Справа № 420/7240/19
04 серпня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Цховребової М.Г.
за участю:
секретаря судового засідання - Поварчук В.В.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Коліогло П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання дій протиправними, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (з урахуванням ухвали суду про заміну первісного відповідача належним відповідачем) до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому (з урахуванням заяви про усунення недоліків) позивач просить визнати протиправними дії відповідача по нарахуванню позивачу єдиного соціального внеску, пені та штрафу у період з 01.01.2017 року по 25.03.2019 року.
Ухвалами суду від 16.12.2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; від 16.03.2020 року: замінено первісного відповідача - Державну податкову службу України належним - Головним управлінням ДПС в Одеській області; зупинено провадження у справі; від 11.06.2020 року: поновлено провадження у справі.
В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі, по суті, з підстав, викладених у заявах позивача по суті справи, зокрема:
- 22.03.2019 позивач звернувся до податкової служби Малиновського району м. Одеси за довідкою та випадково дізнався, що йому, як ФОП, нараховують єдиний соціальний внесок. У позивача з податківцями виник спір. Позивач вказав, що він не ФОП, на що позивачу відповіли, що він є в їхньому реєстрі. Проте, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» ФОП це не той, хто є в реєстрі податкової, а той, у кого є державна реєстрація в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З реєстру відповідача позивач повинен бути виключений на підставі ЗУ-2390-VI (перша редакція від 01.07.2010 р.). Відповідно до п. 4 розд. 2 цього Закону свідоцтва про державну реєстрацію осіб, які були підприємцями до 1 липня 2004 року (СПД-ФО) та не подали заяву про включення відомостей про себе в ЄДР, анульовані. Якщо свідоцтво про реєстрацію анульовано, то ст. 65.10 та ст. 65.10.8 ПКУ є підставою не внесення до Державного реєстру (реєстру Податкової) запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи. При чому заява самою людиною не подається, то підприємницька діяльність такої особи припинена не за її бажанням, а за Законом;
- відповідачем не надано доказів, що позивач станом на 01.01.2017 року був фізичною особою-підприємцем;
- у ЄДРСР з'явилася постанова ВП ВС від 1 липня 2020 р. у справі № 260/81/19, номер рішення 90458921. Дана постанова вирішила правову проблему яка є предметом судового розгляду у справі позивача - чи є ФОП особа з датою державної реєстрації до 1 липня 2004 р., якщо вона подавала заяву про включення відомостей до ЄДР;
- із пунктів 79, 80, 86 видно до якого висновку дійшла ВП ВС. Крім того у п. 83 цієї постанови згадується Закон 592-ІХ від 13.05.2020, який вніс доповнення п. 9-15Прикінцевих положень ЗУ « 2464-VI». Цей пункт каже, якщо ЄСВ, штраф та пеня вже сплачені, то вони не підлягають поверненню із бюджету. Позивач звертає увагу, що сам закон « 2464-VI» розповсюджується на ФОП, але жодного відношення до фізичних осіб не має.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову повністю, по суті, з підстав, викладених у заявах відповідача по суті справи, зокрема:
- фізичні особи підприємці у 2017 році мали нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому ніж 704 грн. (Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на весь 2017 рік становить 3200 грн.) (тобто 3200 *22/100=704). Тобто за цілий 2017 рік розмір єдиного соціального внеску складає: 704*12=8448 грн.;
- Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2018 рік - 3728 грн., тобто за І, ІІ, ІІІ квартали 2018 року - визначений розмір ЄСВ складає 3723*22/100*4=2457,18 грн., загальна сума за 2018 рік - 9828,72 грн;
- базою нарахування ЄСВ є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню ПДФО. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць;
- з 2017 року якщо такими платниками не отримано дохід у звітному році або окремому місяці звітного року вони зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- відповідно до частини третьої статті 17 та частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон) усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, подають державному реєстратору заяву для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. При цьому Законом не визначено граничного строку для проведення такого включення та не встановлено відповідальність у разі неподання державному реєстратору документів для включення до Єдиного державного реєстру;
- у витягах з Єдиного державного реєстру зазначається, що Єдиний державний реєстр у стані формування, а інформація про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зареєстрованих до 01.07.2004 р. та не включених до Єдиного державного реєстру, отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація. Отже, фізичні особи - підприємці зареєстровані до 01.07.2004 р., стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ( в тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи - підприємця;
- інформація про платників єдиного внеску, які були зареєстровані до 1 жовтня 2003 року та не були зняті з обліку, було отримано від Пенсійного фонду України, як діючих та завантажено до ресурсу страхувальників у 2013 році;
- фізична особа ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) зареєстрована платником єдиного внеску з 03.06.1998 р., реєстраційний номер № П1697;
