Номер провадження: 22-ц/813/6731/20
Номер справи місцевого суду: 523/9421/19
Головуючий у першій інстанції
Малиновський О. М.
Доповідач Комлева О. С.
14.08.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Цюри Т.В., Гірняк Л.А.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2020 року, постановленого під головуванням судді Малиновського О.М., повний текст судового рішення складений 26 лютого 2020 року, -
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»), ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь матеріальну шкоду в розмірі 98 000 грн., та 1800 грн. вартість послуг оцінювача; стягнути з ОСОБА_2 франшизу в розмірі 2000 грн., а також різницю між матеріальною шкодою та страховим відшкодуванням в розмірі 19096,72 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що30.03.2019р. сталася ДТП за участю автомобілів «БМВ», р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобілем «Мерседес», р/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, було визнано ОСОБА_2 , який порушив Правила дорожнього руху, що і стало наслідком завданої матеріальної шкоди. На час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «УПСК» (поліс АК/8173688), з лімітом матеріальної відповідальності 100 000грн., франшизи 2000грн. На звернення ОСОБА_1 , ПрАТ «УПСК» відмовилась виплачувати страхове відшкодування, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не був законним володільцем та правомірним користувачем автомобіля «БМВ», р/н НОМЕР_1 , так як такий був ввезений громадянином ОСОБА_3 на митну територію України у митному режимі «Тимчасове ввезення» на строк до одного року з метою особистого користування, а його передача іншим особам суперечить ч.4 ст.380 Митного кодексу України. На думку позивача таке обґрунтування ПрАТ «УПСК» є безпідставним та не відповідає вимогам закону. Розмір матеріальної шкоди, завданий ОСОБА_1 встановлений висновком від 20.04.2019р. та склав 119 096,72грн.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволений. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 98 000 00 грн., витрати на оцінювача у розмірі 1800 грн., судовий збір. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 19096,72 грн., франшизу у розмірі 2000грн. та судовий збір.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення судув частині вирішення позову до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позову до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», посилаючись на неповне з'ясування обставинсправи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія'зазначає, щодії водія ОСОБА_2 , а саме експлуатація транспортного засобу «БМВ», р/н НОМЕР_1 , щодо якого порушено обмеження є неправомірними, що дає підстави для висновків, що заявлена подія не є страховим випадком, а відтак у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не виник обов'язок щодо здійснення виплати страхового відшкодування за Полісом №АК/8173688.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_4 , представник ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, оскільки ОСОБА_2 керував транспортним засобом на законних підставах та відмова страхової компанії у здійсненні страхового відшкодування позивачу є неправомірною та незаконною.
Рішення суду в частині задоволення позову до ОСОБА_2 сторонами не оскаржується.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що30 березня 2019р. близько о 17.30 год., на вул. Миколаївська дорога, в м. Одесі, сталась ДТП за участю автомобіля марки «БМВ», р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки «Мерседес», р/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Причиною зіткнення автомобілів стало порушення ОСОБА_2 п.п.12.1,13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Внаслідок зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження. Винним у порушенні ПДР, що призвели до зіткнення та пошкодження транспортних засобів визнано ОСОБА_2 . Зазначені обставини встановлені постановою Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2019р. у справі про адміністративне правопорушення (справа № 520/9004/19), а отже в силу ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Також встановлено, що ОСОБА_5 уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», на транспортний засіб марки «БМВ», р/н НОМЕР_1 , поліс серії АК/8173688, строк дії договору з 31.03.2018р. по 30.03.2019р., страхова сума за шкоду завдану майну на одного потерпілого 100 000 грн., розмір франшизи 2000 грн. Тобто, на час скоєння ДТП транспортний засіб марки «БМВ», р/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , був застрахований.
Розмір матеріальної шкоди заподіяної транспортному засобу марки Мерседес, р/н НОМЕР_2 був встановлений висновком № 0779-04-19 від 20.04.2019р., та склав 119 096,72 грн.
ОСОБА_1 08.05.2019р. повідомив ПрАТ «УПСК» про дорожньо-транспортну пригоду за участю вказаних вище автомобілів та звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування. Листом від 22.05.2019р. ПрАТ «УПСК» відмовило у виплаті страхового відшкодування посилаючись на те, що застрахований ТЗ «БМВ», р/н НОМЕР_1 був ввезений на митну територію України у митному режимі «Тимчасове ввезення» на строк до одного року з метою особистого користування громадянином ОСОБА_6 , який в силу ч.4 ст.380 Митного кодексу України мав право на особисте користування ввезеним ТЗ.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та стягуючи з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі 98000 грн., суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п.1.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
ПрАТ «УПСК» заперечуючи проти позову посилається на те, що транспортний засіб «БМВ», р/н НОМЕР_1 ввезений на митну територію України у митному режимі «Тимчасове ввезення» на строк до одного року з метою особистого користування громадянином ОСОБА_7 , а отже відповідно до п.4 ст. 380 Митного кодексу України, водій ОСОБА_2 на час ДТП не був законним володільцем та правомірним користувачем вказаного транспортного засобу, у зв'язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно з полісом №АК/8173688.
