14 серпня 2020 року
м.Суми
Справа №585/393/20
Номер провадження 22-ц/816/1564/20
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна установа «Роменська виправна колонія (№ 56)»,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2020 року в складі судді Машини І.М., ухваленого в м. Ромни, повний текст судового рішення складено 05 червня 2020 року,
У лютого 2020 року позивач звернувся з позовом до Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)», в якому просив суд стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» на його користь моральну шкоду в сумі 1000 гривень, завданої йому внаслідок порушення його права на таємницю кореспонденції з Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10.02.2017 року № 585/4894/16-ц/3037/2017.
Свої вимоги мотивує тим, що він відбуває покарання в Державній установі «Роменська виправна колонія (№ 56)» з 04.05.2005 року. Вказує, що Конституцією України йому гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Кореспонденція що надходить засудженим від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини та інших судових та правоохоронних органів перегляду не підлягає. 14.02.2017 року відповідач вручив йому лист Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10.02.2017 року № 585/4894/16-ц/3037/2017 в якому було зазначено, що вказаний суд направляє копію рішення суду (повний текст) від 07.02.2017 року. Вказаний лист було адресовано на його ім'я, але відкрито відповідачем та зареєстровано у журналі обліку вхідної кореспонденції, про що свідчить штамп колонії з відповідним реєстраційним індексом на цьому листі. Зазначає, що казаними діями відповідач порушив його право на таємницю листування. В результаті вказаних дій відповідача йому було спричинено моральну шкоду, що полягає у завданні йому моральних потрясінь та нервової напруги.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що кореспонденція, яку засуджені одержують від суду перегляду не підлягає. Крім того, така кореспонденція у закритому виді реєструється в журналі з приміткою «закритий конверт». В силу пунктів 4, 5 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2013 року № 1304/5, кореспонденція, що надійшла із суду, засудженим вручається протягом доби у запечатаному вигляді (конверті). Проте кореспонденція із Роменського міськрайонного суду, яка адресована на його ім'я, була вручена йому у відкритому вигляді. Вказує, що працівники відповідача не мали законних підстав для отримання кореспонденції для засудженого відкритому вигляді та реєструвати її у журналі вхідної кореспонденції. Крім того, зазначає, що ним оскаржується не спосіб отримання кореспонденції, а порушення його права на таємницю кореспонденції, оскільки він не надавав представникам колонії довіреності на отримання його кореспонденції з суду, а тому отримати за нього вказану кореспонденцію вони не могли.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення і зазначив, що лист з Роменського міськрайонного суду Сумської області на ім'я позивача був отриманий не поштою а нарочним, а оскільки даний лист з суду представнику відповідача для вручення засудженому ОСОБА_1 надавався у відкритому вигляді, тому не встановлено, що відповідачем здійснено умисні дії щодо перегляду кореспонденції позивача, що свідчить про відсутність протиправних дій відповідача щодо порушення таємниці кореспонденції, отриманої позивачем від суду. Крім того, отриманий працівником канцелярії лист з Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10.02.2017 року за № 585/4894/16-ц/2037/2017 адресований не тільки позивачу але й начальнику ДУ «Роменська ВК (№56). Зазначає, що позивачем також не було доведено факту завдання йому моральної шкоди. Просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кореспонденція із суду була отримана представником ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)» для вручення позивачу без конверта у відкритому вигляді. Отже, відповідач не вчинив протиправних дій щодо перегляду кореспонденції позивача, направленої йому із суду.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 засуджений Апеляційним судом Черкаської області до довічного позбавлення волі і відбуває покарання в ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)» з 04 травня 2005 року (а.с.7).
15 лютого 2017 року ОСОБА_1 від адміністрації ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)» отримав супровідний лист Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 лютого 2017 року за № 585/4894/16-ц/3037/2017, яким надіслано копію рішення суду (повного тексту) від 07 лютого 2017 року. (а.с.5).
Того ж дня вказаний супровідний лист суду відповідачем зареєстровано в журналі обліку вхідної кореспонденції (а.с. 23-24).
Згідно з статтею 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка 17.07.1997 року була ратифікована Україною і є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
08.04.2014 року на підставі Закону України № 1186-VII «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» внесено зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема до частини четвертої статті 113 цього кодексу, згідно з якою кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.
Аналогічні положення містились у пункті 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.07.2013 року № 1304/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2013 року № 1110/23642 (зі змінами унесеними згідно з наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2014 року № 1965/5).
Таким чином, законодавством встановлено, що перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують, у тому числі до суду і отримують із суду.
Відповідно до пункту 5 Інструкції кореспонденція, що надійшла із суду, засудженим (особам, узятим під варту) вручається протягом доби у запечатаному вигляді (конверті). Представник відповідача не мав повноважень на отримання кореспонденції із суду, оскільки не є стороною у справі або представником позивача (частина шоста статті 128 ЦПК України ).
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що мало місце порушення порядку вручення кореспонденції засудженому, встановленого частиною сьомою статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що працівниками Роменської виправної колонії № 56 порушено положення статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України та пунктів 4, 5 Інструкції, оскільки кореспонденція із суду повинна направлятися засудженому у конверті та в такому вигляді передаватися засудженому, що у силу презумпції знання закону працівники колонії не могли не знати, однак судом у цій справі було встановлено, що супровідний лист із суду ОСОБА_1 був вручений у відкритому вигляді.
Таким чином, суд першої інстанції вищевказаних положень закону та обставин справи не врахував, а доводів позову належним чином не перевірив.
Крім того, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд не звернув увагу, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, неодноразово встановлював порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно перегляду кореспонденції осіб, що тримаються під вартою, як під час досудового тримання під вартою, так і впродовж відбування покарання за вироком суду, зокрема, у справах: «Сергій Волосюк проти України» від 12.03.2009 року, «Бєляєв та Дігтяр проти України» від 16.02.2012 року, «Вінтман проти України» від 23.10.2014 року.
За встановлених обставин та вимог закону апеляційний суд вважає, що суд вважає обґрунтованими доводи, що викладені в апеляційній скарзі.
Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 100,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на підставі п.1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року та ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 липня 2020 року ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то з Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та судовий збір у розмірі 1261,20 грн. за апеляційний перегляд справи.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь ОСОБА_1 100 грн 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» на користь держави 840,80 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1261,20 грн за апеляційний перегляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий - С.С. Ткачук
Судді: О.Ю. Кононенко
С.Г. Хвостик