- згідно зі статтею 66 Податкового кодексу України підставами внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема: інформація органів державної реєстрації; документально підтверджена інформація, що надається платню податків; інформація суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вчи будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків; рішення суду, що набрало законної сили;
- облікові дані фізичних осіб - підприємців зокрема відомості про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та/або зняття з обліку платника єдиного внеску, можуть бути змінені на підставі: відомостей з Єдиного державного реєстру про включення до Єдиного державного реєстру та/або про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; документа, що підтверджує державну припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця до 01.07.2004 р., виданого органом виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація; документально підтвердженої інформації органів Пенсійного фонду про зняття з обліку платника єдиного внеску в органах Пенсійного фонду до 01.10.2003 р.;
- починаючи з 2017 року нарахування єдиного внеску відбувається на підставі пункту 4 частини 1 статті 4, пунктів 1, 4 частини 2 статті 6, частина 4 статті 7 Закону У країни «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 № 2464-VI не залежно від факту отримання доходу, а лише за фактом наявності відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадських формувань про реєстрацію в якості фізичної особи - підприємця;
- фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) за період 01.01.2017-25.03.2019 нараховано єдиний внесок: 09.02.2018 - 8448 грн. за 2017 рік; 19.04.2018 - 2457,18 грн. за 1 квартал 2018 року; 19.07.2018-2457,18 грн. за 2 квартал 2018 року; 19.10.2018 - 2457,18 грн. за 3 квартал 2018 року; 21.01.2019- 2457,18 грн. за 4 квартал 2018 року; 12.04.2019 - 2754,18 грн. за 1 квартал 2019 року. гідно частини 12 статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника;
- згідно даних ІТС «Податковий блок» фізична особа ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа - підприємець в ГУ ДПС в Одеській області, Північному управлінні у м. Одесі, Малиновській ДПІ з 27.02.1997 року;
- 25.03.2019 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань до ГУ ДПС в Одеській області , Північного управління у м. Одесі, Малиновській ДПІ по фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 надійшли електронні відомості: включення відомостей про фізичну особу-підприємця № 225560170000151035; внесення рішення фізичної особи підприємця та припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем № 225560170000151035;
- вищевказане свідчить, що ОСОБА_1 було позбавлено статусу підприємця з 25.03.2019 року. До цього моменту платник обліковується в ГУ ДПС в Одеській області, Північному управлінні у м. Одесі, Малиновській ДПІ як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
24 лютого 1997 року Іллічівською райадміністрацією м. Одеси позивачу видане Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, відповідно до якого дата внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів 17 жовтня 1996 р., про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за номером 706. (а.с.79)
Відповідно до наданої відповідачем інтегрованої картки платника єдиного внеску - позивача за період 31.12.2018 по 31.03.2019 (а.с.122-124), зокрема:
- 31.12.2018: Сальдо на початок року недоїмка - 15819,54 грн.;
- 21.01.2019: Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам. Нарахування єдиного внеску N 793904/ev від 21.01.2019 терм.спл.; заборгованість - 15819,54 грн.
Листом від 05.06.2019 року № 11649/А/15-32-51-07-09 (а.с.73) Головне управління ДФС в Одеській області на заяву позивача від 02.05.2019 року (а.с.72), зокрема, щодо підстав нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ), повідомило позивача про наступне:
- з урахуванням позиції ДФС України викладене в рішенні про результати розгляду скарги платника, ГУ ДФС в Одеській області для прийняття остаточного рішення по фактам викладеним у зверненні просить позивача надати інформацію з її документальним підтвердженням про відсутність факту перебування в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в період з моменту його запровадження згідно Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.31-32) № 24562868 від 10.06.2019 щодо ОСОБА_1 , зокрема:
- дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця: 17.10.1996, відомості відсутні;
- дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підстава для його внесення: 25.03.2019, 25560060002151035, припинено, власне рішення;
- дані про реєстраційні дії:
Включення відомостей про фізичну особу-підприємця; 25.03.2019 25560170000151035; ОСОБА_3 ; Юридичний департамент Одеської міської ради
Внесення рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності; 25.03.2019 25560050001151035; ОСОБА_3 ; Юридичний департамент Одеської міської ради
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням; 25.03.2019 25560060002151035; ОСОБА_3 ; Юридичний департамент Одеської міської ради.
11.06.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою (а.с.70), в якій зазначив, зокрема, що:
- у відповіді від 05.06.2019 позивачу було запропоновано надати докази, що позивача не було у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. З цим запитанням позивач звернувся до державного реєстратора, який пояснив, що законом передбачена видача інформації з держреєстру у вигляді Витягу, де є графа - дані про реєстраційні дії. У цій графі вказуються усі дії відносно фізичної особи-підприємця. Тому позивач надає до податкової інспекції разом з цією заявою Витяг з цього реєстру.