Відповідно до листа Одеською митницею митниці Державної фіскальної служби України від 04.04.2019р. транспортний засіб «БМВ», р/н НОМЕР_1 ввезений на митну територію України у митному режимі «Тимчасове ввезення» на строк до одного року з метою особистого користування громадянином ОСОБА_7 .
Так, відповідно до ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
Як було встановлено судом страхувальником за полісом №АК/8173688 є ОСОБА_5 .
Також судом встановлено, що на веб-сайті (https://upsk.com.ua/service/privat/osago/) ПрАТ «УПСК» міститься інформація, що для укладання договору ОСЦПВ необхідно надати такі документи: паспорт громадянина/свідоцтво про реєстрацію юридичної особи; ідентифікаційний код фізичної особи/свідоцтво про реєстрацію юридичної особи; посвідчення водія; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; у випадку, якщо транспортний засіб підлягає обов'язковому державному технічному контролю - документ, що підтверджує проходження такого контролю (протокол перевірки технічного стану, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України); для пільгових категорій населення - посвідчення учасника війни, інваліда ІІ групи, особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеної до І та ІІ категорій, пенсійне посвідчення.
Так, ПрАТ «УПСК» заявляє що ОСОБА_2 , який керував автомобілем «БМВ», р/н НОМЕР_1 , в момент ДТП володів неправомірно, оскільки вказаний автомобіль було ввезено на територію України громадянином ОСОБА_7 виключно з метою особистого користування в силу ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України, водночас, як встановлено судом, страхувальником за полісом №АК/8173688, яким застраховано відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «БМВ», р/н НОМЕР_1 будь-якою особою є ОСОБА_5 , тобто особа, відмінна від тієї, яка здійснила ввезення даного автомобіля на територію України ( ОСОБА_7 ).
За таких обставин, ПрАТ «УПСК», укладаючи договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс №АК/8173688, з умовами щодо відповідного страхового платежу, що повинен здійснити страхувальник, який є особою, відмінною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, повинно було усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обов'язковості виконання зобов'язання сторонами.
Висновки суду про те, що відповідач не вправі посилатись на обставини відмінності особи, що ввезла автомобіль на територію України для виключно власного використання як підстави зазначати про те, що водій автомобіля «БМВ», р/н НОМЕР_1 , який керував автомобілем у момент ДТП, не є особою, відповідальність якої застрахована згідно з полісом №АК/8173688 є вірними.
Судом зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Проте суду не надано доказів визнання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (№АК/8173688) недійсним.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином ПрАТ «УПСК» є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля Мерседес, р/н НОМЕР_2 відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс № АК/8173688).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як було встановлено судом за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (АК/8173688) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 100 000, 00 грн., франшиза - 2000 грн.
Відповідно до п. 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Також згідно п.п. 34.3 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» з ПрАТ «УПСК» на користь позивача слід стягнути витрати, понесені ним на встановлення розміру матеріальної шкоди в розмірі 1800 грн.
На підставі вищевикладених обставин, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки полісом № АК/8173688 передбачений ліміт відповідальності за шкоду у розмірі 100 000 грн., франшизу у розмірі 2000 грн. та розмір встановленого матеріального збитку, з ПрАТ «УПСК» підлягає стягненню страхове відшкодування.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» проте, що експлуатація транспортного засобу «БМВ», р/н НОМЕР_1 водієм ОСОБА_2 є неправомірною, тому заявлена подія не є страховим випадком, у зв'язку з чим у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не виник обов'язок щодо здійснення виплати страхового відшкодування за Полісом №АК/8173688, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» є відповідальною особою за завдані збитки власнику пошкодженого автомобіля за укладеним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та повинно було усвідомлювати наслідки можливих ризиків, які можуть настати за укладеним договором (полісом), який у відповідності до вимог чинного законодавства є обов'язковим для виконанням сторонами.
З даного приводу Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2019 року по справі № 910/14693/17 щодо подібних правовідносин було висловлено правову позицію, зокрема, відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб (п. 20.)
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннямич.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» -залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2020 рокув частині задоволення позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди- залишити без змін.
Рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди не переглядалося.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 14 серпня 2020 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Т.В. Цюра
______________________________________ Л.А. Гірняк