайн'у сумі 852,99 грн., у січні 2011 року - по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Вилайн'у сумі 428,08 грн., у лютому 2011 року - по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Вилайн'у сумі 343,08 грн., оскільки угоди на придбання товарів, укладені ТОВ «ТІС-РУДА'з ТОВ «Маштехімпорт», ТОВ «Вилайн», укладені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені договори відповідно до п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Зокрема як вбачається з акту, для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'використані зокрема, матеріали актів перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 17.03.2011 року № 1040/23-5 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Маштехімпорт'з питання підтвердження відомостей, отриманих від особи, що перебувала у взаємовідносинах з ТОВ «Маштехімпорт'у період грудень 2010 року», від 18.03.2011 року № 1112/23-5/26248140 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вилайн'з питань підтвердження господарських відносин з ПП «Дана-Даблъю'за грудень 2010 року'та від 05.05.2011 року № 1502/23-5/26248140 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вилайн'з питань підтвердження господарських відносин з ПП «Дана-Даблъю'за січень, лютий 2011 року».
Таким чином, на підставі результатів перевірки ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'відповідачем в акті перевірки від 14.06.2011 року № 258/15-3/34526544/21 зроблений висновок про те, що угоди на придбання товарів, укладені ТОВ «ТІС-РУДА'з ТОВ «Маштехімпорт», ТОВ «Вилайн'та угоди на постачання товарів на адресу: ТОВ «Маштехімпорт», ТОВ «Вилайн», які знаходяться на обліку в ДПІ у Приморському районі м. Одеси, укладені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені договори відповідно до п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим, дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Однак при цьому, жодних доказів про самостійне дослідження податковим органом обставин укладання договорів ТОВ «ТІС-РУДА'з ТОВ «Маштехімпорт», ТОВ «Вилайн», предмету даних правочинів, змісту прав та обов'язків сторін за ним, повноважень фізичних осіб, які від імені суб'єктів господарювання укладали ці правочини, дійсних намірів сторін правочинів, наявності відсутності розумних економічних чинників на укладення правочину акт перевірки не містить.
На підставі вищевикладеного, відповідачем в акті перевірки зроблений висновок про те, що в порушення п.п. «д'п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, у ТОВ «ТІС-РУДА'відсутній об'єкт, який підпадає під визначення п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, п. 198.3, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, тому дані про обсяги податкового кредиту не відповідають показникам фінансово-господарської діяльності та даним декларації податку на додану вартість, а саме на суму 2338,09 грн., в тому числі: за грудень 2010 року - 1566,93 грн., за січень 2011 року - 428,08 грн. та за лютий 2011 року - 343,08 грн.
Суд з даними висновком не погоджується виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн».
Між ТОВ «ТІС-РУДА'та ТОВ «Вилайн'укладено договір поставки товару № В-00001444 від 01.12.2010р., предметом якого визначено зобов'язання ТОВ «Вилайн»(Постачальник) систематично поставляти і передавати у власність ТОВ «ТІС-РУДА»(Покупцю) товар, а ТОВ «ТІС-РУДА»(Покупець) приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату (а.с. 234-235 том І).
Також між ТОВ «ТІС-РУДА'та ТОВ «Маштехімпорт'укладено договір поставки товару б/н від 01.12.2010р., предметом якого визначено зобов'язання ТОВ «Маштехімпорт»(Постачальник) систематично поставляти і передавати у власність ТОВ «ТІС-РУДА»(Покупцю) товар, а ТОВ «ТІС-РУДА»(Покупець) приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату (а.с. 236-237 том І).
Згідно з п. 1.2 зазначених договорів - найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цими договорами, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умови поставки визначаються специфікаціями або рахунками - фактурами, що є додатками № 1 до вказаних договорів.
Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).
Момент виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Таким чином, факт отримання товару документально підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами (накладні) та первинними бухгалтерськими документами подальшої реалізації отриманого товару.
Судом встановлено, що на виконання вищезазначених договорів ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'поставили товар (папір офісний та поліграфічний, канцелярські товари, змінно-запасні частини до навантажувальної техніки), а ТОВ «ТІС-РУДА'прийняло та оплатило, отриманий товар. Про підтвердження поставки товару свідчать видаткові накладні, рахунки-фактури, приходні ордера, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, наявні в матеріалах справи, а здійснення повної оплати за товар підтверджується копіями платіжних доручень, квитанцій, банківських виписок (а.с. 12-46, 243-250 том І, 1-23 том ІІ). Транспортування цього товару власними транспортними засобами підтверджується довідкою б/н від 13.12.2011 року (а.с. 28 том ІІ). Суму сплаченого ПДВ позивачем віднесено до складу податкового кредиту на підставі виписаних постачальниками податкових накладних.
Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобов'язання, які покладено Цивільним кодексом України за договором поставки, а саме: прийнято товар та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи.
Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що вказані угоди підписані директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладені угоди були виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.
Таким чином, надані первинні документи мають такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що виконання зобов'язань за вищезазначеним договором поставки та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за цими угодами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності підтверджується також наданими позивачем оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631, по рахунку 6442 (а.с. 12-13, 37-38 том І).
Вищенаведене підтверджує реальність здійснення господарських операції по виконанню вищезазначених угод.
Судом встановлено, що зазначеними контрагентами позивачу була надані відповідні податкові накладні (а.с. 16, 19, 22, 24, 27, 30, 33, 36, 41, 43-44 том І), які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Судом встановлено, що суми податку на додану вартість на загальну суму 2338,09 грн., в тому числі: за грудень 2010 року - 1566,93 грн., за січень 2011 року - 428,08 грн. та за лютий 2011 року - 343,08 грн. за вищезазначеними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту, відповідного звітного періоду.
Як вже судом зазначалось, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн», а саме актів перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 17.03.2011 року № 1040/23-5, від 18.03.2011 року № 1112/23-5/26248140 та від 05.05.2011 року № 1502/23-5/26248140 відповідач дійшов висновку про те, що усі операції з поставки товарів ТОВ «ТІС-РУДА», укладені з контрагентами ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а отже у позивача відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених у загальній вартості придбання товару по зазначеним операціям.
Суд критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п.п. 2.3.4 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.
Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Також, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору про надання робіт (послуг), є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Судом встановлено, що укладені між ТОВ «ТІС-РУДА'та ТОВ «Маштехімпорт», ТОВ «Вилайн'угоди не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Також суд вважає необхідним зазначити, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одеса, приймаючи оскаржуване рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.
Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Позивач та його контрагенти ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.
Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків не відповідає дійсності, ні чим не підтверджується та є перекрученням реально існуючих, встановлених в судовому засіданні фактів.
Таким чином, на даний час зазначені договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.
Важливим є і той факт, що як на момент укладення договорів, так і на час розгляду справи ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру. При цьому, судом встановлено, що позивач здійснює господарські операції з контрагентами ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'й до теперішнього часу, що підтверджується приходними ордерами (а.с. 29-44 том ІІ).
Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобов'язання, визначене договором про надання послуг, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені належними доказами та не доводить факту ненадання зазначених послуг.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн'відповідні договори про поставку товарів, прийняв такі товари та оплатив їх у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.
Згідно пп. 7.2.3, 7.2.4 ст.7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п.7.4.5. ст.7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному зв'язку приписів п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону «Про ПДВ'визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом «Про ПДВ'правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.
Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.
Судом встановлено, що ТОВ «ТІС-РУДА'цілком обґрунтовано відповідно до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість'відносило до податкового кредиту суми ПДВ, підтверджені відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податкових деклараціях за відповідний період.
Таким чином, на момент перевірки ТОВ «ТІС-РУДА'органом державної податкової служби - СДПІ по роботі з ВПП у м. Одеса суми податку на додану вартість були підтверджені податковими накладними, які і є документами зазначеними підпунктом 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем було правомірно сформовано та відображено валові витрати та згідно з приписами п. 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону «Про ПДВ'включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з контрагентами «Маштехімпорт'та ТОВ «Вилайн».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ТІС-РУДА'була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість у загальному розмірі 2338,09 грн., відповідно до отриманих від контрагентів податкових накладних у тому податковому періоді, в якому вони були отримані та з урахуванням 1095 денного терміну, встановленого у п. 15.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Саме даний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено Законом України «Про податок на додану вартість». На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
СДПІ по роботі з ВПП у м. Одеса не надано доказів правомірності винесення податкових повідомлень - рішень № 0000741530 від 11.07.2011 року та від 09.08.2011 року № 0000921530, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «ТІС-РУДА», а отже оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-РУДА'до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеса про скасування податкових повідомлень - рішень № 0000741530 від 11.07.2011 року, № 0000921530 від 09.08.2011 року - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеса № 0000741530 від 11.07.2011 року та № 0000921530 від 09.08.2011 року.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 21 грудня 2011 року.
Суддя С.О. Cтефанов