Листом від 11.07.2019 року № 14387/А/15-32-51-07-06 (а.с.26-27) Головне управління ДФС в Одеській області на заяву позивача від 11.06.2019 року та доданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повідомило позивача про наступне:
- розділом IV Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2464) розмежовані повноваження органів доходів і зборів та Пенсійного фонду щодо збору та обліку єдиного внеску. Так, відповідно до пункту 5 частини другої статті 12 розділу IV Закону № 2464 на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику покладені функції щодо формування та ведення реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а функції щодо формування та ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до пункту 1 частини першої статті 12-1 розділу IV Закону № 2464 покладені на Пенсійний фонд;
- відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 розділу І Закону № 2464 визначено, що страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 розділу І Закону № 2464);
- відповідно електронного обміну інформацією з ПФУ громадянина ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 взято на облік ПФУ 03.06.1998 р., та включено до реєстру страхувальників як фізичну особу, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності, що відповідає відомостям наданого витягу з ЄДР;
- крім того, позивач обліковується як платник податків, у Малиновській ДПІ Північного управління у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області з 27.02.1997 р.;
- розглянувши матеріали облікової справи ФОП ОСОБА_1 , а саме: наявні декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня у період з 1997 року по ІІ квартал 2008 року включно, які подавались до контролюючого щоквартально (з відміткою про прийняття) та видані патенти на здійснення підприємницької діяльності, з видом діяльності «роздрібна торгівля» (останній з терміном дії « 15.04.2004 р. по 30.06.2004 р.» сесії АА № 223626), свідчать про факт зайняття підприємницькою діяльністю та отримання доходу у ІІ кварталі 2004 року. Сума самостійно задекларованого валового доходу ФОП ОСОБА_1 у зазначений період склала 11350,00 грн., а в інші періоди платник звітував про відсутність торгівельної діяльності;
- таким чином, після здійснення перевірки щодо повноти остаточних розрахунків з бюджетом матеріали справи позивача буде передано до ГУ ДФС в Одеській області для проведення контрольно-перевірочної роботи.
Не погоджуючись, фактично, з діями відповідача по нарахуванню позивачу єдиного соціального внеску та, відповідно, з подальшими діями з нарахування пені та штрафу у період з 01.01.2017 року по 25.03.2019 року, позивач оскаржив їх в судовому порядку.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.24, 25, 28-30, 33-71, 75-78, 80-83):
- заяви позивача від 03.06.2019 року, адресованої ГУ ДФС в Одеській області;
- заяви позивача від 11.06.2019 року, адресованої начальнику Північного управління м. Одеси;
- рішення ГУ ДФС в Одеській області № 0088935107 від 11 липня 2019 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
- розрахунку штрафних санкцій;
- заяв позивача від 05.08.2019 року, адресованої начальнику Північного управління м. Одеси;
- заяви позивача від 06.08.2019 року, адресованої ГУ ДФС в Одеській області;
- скарги позивача від 06.08.2019 року, адресованої ДФС України, з доказом надіслання;
- рішення ДПС від 09.09.2019 року № 110116/99-00-08-06-01 про результати розгляду скарги, з доказом отримання;
- скарги позивача від 14.11.2019 року, адресованої відповідачу;
- заяви позивача від 15.11.2019 року, адресованої начальнику Північного управління м. Одеси;
- скарги позивача від 27.11.2019 року, адресованої відповідачу, на бездіяльність посадових осіб Північного управління в Одеській області);
- Опису документів, що надаються фізичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням» від 25.03.2019 року;
- заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням;
- квитанцій про сплату ЄВ.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем суду також надано копії, зокрема (а.с.143, 232):
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-39096-51 від 13 березня 2019 року;
- скриншоту з бази ІТС «Податковий блок» (а.с.) щодо ОСОБА_1 , відповідно до даних якої, зокрема: Стан платника: 12. припинено, але не знято з обліку (кор. пусті, але не закриті); Код організаційно правової форми: 81. фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20), відповідно до якої, зокрема:
«… За правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 405/7/17 (провадження № 61-33985св18), з набранням чинності Законом № 755-IV пов'язана лише державна реєстрація включення відомостей про ФОП, зареєстровану до 01 липня 2004 року, до ЄДР (частина друга статті 18 цього Закону), у такому разі набуття фізичною особою статусу підприємця заново не реєструється.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку Верховного Суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як убачається з досліджених судами попередніх інстанцій витягів з ЄДР від 07 лютого 2019 року, 16 квітня 2013 року державний реєстратор виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області вніс до ЄДР запис за номером 23241750000017409 про включення до цього реєстру відомостей про ФОП ОСОБА_1 - у разі, коли державна реєстрація ФОП була проведена до набрання чинності Законом № 755-IV (а. с. 17, т. 1). При цьому відомості про ФОП були включені цим державним реєстратором з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (а.с.36, т.1).
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VIне встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VIна практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VIIвнесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі -Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХубачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. …»
В заявах по суті справи та в судовому засіданні позивач наполягав, що жодних дій, направлених на набуття статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV, ним не вчинено.
Також, на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, наданими відповідачем вищенаведеними доказами - не доведено набуття позивачем статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що відповідно до вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду виключає:
- можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання;
- можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного;
- можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, відповідачем суду не наведено та не надано.
При цьому суд звертає увагу сторін, що суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, не бере до уваги: посилання сторін на обставини, пов'язані із неправомірністю/правомірністю дій/бездіяльності при прийнятті рішення ГУ ДФС в Одеській області № 0088935107 від 11 липня 2019 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-39096-51 від 13 березня 2019 року; та докази на їх підтвердження, - як такі, що виходять за межі заявлених у цій справі позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача по нарахуванню позивачу єдиного соціального внеску, пені та штрафу у певний період.
Зазначені рішення та вимога можуть бути самостійним предметом оскарження.
В даному випадку дії відповідача по нарахуванню позивачу пені та штрафу у певний період розглядаються саме, як похідні дії відповідача від дій відповідача по нарахуванню позивачу єдиного соціального внеску.
Також слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд дійшов висновку, що:
- позиція відповідача зі спірних питань, - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи;
- оскаржувані позивачем дії по нарахуванню йому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та, відповідно, подальші дії по нарахуванню пені та штрафу у період з 01.01.2017 року по 25.03.2019 року, вчинені відповідачем: не на підставі чинного законодавства України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії, тому вони є протиправними, відповідно
- позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
29.07.2020 року від позивача до суду надійшла заява, вхід. № 29458/20, прохальну частину якої позивач підтримав в судовому засіданні в такому обсязі: стягнути з ГУ ДПС в Одеській області на користь позивача гроші у сумі: 770 грн. - судовий збір; 50 грн. - послуги банку за судовий збір; 115 грн. + 52 грн. = 167 грн. - витрати на ксерокопію документів для суду та відповідача.
Щодо стягнення з відповідача судового збору слід зазначити таке.
Позивачем до позовної заяви про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову додано квитанцію № 1-1677К від 02.12.2019 року на суму 770,00 грн. (а.с.22)
При цьому належна сума судового збору за подання даного адміністративного позову відповідно до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI та Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» складає - 768,40 грн.
Також, позивачем до позовної заяви додано квитанцію № 1-1677К від 02.12.2019 року на суму 50,00 грн., відповідно до якої призначення платежу: комісія банку за прийняття платежу судовий збір. (а.с.23)
Проте, відповідно до положень ст. 132 КАС України «Види судових витрат» судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
З наведених положень КАС України, які регулюють порушене позивачем питання, вбачається, що комісія банку за прийняття платежу з оплати судового збору - не є судовим збором або витратами, пов'язаними з розглядом справи.
Відповідно стягненню з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Щодо стягнення з відповідача витрат на ксерокопію документів для суду та відповідача - слід зазначити таке.
На підтвердження заявлених до стягнення витрат позивачем суду надано копії, зокрема (а.с.88, 196):
- квитанції № 2104 від 02.12.2019 року на суму 115,20 грн. за ксерокопіювання;
- товарного чека від 18.03.2020 року про сплату 52,00 грн. за ксерокопію.
Згідно з ч. 3 ст. 138 КАС України розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти стягнення з відповідача судових витрат лише та виключно з підстав заперечення відповідачем проти задоволення позову та не заперечував проти заявлених позивачем розмірів судових витрат та їх доведення доказами.
На підставі наведеного, стягненню з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають витрати, пов'язані із підготовкою до розгляду справи в сумі 167,20 грн. (сто шістдесят сім гривень двадцять копійок).
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 132, 138, 139, 241-246, 250, 255, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; ідентифікаційний код юридичної особи: 43142370) про визнання дій протиправними - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області по нарахуванню ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пені та штрафу у період з 01.01.2017 року по 25.03.2019 року.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та витрати, пов'язані із підготовкою до розгляду справи в сумі 167,20 грн. (сто шістдесят сім гривень двадцять копійок).
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В повному обсязі рішення складено 14 серпня 2020 року.
Суддя М.Г. Цховребова
.